Питання 20. Київ у худ інтерпретації м зерова

Традиційні образи національного походження в осмисленні неокласиків засвідчують органічність їхнього образно-культурного простору. Кількісну першість серед них посідають образи історичних місць та міст (Чернігів, Київ, Січ), які в стильовому плані виступають центром текстового дискурсу – “Київ” М.Драй-Хмари, цикл “Київ” М.Зерова, “Софія” Юрія Клена, домінантами авторської поетичної історіософії.До поетичного циклу “Київ” Миколи Зерова увійшло чотири сонети: “Київ з лівого боку”, “Київ – традиція”, “Київ навесні ввечері”, “У травні”. Кожен з них є самодостатньою поетичною структурою, яка увиразнює роздуми, почуття автора, і, водночас, вони становлять єдину художню цілісність, у центрі якої – Краса. Дух Краси назавжди оселився в древньому місті, її велич і в “химерах барокових бань”, і в “Шеделя білоконнім диві”, і в “сліпучих краєвидах”, і в “емалі Дніпра”. Віра в нетлінність Прекрасного звучить в останніх рядках сонета “Київ з лівого берега”:

Живе життя, і силу ще таїтьОця гора зелена і дрімлива,Ця золотом цвяхована блакить [1, т. 1, с. 27].

У художньому світосприйнятті поета-неокласика Краса є творчим гармонійним началом, яке протиставляється Хаосу й Руїні. Оспівуючи красу “міста-чуда” (М. Драй-Хмара), Микола Зеров у сонеті “Київ навесні ввечері” гостро засудив сучасних гермокопідів (переносно – вандалів), “будівничих нової ери”, які згодом на руїнах храмів, могилах пращурів збудували свої “казарменні” палати: Хоч як звели тебе гермокопіди І несмак архітекторів-нездар,І всюди прослід залишив пожар, –Ти все стоїш, веселий, ясновидийІ недаремно вихваляють гідиКрасу твою, твій найдорожчий дар [1, т. 1, с. 28].Так, В. Брюховецький у монографії “Микола Зеров. Літературно-критичний нарис“ підкреслює “дивовижну здатність” М. Зерова “вселяти в свій поетичний мікросвіт макросвіт тисячолітньої культури, не рвучи цілісності першого, а надаючи йому апозитивістської значущості” [2, с. 160].

Образ Києва в сонетах поета-неокласика сягає космічних широт. Місто стає центром Всесвіту, в якому існує дивовижна гармонія земного і небесного. Ландшафт, архітектура міста перебувають у нерозривному зв’язку з навколишнім світом. Це створює неповторну гармонію Життя:А вулиці твої виводять зірВ повітря чисте, в запашний простір,Де ходить вітер горовий і п’яний,І в тихий час, як западає ніч,Поважно гомонять старі каштаниІ в небо зносять міріади свіч [1, т.1, с. 28].Сонет “Київ – традиція” – поетична історіософія Миколи Зерова.У ньому поет з притаманним йому лаконізмом відтворив історію славного міста від найдавніших часів до сьогодення:До тебе тислись войовничі готи,І Данпарштадт із пущі виглядав.Атмосферу бурхливого літературного життя Києва початку 20-хроків ХХ ст. передають останні рядки сонета: І в наші дні зберіг ти чар-отруту:В тобі розбили табір аспанфути – Кують і мелють, і дивують світ, Тут і Тичина, голосний і юний, Животворив душею давній міт І “Плуга” вів у сонячні комуни [1, т.1, с. 28].

ПИТАННЯ 22. Астральний цикл у поезії М. Зерова. Образи-символи, їх зв’язок з міфологією.-

Виконуючи орнаментальну функцію, астральні образи сповнюють лірико-пейзажні малюнки поета, породжені переживаннями, тісно пов'язаними з конкретною реальністю і конкретним життєвим часом, екзотикою зоряного неба.

Астральні образи в циклі "Зодіак" - це не лише орнаментальна екзотика, розрахована на поціновувача античних міфів про зоряне небо, і не данина неокласицизмові. Ці образи виконують ще й інші важливі функції. Перша з них - це надання поетичному світові тієї "уречевленості", про яку йшлося, і прив'язування до конкретних життєвих ситуацій, подій та настроїв до поетичного хронопису: астральні образи в цьому циклі сонетів і авторські примітки до них є вказівками читачеві, своєрідними хронотопними знаками, маркерами, що фіксують час і місце певних подій та сильних ліричних переживань, викликаних ними, та закарбовану у пам'яті пейзажну картину, що вразила поета, залягла в його душі та пам'яті [4, 132].

