37. І. Драч «Смерть Шевченка»: композиція

У творчості молодого Драча вирізняється поема "Смерть Шевченка". Автор визначив її жанр як симфонію. І справді, поема вражає поліфонічністю, включає в себе елементи ірраціональні, марення, далекі голоси, голосіння матері - України. Складається симфонія з прологу і двох частин: "Вишневий цвіт" і "Вишневий вітер". Одним із контрапунктів симфонії є сцена похорону Шевченка, в якій молодий поет ще у ті часи, чатовані пильними імперськими ідеологами, назвав Кобзаря творцем національної самосвідомості українства.

Шевченко і Україна, Шевченко і всесвіт - проблеми, які поставив Іван Драч у своїй поемі-симфонії. Життєвий шлях великого поета скінчився так рано, так передчасно відходив від України її найдорожчий син. У поетових мареннях виникає страшне видиво - зринають епізоди його солдатської муштри, долинає далекий дівочий голос його подруги дитинства - Оксани. У поемі-симфонії, мов на екрані, чуємо цвірінчання горобців, що прикидаються патріотами, видають себе за інтернаціональних шанувальників пам'яті Кобзаря, а насправді в них ніскілечки совісті й честі за душею. Вражаюча сцена похорону співця. У тому траурному символічному дійстві горе звело Шекспіра і Бетховена, Пушкіна і Гойю. І кульмінаційний момент - це сходження на Чернечу гору, де, нарешті, навіки спочив славний син України.

38. І. Драч: художні особливості твору «Балада золотої Цибулини»

Хтось шукає теми для поезії за морями й кордонами. Драч дивиться на стіл у кухні — і от спалахує "Балада золотої цибулі". Безліч епітетів знаходить поет, проводить цибулину через безліч перетворень, щоб постала вона перед нами тим, чим є: таємницею буття. А ще вона — "золотощока богиня продажних ринків", "королева краси сільських світанкових базарів", "ніжна Лаура якогось Петра Петрарки"... і ось вона просто "золота цибулинка з маминого городу". Поезія повернулась туди, звідки виросла: до землі.

В баладі йдеться про звичайнісіньку цибулю, яку мати виростила на городі або купила на базарі чи в овочевому магазині. Але у вірші поета-віртуоза - цибулина олюднилася і пишеться з великої літери: Цибуля, Цибулина, Цибулинка. Вона стала звичайною живою істотою - це богиня ринку. "Невинна золота фея жорстокого Апетиту", "затята суперниця розваленої рохлі Картоплі..." Вона - не просто Цибулинка, а ніжна Лаура, нарешті вона - Весталка (жриця давньоримської богині). "Балада золотої цибулі" сприймається як високохудожня поетична розповідь про звичайні речі нашого побуту, нашого буденного життя. Цю традицію поетизації простих, звичайних речей Іван Драч продовжить і в пізніше написаних творах.

39. Особливості поетичної спадщини і. Драча

Іван Драч, один з поетів, які ввійшли в історію під іменем «шістдесятники». Поезія І. Драча завжди відзначалася віддаленою асоціативністю, різким, ніби механічним поєднанням чуттєвої конкретики деталей із їх незвичним метафоричним наповненням, символізацією. Вже у перших частинах поеми «Чорнобильска Мадонна» зустрічаємо такі образи-символи, образи-картини: «паморозь сива бузку посивілого», «у рудому лісі, що сонця рудіший», «лічильник Гейгера пищить так потойбічно». Ці штрихи короткі, але точні, бо достатньо місткі, тому що окреслити руйнівну силу вибуху, який несе смерть усьому живому. Кожен образ проводить цю думку по-своєму.

Однією з найприкметніших рис літературних зацікавлень поета є потяг до таких тем, створення таких образів, які до нього не ставали об'єктами поезії.

Поезія Драча — це насамперед поезія запитань, а не відповідей, поезія поставлених проблем, спроба докричатися до зір, достукатися до людини. Він шукає виходу, здається, знаходить, сумнівається і знову шукає. Він фіксує живе життя в кожному своєму слові. 

Особливістю поетичного світу Івана Драча є його постійний, безупинний рух, змінність, розвиток. Це поет, який не створює власних традицій, не знає самоповторів, постійно йде до недосяжних обріїв досконалості. Ніби кожного разу народжуючись знов і знов, провідна зірка його поезії прагне якомога ясніше, виразніше висвітлити драматизм людей другої половини XX ст, віднайти гармонію в дисонансах епохи.

Поет упевнено запроваджував до своїх творів лексику новітніх наукових відкриттів, збагачуючи світ поезії незнаними до того засобами. Він широко розсунув межі українського поетичного слова. Здобутки світової цивілізації (а значить, національні традиції), космізм, на основі якого поет творить новітні образи, міжпланетні простори, невідомість космічних галактик, ракети, космодроми, романтика науково-технічної революції - і разом з тим гостре усвідомлення національної належності, гідності і поваги до своїх коренів, як і до кожної окремої людини, котра являє собою цілий Всесвіт.

Він талановито й сміливо втілив свою індивідуальну асоціативно-поетичну мову у жанрах балад і етюдів, поем. Його індивідуальний стиль сповнений знаками сучасної інтелектуальної поезії і водночас закорінений у народнорозмовну фразеологію і побутовізм.

Стиль І. Драча вражає глобальною персоніфікацією, кількаступеневими й перехресними асоціаціями, химерними метафорами, які на перший погляд здаються дивними й парадоксальними. Поет уміє вхопити глибинне і найсуттєвіше.

Епітети й метафори у І. Драча вигадливі й виразні своєю оригінальністю: пишногуба троянда, білоколінна береза, біложупанний часник, твердорука смерть; ніч розписала небо в синю домашню вазу; калина у червоній хустці; сонцем заціловані сади; орел-чорнокрилець; світ п 'є келихи сонця; дай мені радості, тільки не склянку, а сонячний океан.