Питання 48. Трагічний пафос поезії тодося осьмачки концепти його вираження символіко-метафорична система інтерпретації.

Однак, попри наявність подібних мотивів і настроїв у творчості переважної більшості

українських митців першої половини ХХ ст., особливо періоду 20–30-х рр., та очевидні

історико-культурні чинники, які провокували ситуацію екзистенційного вибору (зокрема, через

«культивування кризових, критичних ситуацій, жорстких історичних випробувань у вирі

неконтрольованих подій» [1; 19]), і творчий доробок, і власне індивідуальність Тодося

Осьмачки вирізняється особливою психотичністю дискурсу. За спостереженням Я. Савченка,

навіть оспівувана Осьмачкою природа в контексті щоденного земного буття «виступає в

дикому свисті, в одчаї, у звіриному крику, скрізь – безодні, провалля, вітри, хаос, кров,

вишкірені зуби, вовки, зорі, орли. І все це танцює в якомусь божевіллі» [цит. за: 7; 35]. Ця,

можна сказати, хвороблива агресивність проявлялась і в характері та зовнішності митця Однак, попри наявність подібних мотивів і настроїв у творчості переважної більшості

українських митців першої половини ХХ ст., особливо періоду 20–30-х рр., та очевидні

історико-культурні чинники, які провокували ситуацію екзистенційного вибору (зокрема, через

«культивування кризових, критичних ситуацій, жорстких історичних випробувань у вирі

неконтрольованих подій» [1; 19]), і творчий доробок, і власне індивідуальність Тодося

Осьмачки вирізняється особливою психотичністю дискурсу. За спостереженням Я. Савченка,

навіть оспівувана Осьмачкою природа в контексті щоденного земного буття «виступає в

дикому свисті, в одчаї, у звіриному крику, скрізь – безодні, провалля, вітри, хаос, кров,

вишкірені зуби, вовки, зорі, орли. І все це танцює в якомусь божевіллі» [цит. за: 7; 35]. Ця,

можна сказати, хвороблива агресивність проявлялась і в характері та зовнішності митця

ПИТАННЯ 50. життєва і літературна біографія письменників.

П. Тичина, М. Зеров біограф див. ср

Драй-Хмара Михайло Опанасович народився 10 жовтня 1889 року в селі Малі Канівці на Золотонощині (нині – Чорнобаївський район Черкаської області) в козацькій родині. Він рано залишився без матері. Батько зміг дати синові добру освіту. Спершу Михайло закінчив Золотоніську школу, а згодом – Черкаську гімназію. 1906 року за конкурсом вступив до знаменитої Колегії Павла Ґалаґана в Києві, де вчився разом із П.Филиповичем. 1910 року став студентом історично-філологічного факультету Київського університету, після закінчення якого (1915) був залишений на кафедрі слов’янознавства для підготовки до професорського звання. 1913 року відряджений за кордон, де студіював фонди бібліотек та архівів Львова, Будапешта, Загреба, Белграда і Бухареста. З початком першої світової війни як професорський стипендіат працював у Петроградському університеті, а 1917 року повернувся в Україну. В 1918-23 р.р. – професор Кам’янець-Подільського університету. З 1923 по 1929 рік – професор кафедри українознавства Київського медичного інституту, а в 1930-33 роках працював у Науково-дослідному інституті мовознавства при ВУАН. Михайло Драй-Хмара належав до угруповання “неокласиків”, хоча до кінця не позбувся символістичних впливів. Його поетичній палітрі притаманні вкрай загострені ліричні емоції, його соковито-язичницька лексика наповнена неологізмами. До класичних форм сонета, яким віддавали перевагу “неокласики”, він звертається тільки наприкінці 20-х років. За життя Драй-Хмари вийшла друком лише одна книга поезій “Проростень” (1926). Дві інші (“Сонячні марші” та “Залізний обрій”) так і не побачили світу аж до 1969 року. Вперше Київським відділом ДПУ (за звинуваченням в приналежності до контрреволюційної організації в Кам’янець-Подільському університеті) Михайла Драй-Хмару заарештовано 21 березня 1933 року. Однак тодішньому слідству забракло доказів, і невдовзі, 11 травня, його випустили із-за ґрат. Та тільки 16 липня 1934 року його справу, за № 3391 було припинено, і професор Драй-Хмара, нарешті, був звільнений від підписки про невиїзд.

Одначе повторного арешту лишилося чекати недовго. 5 вересня 1935 року було виписано ордер № 28 на арешт колишнього професора, а тоді рядового викладача української мови. Наступного дня оперуповноважені Сергієвський і Бондаренко арештували Драй-Хмару в його помешканні. Звинувачення стандартне: націоналістична контрреволюційна діяльність. Драй-Хмара вперто заперечував це. Тоді його справу під № 101 ЗО жовтня 1935 року з’єднали зі справою П. Филиповича під № 99, а 22 листопада справи П. Филиповича і М. Драй-Хмари були “підверстані” до справи № 1377 “Зерова і групи”. Проте й тут М. Драй-Хмара вперто заперечував свою приналежність до міфічної контрреволюційної організації, і слідчі змушені були знову повернутися до справи № 101.

