Глава 22

громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної влас­ності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Однак повніший перелік об'єктів права комунальної власності дано у Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р.¹, згідно зі ст. 60 якого "територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах на­лежить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місце­вих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження".

Незважаючи на таку деталізацію об'єктів права комунальної власності, закон має істотний недолік, який полягає в тому, що в ньому не містяться критерії, які б визначали особливості комунальної власності, як це зроблено в Законі України "Про власність". За цим законом до об'єктів права комунальної власності може належати будь-яке майно, "необхідне для забезпечення економічного і соціаль­ного розвитку відповідної території (ст. 35).

Зазначені суб'єкти права державної та комунальної власності здійснюють на­лежні їм повноваження, використовуючи, зокрема, особливий правовий інститут — управління. Таке управління державним майном від імені народу (населення адміністративно-територіальної одиниці) спершу здійснювали відповідно Верхов­на Рада України, місцеві ради народних депутатів України та уповноважені ними державні органи (ст. 33 Закону України "Про власність"), а після прийняття Конституції — безпосередньо Кабінет Міністрів України, територіальні громади та уповноважені ними органи.

Отже, управління загальнодержавною та комунальною власністю її суб'єкти здійснюють або самостійно, або через уповноважені ними державні органи. З ме­тою підвищення ефективності використання загальнодержавної та комунальної власності та оперативності прийняття управлінських рішень управлінські функ­ції щодо цієї власності, як правило, делегуються уповноваженим органам. Ще до прийняття Закону України "Про власність" постановою Верховної Ради УРСР "Про управління державним майном Української РСР" від 15 жовтня 1990 р. повноваження з управління майном, віднесеним до загальнодержавної власності, було покладено на Кабінет Міністрів України, який покладав здійснення цих пов­новажень на підвідомчі йому відповідні органи державної виконавчої влади, зок­рема міністерства.

В умовах пошуку оптимальних варіантів управління загальнодержавною власністю у період становлення в Україні засад ринкової економіки коло уповно­важених державних органів зі здійснення функцій управління загальнодержав­ним майном досить часто змінювалося. Так, у зв'язку зі створенням для здійс­нення повноважень з управління державним майном, що є у загальнодержавній власності, Фонду державного майна України постановою Верховної Ради Украї­ни "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загаль-

Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст 170.

Право державної та комунальної власності

371

недержавній власності" від 14 лютого 1992 р. було заборонено передачу функцій щодо управління таким майном іншим органам державного управління, а також корпораціям, концернам, асоціаціям та іншим об'єднанням¹.

Відповідно до п. 4 Тимчасового положення про Фонд державного майна Ук­раїни, затвердженого постановою Верховної Ради України від 7 червня 1992 р.² основними завданнями Фонду є:

— захист майнових прав України на її території та за кордоном;

— здійснення прав розпорядження майном державних підприємств у процесі їх приватизації, створення спільних підприємств;

— здійснення повноважень щодо організації та проведення приватизації май­на підприємств, яке перебуває у загальнодержавній власності;

— здійснення повноважень орендодавця майна державних підприємств і ор­ганізацій, їх структурних підрозділів;

— сприяння процесові демонополізації економіки і створення умов для кон­куренції виробників.

Для виконання цих завдань Фонд наділений відповідними повноваженнями. Фонд державного майна очолює всю систему органів приватизації в Україні. Указом Президента України "Про єдину систему органів приватизації в Україні" від 19 лютого 1994 р. було створено єдину систему органів приватизації шляхом реорганізації регіональних відділень Фонду державного майна України, а район­них та міських органів приватизації — у представництва Фонду в районах і міс­тах.

Після надання Верховною Радою України (Закон України від 18 листопада 1992 p., Закон України від 21 листопада 1992 р.) Кабінету Міністрів України на шестимісячний термін повноважень щодо законодавчого регулювання відносин власності, підприємницької діяльності тощо останній 15 грудня 1992 р. прийняв Декрет "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності", яким по­клав здійснення функцій з управління загальнодержавним майном на міністер­ства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади³. Водночас у порядку винятку з цього Декрету новим Декретом від 19 лю­того 1993 р. корпораціям "Укрбуд", "Украгропромбуд", "Укрмонтажспецбуд", "Укрбудматеріали", "Укртрансбуд", "Укрметротунельбуд", "Укрцемент" було делеговано функції з управління майном організацій і підприємств, які основані на загальнодержавній власності та входять до їх складу⁴.

Обсяг повноважень щодо управління державним майном визначається в за­конодавчому порядку. За Законом України "Про власність" державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення під­приємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України (ст. 33). Вищезгаданим Декретом Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. було

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 20. — Ст. 274.

² Там само. — № 39. — Ст. 581.

³ Там само. — 1993. — № 17. — Ст. 52.

⁴ Там само. — № 17. — Ст. 188.

372