Глава 24

Більше того, як не дивно, в новому СК України правовий режим майна індивіду­ального користування та коштовностей визначений багато в чому по-новому, ад­же згідно з п. 2 ст. 57 СК "особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя". Як бачимо, наведена норма містить дві основні новели. По-перше, в новому СК не наводиться орієн­товний перелік речей індивідуального користування, що звичайно в майбутньому створюватиме труднощі при розгляді спорів про поділ майна між подружжям; по-друге, в ньому закріплено без вагомих на це підстав принцип роздільності кош­товностей, придбаних за спільні кошти, які за чинним КпШС визнаються спіль­ним майном подружжя. Практика підтвердила ефективність конструкції ч. 2 ст. 24 чинного КпШС, що не можна не враховувати на сучасному етапі нормо-творення. Вважаємо, що наявність у новому шлюбно-сімейному законодавстві подібної норми є вкрай необхідною, адже вона буде вносити визначеність у пра­вовий режим такого майна, сприяти зменшенню кількості спорів між подружжям щодо такого майна.

Вірним виявився принцип роздільності майна подружжя, яке одержане кож­ним із них у дар або в порядку спадкування. Він знайшов своє певне закріплення та продовження в СК. Так, відповідно до п. 1 ст. 57 нового СК майно, набуте дру­жиною, чоловіком за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в поряд­ку спадкування, є їх особистою приватною власністю. Однак новелою виявилося положення цієї ж статті про те, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є "майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто". Введення в новий СК нової норми про визнання особистою приватною власністю одного з подружжя майна, придбаного в період шлюбу, але за рахунок його "особистих" коштів заслуговує на підтримку, адже такий підхід до вирішення правової долі такого майна формувався в судовій практиці і поді­лявся в юридичній літературі¹. Власне це відповідає загальній концепції побудо­ви системи правового режиму майна подружжя на засадах роздільності та спіль­ності. Тому сама по собі трансформація майна з одного виду в інший (наприклад, грошових коштів в інші цінності, конкретних речей у грошові кошти) не повинна призводити до автоматичної заміни режиму роздільності на режим спільності і навпаки. Однак подружжя мають право визначити правовий режим роздільного майна в шлюбному контракті або спеціальною угодою у період перебування у шлюбі.

У ст. 57 нового СК міститься ще одна надзвичайно важлива норма. Так, в п. 7 цієї статті зазначається: "Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні,' від­повідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю". Пропонова­не положення не є абсолютною новелою, адже воно сформувалося у судовій практиці ще радянського періоду. Наприклад, М. звернулася з позовом до Н. про поділ майна. Позивачка вимагала виділити їй зі спільної власності майна на суму 2111 крб. Своїм рішенням Черкаський обласний суд позов М. задовольнив част­ково на суму 2050 крб. Н. не погодився з таким рішенням і подав на нього каса­ційну скаргу, в якій, зокрема, посилався на те, що суд проігнорував факт дару-

Кодекс про шлюб та сім'ю Української РСР. Науково-практичний коментар. — С. 44.

Право спільної власності подружжя

437

вання йому батьком 450 крб. для придбання автомобіля. Судова колегія у цивіль­них справах Верховного Суду УРСР у своїй ухвалі зазначила, що дана обставина не може бути підставою для зміни рішення Черкаського обласного суду. Як свідчать матеріали справи, гроші були дані не для особистих потреб відповідача¹. Очевидно, судова колегія виходила з того, що гроші дарувалися спільно подруж­жю. І коли у судовому засіданні був би встановлений факт дарування коштів ли­ше відповідачеві, то ця обставина могла б бути підставою для виділення йому більшої частки у спільному майні. Чіткіше висловлена позиція з цього питання президією Вінницького обласного суду, яка у своїй постанові від 7 березня 1996 р. записала, що при вирішенні спору про поділ спільного майна подружжя суд повинен враховувати вкладення в його надбання, зроблені одним із подруж­жя за рахунок його роздільного майна². Отже, закріплення в новому СК України досліджуваного положення у будь-якому разі сприятиме кращому розмежуванню роздільного і спільного майна.

Відзначаючи наявність у шлюбно-сімейному законодавстві гарантій недопус­тимості автоматичної трансформації правового режиму роздільного майна у спільне майно, законодавець все-таки допускає можливість визнання роздільного майна одного з подружжя їх спільною власністю.

Відповідно до ст. 25 КпШС України "якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудо­вих або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визна­не спільною сумісною власністю подружжя". Аналіз наведеної норми дає підста­ви вважати, що такі правові наслідки можуть наставати лише у разі істотного збільшення роздільного майна у своїй цінності за рахунок трудових чи грошових затрат того з подружжя, який не є його власником. Тобто сам по собі факт про­ведення чоловіком поточного чи навіть капітального ремонту дошлюбного жило­го будинку дружини ще не може бути достатньою підставою для визнання цього будинку спільною власністю, адже всі дорослі члени сім'ї мають піклуватися про підтримання жилого будинку, в якому вони проживають на правах членів сім'ї, у належному стані. Така позиція була сформульована судовою практикою ще за­довго до прийняття у 1968 р. Основ шлюбно-сімейного законодавства³. Тому ціл­ком логічно, що розробники нового сімейного законодавства зберегли існуюче правове регулювання таких відносин, дещо вдосконаливши його. В новому СК у ст. 62 "Виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові" записано: "Якщо майно, дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя". Водночас редакція наведеної статті не позбавлена вразливих місць.

¹ Радянське право. — 1972. —№2. — С. 104—105.

п

Рішення Верховного Суду України: Щорічник. — 1997. — С. 68—69.

Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду СРСР у справі № И-вих / / Судова практика Верховного Суду УРСР. — 1947. —№ 7. — С. 23; Ухвала судової колегії в цивільних справах Верховного Суду СРСР у справі № М-ко// Судова практика Верховного Суду СРСР. — 1950. —№ 9. — С. 40.

438