Йогансен Майк (Михайло) Гервасійович народився 16 (28) жовтня 1895 року в м. Харкові у сім'ї вчителя німецької мови, вихідця з Латвії (в окремих матеріалах є вказівка на його шведське чи норвезьке походження). Навчався Майк у класичній російській гімназії. На час закінчення Харківського університету (1917) він знав старогрецьку й латину, вільно володів англійською, німецькою, італійською, іспанською та французькою, знав скандинавські та слов'янські мови. Як казали сучасники, “з Майка був чортівськи здібний лінгвіст“, але так само легко сприймав технічні знання. Майк Йогансен мав енциклопедичну освіту, захоплювався різними видами спорту.

Під враженням від трагічних катаклізмів громадянської війни, передусім кривавих розправ Муравйова та денікінців у Києві, Йогансен “поклав різку лінію у світогляді і пристав до марксівського. Тоді ж почав писати вірші українською мовою - раніше писав руською“. У 1925 р. Йогансен стає одним із засновників ВАПЛІТЕ, згодом - очолює так звану “Групу А“, що склалася з літераторів, які відійшли від ВАПЛІТЕ. З його ініціативи з'явився журнал-альманах “Літературний ярмарок“, а дещо пізніше - “Універсальний журнал“, про який М. Хвильовий з властивим йому сарказмом відгукувався: “Рожденный ползать летать не может“. Пізніше Йогансен став членом Спілки радянських письменників України.

За сімнадцять років творчої діяльності видав вісім книг віршів, десять книг прози (з них п'ять - книги нарисів), чотири дитячі та дві - літературознавчі. Проте зі всього створеного головним вважав поетичний доробок. На п'ятнадцятому році творчої діяльності видав підсумкову книжку віршів, хоча свою поетичну програму не вважав вичерпаною. 18 серпня 1937 року письменника було заарештовано у його харківській квартирі по вулиці Червоних письменників, 5. На допитах Йогансен поводився з властивою йому гідністю: не запобігав перед слідчим Замковим, не “топив“ побратимів по перу, не приховував своїх політичних поглядів. “В бесідах з Епіком, Вражливим я говорив, що Остап Вишня - ніякий не терорист, - свідчив він на допиті 16 жовтня 1937 року. - Що саджають людей безвинних у тюрми. Я стверджував, що арешти українських письменників є результатом розгубленості й безсилля керівників партії і Радянської влади“.

24 жовтня 1937 р. Йогансену було пред'явлено обвинувачувальний висновок, підготований оперуповноваженим харківського УНКВС Половецьким і затверджений заступником начальника управління Рейхманалом, в якому зазначалося, що Йогансен з 1932 р. був учасником антирадянської націоналістичної організації, яка ставила своєю метою повалення Радянської влади методами терору й збройного повстання, завербував чотири особи для участі в повстанні, погодився особисто взяти участь у виконанні теракції проти керівників компартії і радянського уряду. Розглянувши на закритому засіданні 26 жовтня 1937 року судово-слідчу справу М. Йогансена, Військова Колегія Верховного Суду СРСР винесла вирок: 27 жовтня 1937 року Йогансена було розстріляно у Києві.

Євген Плужник (літературний псевдонім Кантемирянин) — український поет, драматург, перекладач зі Східної Слобожанщини. Жертва сталінського терору. Євген Плужник коротка біографія Євген Павлович Плужник народився 14 (26) грудня 1898 у слободі Кантемирівка Богучарського повіту Воронезької губернії (Східна Слобожанщина). Батько його був вихідцем з Полтави. Деякий час вчився у Воронезькій гімназії (виключений за участь у нелегальних гуртках), пізніше — у Ростові-на-Дону, Боброві (Воронежчина). 1918 року родина переїздить на Полтавщину, де Є. Плужник працює вчителем мови та літератури. З 1920 навчався у Київському зоотехнічному інституті, навчання покинув, щоб стати актором. З 1921 року поет навчався у Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка, але покинути навчання через туберкульоз. З 1923 року Євген працював у редакціях, був перекладачем, а вечорами продовжував самоосвіту й писав вірші. 1923 року одружився з Галиною Коваленко. З 1924 року стає активним учасником організації «Ланка». Перші твори були під власним прізвищем опубліковані 1924 року. У 1926 році хвороба загострилася, лікування Євген проходив у Ворзелі. Відтоді двічі на рік — в Криму або на Кавказі. У середині 1920-х років видав свої перші поетичні збірки «Дні» (1926) і «Рання осінь» (1927). 4 грудня 1934 заарештований НКВД. Звинувачений у належності до націоналістичної терористичної організації і засуджений до розстрілу. Згодом вирок змінено на довготривале табірне ув’язнення на Соловках, де він помер 2 лютого 1936 від туберкульозу. Реабілітований у серпні 1956 року. Збірка поезій «Рівновага» (1933, опубліковано в Аугсбурзі 1948, в Україні — 1966) роман «Недуга» («Сяйво», 1928), п’єси «Професор Сухораб» (1929), «У дворі на передмісті» (1929), «Болото» (текст невідомий) віршована п’єса «Змова в Києві» («Шкідники», «Брати»). Перекладав «Невський проспект» та «Одруження» Миколи Гоголя, «Похлібці» та «Злодії» Антона Чехова, «Тихий Дон» Михайла Шолохова, «Дитинство» й «Отроцтво» Л. Толстого, «Діло Артамонових» М. Горького, «Острів попелятих песців» Я. Кальницького, «Зруйновані гнізда» І. Кіпніса.

