Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Дзера, Кузнєцова - Цивільне право України_Ч.1_ф....doc
Скачиваний:
12
Добавлен:
15.07.2019
Размер:
5.05 Mб
Скачать

Глава 76

Фізична особа має право на безпечні для неї продукти споживання (харчові продукти та предмети побуту) (ч. З ст. 294 ЦК України). Це пояснюється важ­ливістю і значенням якості продукції для успішного вирішення багатьох соціаль­но-економічних завдань. Якість продукції характеризується як сукупність влас­тивостей і ознак, які визначають ступінь придатності продукції для її споживання за призначенням, ступінь задоволення такою споживчою вартістю визначених суспільних потреб, а також як сукупність споживчих властивостей продукції, що забезпечують певні потреби населення та народного господарства відповідно до її призначення. Таким чином, поняття "якість" охоплює дві визна­чальні ознаки: сукупність корисних властивостей продукції і здатність її задо­вольняти потреби.

Екологічна безпека продуктів харчування забезпечується відповідно до чин­ного законодавства: розробленням та затвердженням стандартів, екологічних нормативів, технічних умов на продукти харчування; сертифікацією продуктів харчування на предмет їх відповідності екологічним нормативам; обов'язковою сертифікацією всієї продукції, яка вироблена в зонах радіоактивного забруднен­ня; здійсненням державного нагляду за додержанням стандартів, норм і правил у цій сфері.

Фізична особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, прожи­вання, навчання тощо (ч. 4 ст. 294 ЦК України). Вказане право громадян закріп­лено також у ст. 6 Основ законодавства про охорону здоров'я. Стаття 44 Кон­ституції України проголошує також право кожної особи на належні, безпечні і здорові умови праці. Створення безпечних та нешкідливих умов праці на всіх підприємствах, в установах, організаціях передбачене також трудовим законо­давством України, а право громадян на безпечні і сприятливі умови проживання має бути передбачено більш чітко, в тому числі й у житловому законодавстві.

§ 4. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи

Глава 22 ЦК України містить ряд статей, пов'язаних із правом фізичної особи на ім'я. Право громадянина на ім'я забезпечує особі правову індивідуа­лізацію. Традиційно це право надає його носієві юридичне забезпечену можли­вість мати ім'я і вимагати від оточуючих, щоб його називали власним іменем.

М. М. Малеїна визначає право на ім'я як суб'єктивне, абсолютне немайнове право, що індивідуалізує громадянина у суспільстві1.

В широкому розумінні під ім'ям особи розуміють власне ім'я громадянина, його по батькові та прізвище. У Декларації прав дитини 1959 р. проголошено, що "дитині від народження має належати право на ім'я". Аналогічна норма містить­ся у ч. 1 ст. 7 Конвенції про права дитини2.

Малеина М. Н. Защита личньїх неимущественньїх прав советских граждан. — М.: Знание, 1991. —С. 43.

Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. / / Права людини: міжнародні договори Організації Об'єднаних Націй та Ради Європи. — К.: Факт, 2001. — С. 49.

Поняття особистих немайнових відносин та ... прав фізичної особи

255

Відповідно до ст. 146 Сімейного кодексу України ім'я дитини визначається за згодою батьків, а в разі народження дитини жінкою, яка не перебуває у шлюбі і за умови відсутності добровільного визнання батьківства — матір'ю дитини. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішувати орган опіки та піклуван­ня або суд. За українським законодавством дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої на­лежать мати і (або) батько.

За ч. 2 ст. 295 ЦК України фізична особа має право на транскрибований за­пис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції.

Сімейний кодекс України у статтях 145 та 147 детально врегульовує питання щодо визначення по батькові і прізвища дитини.

Проте слід зазначити, що право на ім'я не має сімейно-правової природи, ос­кільки не можна змішувати право на присвоєння імені відповідно до норм сімей­ного права із самим правом на ім'я. Останнє є ширшим за своїм змістом.

Л. О. Красавчикова включає у право на ім'я:

1) право громадянина вимагати від інших осіб звертатися до нього у відповід­ності з його прізвищем, ім'ям та по батькові;

2) право на зміну імені, по батькові та прізвища;

3) право вимагати припинення незаконного використання прізвища, імені та по батькові1.

М. М. Малеїна вважає, що до складу особистого немайнового права на ім'я входять такі повноваження:

1) право громадянина називати себе закріпленим за ним в органах реєстрації актів громадянського стану іменем в усіх сферах соціального життя;

2) право вимагати від інших осіб утримуватись від його порушення;

3) право змінити ім'я, по батькові чи прізвище2.

Стаття 296 ЦК України надає право фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років, змінити своє прізвище та ім'я у порядку, встановленому законом, а фізич­на особа, яка досягла чотирнадцяти років наділяється правом змінити своє пріз­вище за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає, чи піклуваль­ника.

По батькові фізичної особи може бути змінено у разі зміни її батьком свого імені (ч. З ст. 296 ЦК України). Що стосується прізвища фізичної особи, то воно може бути змінене відповідно до закону у разі реєстрації шлюбу або визнання його недійсним. Більш детальної регламентації питання обрання прізвища наре­ченими, збереження прізвища після розірвання шлюбу, надання прізвищ усинов­леним та інші набули у статтях 35, 45, 46, 113, 148, 149 та 231 Сімейного кодек­су України.

Відповідно до ч. 1 ст. 297 ЦК України фізична особа має право використову­вати своє ім'я у всіх сферах своєї діяльності. Громадяни користуються своїм ім'ям, по батькові та прізвищем, беручи участь у суспільних відносинах. При ук-

Красавчикова Л. О. Понятие й система личньїх, не связанньїх с имущественньїми, прав граж-дан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации: Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. — Екатеринбург, 1994. — С. 33.

ту

Малеина М. Н. Защита личньїх неимущественньїх прав советских граждан. — М.: Знание, 1994. — С. 43.

256