Питання 30. Повість третя революція тема повстанства художнє висвітлення в підмоглиьного.

Спробу осмислити революційні події в Україні В. Підмогильний робить у повісті "Третя революція". Серед причин поразки української національної революції письменник особливо виділяє "повстанську правду". Вперше сформульована в циклі новел "Повстанці", глибоко закорінена в таких рисах національної ментальності, як індивідуалізм, кордоцентризм та антеїзм, "повстанська правда" знаходить свій розвиток і в "Третій революції". Повстанці з загонів Махна, на думку автора, не змогли б довго утримувати перемогу, бо їхня філософія, їхня "повстанська правда" не ґрунтувалася на конструктивному началі, базуючись на первісних, дикунських інстинктах повної свободи (анархії) та руйнування.

Третя революція» була своє­рідним другим етапом художнього осмислення прозаїком проблеми «місто — село». В. Підмогильний наполегливо відтворював складнощі суспільних взаємин двох класів з того «затінкового» боку, що не заохочувався до глибшого пізнання вже тоді, а згодом і взагалі розцінювався як контрреволюційна пропаганда з відповідними висновками. Проте письменник і далі розгортав художнє дослідження взаємин міста й села, їх загострення — «третьої революції», за визнанням теорети­ків анархізму. Це визначення, можливо, надто образне, засвідчувало очевидну конфронтацію села й міста, а на­справді — села і нової «комунівської» політики щодо нього. Автор «Третьої революції» прагнув осмислити це явище глибше: як національну трагедію, що призвела до розша­рування, замість очікуваного об’єднання, будівничих сил українського народу. Автор знову звертався до проблеми взаємин села і міста: одним з перших у пореволюційній українській літературі відтворив національну трагедію, коли, маніфестуючи волю усім, легко жертвували особистістю. У спустошеному місті на бульварі, «що поширився й вишкірив з-під землі потворні високі пеньки» серед мерців і руїни відбувалися драматичні історії героїв повісті з середовища колишніх інтелігентів, що поступово переймалися лише проблемами виживання.

До проблеми «третьої революції» В. Підмогильний наблизився ще в «Повстанцях», які частково були надруковані в «Українському пролетарі» (1920), а в цілому разом з оповіданнями «Іван Босий» та «Проблема хліба» — за кордоном. В. Підмогильний – очевидець і учасник повстанського руху. У протоколі допиту слідчим НКВС від 27.ІІ. 1935 р. В. Підмогильний пояснював: «Я брав участь у петлюрівському русі 1918– 1919 років… Був Діловодом українського клубу в Катеринославі… У січні 1919 року відступив з петлюрівською армією, але повернувся після того, як ці петлюрівські частини були розбиті григор’ївцями…» [13, с. 350 – 351] Герої-повстанці були йому близькі. Він розумів селянську душу й тому, перевтілюючись у вартового Олексу Стельмаха, волав: «Ні, я не хочу бути зіркою, я не покину тебе, земле… Хай житиму я, закутий тугою, хай гнітить мене воля твоя — я носитиму, земле, твої пута»

ПИТАННЯ 32. Контраст як домінанта поетичного стилю Є. Плужника («Був то хлопчик лагідний і тихий», «Уночі його вели на розстріл», «Впало, ставай до стінки», «Я знаю…» та ін.). НЕ НАШЛА НИЕГО. НУЖНО СМОТРЕТЬ СТИХИ.

У річищі поетики експресіонізму поет нехтує конкретним на користь узагальнення, майже алегорії: хто ця жертва? Молодий чи старий? Інтелігент чи селянин? Читач тільки знає: герой «зціпив зуби» перед розстрілом — зібрав силу волі, мужньо дивиться в очі катам, знає, що помирає за Україну. Такі епізоди зображено в поезіях «Уночі вели його на розстріл»,

У поезії «Я знаю» поет заявляв: «Я знаю — / Перекують на рала мечі. / І буде родюча земля».

ПИТАННЯ 34. Концепція щастя в романі В. Винниченка «Лепрозорій» (пошуки героями роману «Лепрозорій» відповіді на питання: що таке щастя? За яких умов воно можливе? Чи можливе щастя?).

Роман „Лепрозорій” належить до Муженського періоду творчості В.

Винниченка (1934 – 1951). У цей час письменник працює над філософським

трактатом „Конкордизм”, головним завданням якого є пошук гармонії

духовних, фізичних сил, вироблення системи лікування, що базується на

правильному харчуванні та погодженні усіх сил людського організму.

У романі „Лепрозорій” тільки Івонна досягає рівноваги, що дорівнює

досконалості, природній мудрості, і ця особливість її як особистості різко

контрастує з характерами інших персонажів. Це помітно й за зовнішніми

показниками: краса героїні, її фізичне й психічне здоров’я, – так і за душевною

організацією: ставлення до оточення, бажання порятувати людство, що теж

знаходить своє виявлення у вчинках дівчини.

За задумом Винниченка, Івонна має вигляд більш успішної людини за

багатьма показниками: це особистість гармонійна, чесна з собою, жертовна, з

високими помислами, і саме вона найбільш наближена до тієї ідеальної епохи,

коли „жива істота не зможе більше насолоджуватися сама: її насолода буде

представляти собою одне ціле, в яке задоволення інших увійде у якості

необхідного елемента”[5; 367].

„Щастя для кожного – це щось найприємніше, найкраще в

житті” [1;36]. Ключовим є слово ”щось”, щось таємниче, невизначене, не

відоме ще нікому, неочікуване. Про це „щось” цілком відверто сказав Івонні

професор Матур:

„– Щастя – це безпричинна радість”(курсив В.Винниченка) [1; 50]. Щастя для більшості полягало в тому, що вони в цей час не мали

(найчастіше бракувало грошей), отже, щастя – в багатстві[1; 36].

Івонна не прагне багатства. Єдине, що їй потрібно,– це гроші на трактор.

Для Іванни щастя полягає не в тому, чого їй бракує, а в тому, що вона має. Її не

вдається підкупити грошима на майбутню комуну, і, навіть залишаючись ні з

чим, дівчина відчуває насолоду від правильного рішення: ”Я не мала парасолі,

лице мені було вже мокре, але я йшла і слухала, як у мені хвильками ходили

струмки „безпричинної радости”[3; 80].