Валер’ян Підмогильний (1901-1937) неореаліст Розстріляне відродження Зачинатель молодої української прози Народився 2 лютого 1901р. у с. Чаплі. Закінчив церковноприходську школу та Катеринославське реальне училище. Навчався у Катеринославському університеті У 1920-1921р. працював учителем. 1921р. — вирушає до Києва і працює бібліографом у Книжковій палаті Одружується з донькою священика Катериною Червінською у Ворзелі, подружжя поселяється в Києві. Працював редактором у видавництві «Книгоспілка», а з 1925р. — у журналі «Життя й революція» Стає організатором літературної організації «Ланка», а потім МАРСу. 1929р. — переїздить до Харкова, де починаються репресії проти нього. 1933-1934р. — пише останній твір «Повість без назви..», яку так і не закінчив. 8 грудня 1934р. заарештовано 9 червня 1935р. прибув на Соловки як особливо небезпечний політичний злочинець. В період з 27 жовтня по 3 листопада 1937р. розстріляли в урочищі Сандармох. У 1956р. був посмертно реабілітований.

Косинка — один із найкращих українських новелістів XX ст. Григорій Михайлович Стрілець (справжнє прізвище пись­менника) народився 29 листопада 1899 р. в с. Щербанівці на Київ­щині в бідній селянській родині. 1913 р. закінчив початкову школу в с. Красному й працював писарем. 1914 р. Григорій пере­їхав до Києва, де доводилося працювати й вчитися на вечірніх гім­назійних курсах. Під час визвольних змагань брав участь у бойо­вих діях у лавах армії УНР, за що певний час довелося відсидіти у в’язниці. Пізніше примкнув до лівих есерів («боротьбистів»), які симпатизували більшовикам. 4 травня 1919 р. в газеті «Боротьба» було надруковано автобіографічний етюд «На буряки», за підпи­сом «Г. Косинка», що став псевдонімом письменника. 1920 р. вступив до Київського інституту народної освіти (КІНО), який згодом довелося залишити через матеріальну скруту. Його новели з’ялялися на сторінках багатьох часопи­сів, а 1922 р. вийшла його перша збірка «На золотих богів». Г. Косинка часто виступав на літературних вечірках з читан­ням своїх творів, що, за свідченням багатьох сучасників, він робив із неперевершеною майстерністю. Г. Косинка був членом київського літературного об’єднання письменників-попутників «Ланка» (з 1926 р.— МАРС — Майстерня Революційного Слова), до якого входили В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, Є. Плужник, Т. Осьмачка та ін. У 1920-1930-ті рр.виходило багато збірок письменника: «В житах» (1926), «Політика» (1927), «Вибрані оповідання» (1929), «Серце» (1933) тощо. Писав він і публіцистичні твори, перекладав російських письменників. 5 листопада 1934 р.Г. Косинка був заарештований і 18 грудня то ж року розстріляний. У своїй творчості Г. Косинка розвиває найкращі традиції української новелістики початку XX ст., зокрема М. Коцюбин­ського, С. Васильченка й передусім В. Стефаника. Письменник прагне на обмеженому часі й просторі художнього твору зобразити трагічну розірваність сучасного йому світу, в якому персонажі не можуть ужитися. Для змалювання індивідуальних характе­рів Г. Косинка майстерно використовує такі засоби психологіч­ного аналізу, як індивідуалізація мовлення, точна й лаконічна художня деталь, символічний пейзаж, показ найдрібніших нюан­сів психологічного стану персонажів. Суспільні проблеми у творах Г. Косинки зазвичай проходить крізь індивідуалізоване сприй­няття героїв, що охоплює однобічні оцінки, наголошуючи на пере­вазі загальнолюдських цінностей над класово-ідеологічними.