Джерелом сонету «Тесей» також є античні міфи. Тесей — один з героїв Стародавньої Греції. Відомий його подвиг — перемога над потворою Мінотавром на острові Криті. За до­помогою клубка ниток, який дала йо­му закохана царівна Аріадна, вінпройшов углиб знаменитого Лабірин­ту і, убивши страховисько, вдаловибрався звідти по нитці. Повертаю-чись до Афін, він узяв із собою Аріад-ну, проте був змушений покинути їїна острові Наксосі. Царівну знайшовбог Вакх, і вона стала його дружи­ною. Богиня Афродіта подарувалаАріадні шлюбний вінець, що з часомперетворився на сузір’я.Ці відомості з грецьких міфів і ляг­ли в основу сонету М. Зерова. Епіг­раф латиною «Зрадливий та під­ступний Тесею!» поет також узяв звірша давньоримського автора Овідія«Фасти» («Календар*).

Перед велінням Богабезпорадний,Закоханий у панцир свій і спис,Енеїв син у жертву їм принісСвою любов і серце Аріадни.Його повів геройства кличпринадний,Берло і меч, і біг прудкий коліс,І під вітрилом чорним він повізВсю душу і всю кров на подвигратний.Та до кінця повитих горем днівНе міг забути він прозорих снівЕгейських вод і золотої Крити.І перед смертю, мов німий докір,Все увижав седмицю білих зір —Золототканий пояс Афродіти. Німим докором насхилі літ Тесею стають сім золотихзірок сузір’я Північна корона, які на­гадують про втрачене кохання й нездійснене щастя.

До сонету «Діва» М. Зеров подавтакий коментар: «Астрая — Діва —Правда, що з кінцем золотого віку за­лишила землю і відтоді сяє на небісузір’ям Діви. Колос — головна зоряв сузір’ї Діви».Сонет прославляє «золотий вік».Той час, коли не було воєн між людь­ми, розбрату. Поет стверджує, щосузір’я Діви — це зорі згоди, миру,злагоди, добра. Недаремно ж Діваз’являється на небі травневими ноча­ми, коли все зеленіє й цвіте, напов­нюється життєвої енергії. Діва Астрея у М. Зерова є водночас алегоричним втіленням Правди і символом миру, спокою та злагоди. І поет сповнюється душевним щемом, коли "повесні, в далеких небесах Сріблиться зорями її кирея і згоди Колос світиться в руках" [3, 133], і надією та мрією про повернення утраченого раю, золотого віку.

СОНЕТ "Скорпіон" викликає в пам'яті міф про мисливця Оріона, чоловіка небувалої краси і такого велетенського зросту, що міг перейти море, не замочивши волосся, бо голова завжди була над поверхнею моря. Побачивши його, цнотлива Артеміда була готова вийти заміж, та скорпіон, що заховався у вінку богині, убив Оріона. В цьому ж сонеті поет називає ще один астральний образ - сузір'я Стрільця. Воно викликає в нашій уяві асоціації, пов'язані з найзнаменитішим кентавром Хіроном, що був учителем Асклепія, Ахіла, Кастора і Полідевка, Ясона, Нестора та другом Геракла. Випадково поранений отруйною стрілою Геракла, полював на еріманського вепра, Хірон так невимовно страждав, що відмовився від свого безсмерття на користь Прометея. Тоді Зевс переніс Хірона на небо, і той став сузір'ям стрільця (Кентавра). На небосхилі стрілець іде услід за скорпіоном [29, 157]. "Клешні Скорпіона, "Скорпій…в красі своїй недобрій" - це символ зради, підступного укусу, що призводить до смерті, і водночас алегорія злих, недобрих часів, що нависли над поетом і, як йому здавалося

Сонет "Близнята" нагадує про двох братів-близнят - Кастора і Полідевка, що стали символом братерської любові. Сини спартанського царя Тіндарея та красуні Леди, в яку закохався сам Зевс, так любили один одного, що ніколи не розлучалися. Коли в битві з братами Ідом та Лінкеєм загинув Кастор, то Полідевк хотів бути з братом і після його смерті. Тоді Зевс переніс близнят на зоряне небо і вони стали сузір'ям [4, 132]. Близнята - символ братерської нерозлучної любові - теж вселяють в поета оптимістичні почуття і настрої.

Названі один раз в сонеті "Водник" Водолій, Фаетон, Стожар, Оріон викликають у пам'яті цілий комплекс міфів про зорі: Водолій - два міфи: про чашника - красеня Генімеда, якого Зевс переніс на Олімп, та про всесвітній потоп і Девкаліона; Фаетон - міф про сина бога сонця Геліоса та його трагічну загибель; Стожар - скупчення зірок у сузір'ї Тільця, - міф про сім дочок Атланта і океаніди Плейони, яких переслідував мисливець Оріон і які просили богів врятувати їх від нього. Тоді боги перетворили їх в сузір'я Плеяд. Нарешті Оріон ще раз нагадує міф про який уже була мова [4, 132].