Питання 18. Символи і реалії золотий гомін п тичина

«Золотий гомін» став загальновідомим образом-сим-волом, образом-алегорією. І коли наприкінці 80-х — на початку 90-х років у Києві знову схвильовано задзвонили дзвони, закликаючи до боротьби за незалежність, прекрасне тичининське «Над Києвом золотий гомін» зазвучало по-новому радісно і оптимістично, повертаючи зневіреним надію, даючи сили слабким.

Із сторінок «Золотого гомону» перед нами постає прекрасний образ України, з любов'ю змальований поетом. У перших строфах твору Тичина передає всеосяжну атмосферу радості народу, що століттями стогнав у ярмі, його нестримний порив до свободи, до дії. Ми читаємо поему і ніби бачимо події тих далеких часів. До Києва, столиці новоутвореної держави, з усіх куточків України йдуть люди. їхні щасливі голоси гармонійно зливаються з «потужними ріками» «дзвону Лаври і Софії», із «голубами-молитвами», що у «повнозгучнім храмі акордами розцвітають». Природа теж ніби радіє з усіма: «Дніпро торкає струни», «засміялись гори», до людей промовляють «тополі, квіти і Дніпро». Усе навкруги вирує світлою радістю пробудження, шумить, нуртує, як пише Тичина, «дзвенить, дзвенить, дзвенить».Поет припадає до рідної землі і вслухається у відлуння могутньої ходи народу. З усіх куточків України долинають до Києва радісні звуки.Вслухаючись у «золотий гомін», що лунає над Києвом, вдивляючись в очі свого народу, звільненого від пут багатовікового рабства, поет славить «невгасимий Огонь Прекрасний, Одвічний Дух». Це — той Дух, який оспівав І. Франко у своєму «Вічному революціонерові», той Дух, що «тіло рве до бою, рве за поступ, щастя й волю».

Не можна спокійно читати рядки твору, що розповідають про те, як брат зрікається брата, забувши про все, що їх об'єднувало раніше, як замість слова любові звучить жорстоке: «Відступись! Уб'ю!». Як страшний символ майбутніх нещасть нашого народу з'являється на сторінках твору чорний бездушний птах, що своїм криком хоче заглушити прекрасний золотий гомін українського національного відродження.

Але які б трагічні події не чекали в майбутньому на Україну, Тичина вірить, що переможе світло, а не тьма, любов, а не зненависть. Його поема закінчується величальною піснею рідній землі, рідному народові, що бореться за свою незалежність і спинити який не вдасться нікому.

Твір Тичини відзначається досконалістю форми, багатством використовуваних тропів, складністю символіки. У ньому яскраво проявилися характерні особливості творчого стилю поета. Центральним у поемі є образ «золотого гомону». Цей місткий поетичний образ уособлює всеосяжну людську радість, високе духовне піднесення народу, пробудженого до нового життя.

«Генетичні витоки теорії українського символізму йдуть від філософії Г.С. Сковороди, для якого вся світобудова уявлялася як Мікрокосм (всесвіт) - Мікрокосм (людина) - Біблія (світ символів)».

Просторово, зримо постає високість Чумацького Шляху, який у народних легендах, віруваннях є символом долі українського народу, його історії. І знову поет переноситься на Софіївський майдан. Паралельно в уяві знову постає символічний образ Дніпра (хоч тут поет і опускає пряму констатацію назви ріки) як долі народу. Це підтверджується і посилюється наступною строфою, де Андрій Первозваний благословляє і гори, і Дніпро - «ріку мутную». Далі в поемі П. Тичина знову підносить значимість, святість події до космічних масштабів: спочатку - це прихід на урочисте зібрання Андрія Первозваного, а потім - і поява в небі самого Бога, який благословляє народ України у прагненні побудови незалежної держави. Тут кожна деталь підпорядкована гармонійному втіленню високої ідеї. І символічні образи голубів, що наскрізно проходять через усю поему, взяті із Святого Письма, де голуб персоніфікує святий Дух.