- •Голоп 1921-1923 років на україні
- •Науково-методичний журнал
- •Неврожайний 1922 р. Та хлібний експорт 1923 р.
- •Науково-методичний журнал
- •Науково-методичний журнал
- •Неврожайний 1922 р. Та хлібний експорт 1923 р.
- •Науково-методичний журнал
- •Неврожайний 1922 р. Та хлібний експорт 1923 р.
- •Науково-методичний журнал
- •Науково-методичний журнал
- •Радянський уряд та голод
- •Вітчизняні та іноземні рятівники
- •Науково-методичний журнал
Неврожайний 1922 р. Та хлібний експорт 1923 р.
Першим наслідком такого інтенсивного викачування хліба з українського села був недосів сільськогосподарських культур. До того ж, селяни не бажали освоювати землю, коли майже вся вирощена їх трудовими мозолями продукція відбиралась. Тому у 1922 р. в Україні різними продовольчими культурами було засіяно 14,4 млн. десятин проти 17,1 млн. — у попередньому році (до речі, в 1916 р. загальна площа засіву становила понад 19 млн. десятин). Внаслідок розорення значної частки господарств голодуючих селян великий недосів спостерігався в південних губерніях. Цей недосів частково перекрили інші губернії.
Крім недосіву, південь України зазнав нового неврожаю. У республіці було зібрано не більше 637 млн. пудів зерна. Посуха охопила 21 повіт (територію на 1/3 меншу, ніж у 1921 р.) [15]. Незважаючи на те, що валовий збір
Науково-методичний журнал
зерна у степових губерніях утричі перевищував тогорічний, він, однак, становив менше 40% рівня 1916 р. [16]. В цілому ж, сума дефіциту зернового забезпечення сільського та міського населення всіх степових губерній становила 46 млн. пудів. Проте врожай на Лівобережжі та Правобережжі України давав змогу задовольнити потреби неврожайних губерній винятково за рахунок внутрішніх ресурсів. Крім того, в Україні міг залишитися лишок обсягом 15 млн. пудів для експорту [17]. Таким чином, в землеробстві влітку 1922 р. намітився вихід із кризи.
Натомість в тваринництві в цей час криза досягла своєї кульмінації. Поголів'я худоби порівняно з 1921 р. скоротилося у Катеринославській губернії до 51%, у Запорізькій — до 40%, у Миколаївській — до 58%, а в Одеській — дорівнював 61% від показників минулого року. На Миколаївщині та Запоріжжі у багатьох селах збереглося не більше 10% худоби [18]. Цей збиток не компенсувався приплодом молодняку у врожайних губерніях.
Південні губернії України вимагали продовольчої допомоги. Проте керівництво центрального Російського уряду і не думало послаблювати тиск на Україну. Лише з серпня 1922 по січень 1923 рр. у східні регіони республіки було надіслано 9 млн. пудів зерна. Крім того, щоб дістати валюту для відбудови господарства і зміцнення свого режиму, центральний московський уряд зобов'язав українське керівництво розпочати перерваний війнами експорт хліба.
Намір радянського уряду відновити експорт хліба викликав обурення західних урядових та громадських представників на міжнародній економічній конференції в Гаазі у червні—липні 1922 р. Ф.Нансен, секретар Міжнародної комісії Червоного Хреста, звернувся до наркома іноземних справ Росії Литвинова із пропозицією відкликати заяву про вивіз збіжжя з радянських республік, або, в іншому випадку, — взяти на себе особисту відповідальність за допомогу голодуючим.
Проти хлібного експорту виступали і деякі радянські працівники. Газета канадійських українців «Канадійський фармер» надрукувала засекречений ВЦВК текст виступу делегата з Миколаївщини, робітника, комуніста Романчи- ка на пленумі цього комітету із засудженням проекту Наркомпроду РСФРР щодо поновлення хлібного експорту: «...Робітники і матроси Миколаєва формували цей проект як крадіж ос-
В Миколаєві, де безробітних 16 тис. чоловік, смертність досягла колосальних розмірів. Представники Миколаївської губполітпросві- ти вказували, що в окремих повітах, наприклад, профспілка вантажників вимерла на 50%. Коли взяти Одесу, то там ми також маємо приклади голоду робітників, і представник Одеської губ- політпросвіти вказував, що у них є деякі спілки, що змушені останнім часом займатися виключно заготівлею домовин і всілякого роду процедурами поховання своїх членів. Смертність досягла великих розмірів, особливо серед будівельних робітників і вантажників...» Довідка із Катеринослава за лютий 1922 р.: «Щоденно із майстерень виносять опухлих робітників, які падають біля верстатів. Були випадки самогубства, комуністи із сільських осередків йдуть у банди, члени партії намагаються виїздити з Катеринославської губ.» [22]. Виняток становили лише шахтарі й металісти тресту «Південсталь», яких найменшою мірою торкнулося скорочення державного продовольчого постачання [23].
Лише шахтарі Донбасу регулярно отримували продовольче забезпечення. В середньому за січень—травень 1922 р. шахтарі були забезпечені хлібом і крупами на 121% планового завдання, а м'ясом, рибою і жирами, — хоч і нижче встановленої норми, але значно вище рівня осені 1921 р.
За роки двох воєн та революційних подій людське життя знецінилось, що неминуче привело до падіння моральності в українському суспільстві. Небувалого розмаху набула злочинність. Жорстокість й проституція охопила, насамперед, дітей. Матері, не маючи засобів прогодувати дітей, залишали їх у дитячих будинках, а іноді і просто вулиці. Дитячі притулки та лікарні були переповнені та не мали продовольства, ліків й інших необхідних речей та матеріалів. Так, в доповідній записці про антисанітарні умови на дитячому ізоляційному пункті при Балашовському вокзалі