Неврожайний 1922 р. Та хлібний експорт 1923 р.

Першим наслідком такого інтенсивного ви­качування хліба з українського села був не­досів сільськогосподарських культур. До того ж, селяни не бажали освоювати землю, коли майже вся вирощена їх трудовими мозолями продукція відбиралась. Тому у 1922 р. в Ук­раїні різними продовольчими культурами було засіяно 14,4 млн. десятин проти 17,1 млн. — у попередньому році (до речі, в 1916 р. загальна площа засіву становила понад 19 млн. деся­тин). Внаслідок розорення значної частки гос­подарств голодуючих селян великий недосів спостерігався в південних губерніях. Цей не­досів частково перекрили інші губернії.

Крім недосіву, південь України зазнав ново­го неврожаю. У республіці було зібрано не більше 637 млн. пудів зерна. Посуха охопила 21 повіт (територію на 1/3 меншу, ніж у 1921 р.) [15]. Незважаючи на те, що валовий збір

Науково-методичний журнал

зерна у степових губерніях утричі перевищу­вав тогорічний, він, однак, становив менше 40% рівня 1916 р. [16]. В цілому ж, сума дефіциту зернового забезпечення сільського та міського населення всіх степових губерній становила 46 млн. пудів. Проте врожай на Лівобережжі та Правобережжі України давав змогу задоволь­нити потреби неврожайних губерній винятко­во за рахунок внутрішніх ресурсів. Крім того, в Україні міг залишитися лишок обсягом 15 млн. пудів для експорту [17]. Таким чином, в земле­робстві влітку 1922 р. намітився вихід із кри­зи.

Натомість в тваринництві в цей час криза досягла своєї кульмінації. Поголів'я худоби порівняно з 1921 р. скоротилося у Катеринос­лавській губернії до 51%, у Запорізькій — до 40%, у Миколаївській — до 58%, а в Одеській — дорівнював 61% від показників минулого року. На Миколаївщині та Запоріжжі у багатьох се­лах збереглося не більше 10% худоби [18]. Цей збиток не компенсувався приплодом мо­лодняку у врожайних губерніях.

Південні губернії України вимагали продо­вольчої допомоги. Проте керівництво централь­ного Російського уряду і не думало послаб­лювати тиск на Україну. Лише з серпня 1922 по січень 1923 рр. у східні регіони республіки було надіслано 9 млн. пудів зерна. Крім того, щоб дістати валюту для відбудови господар­ства і зміцнення свого режиму, центральний московський уряд зобов'язав українське кері­вництво розпочати перерваний війнами екс­порт хліба.

Намір радянського уряду відновити експорт хліба викликав обурення західних урядових та громадських представників на міжнародній еко­номічній конференції в Гаазі у червні—липні 1922 р. Ф.Нансен, секретар Міжнародної комісії Червоного Хреста, звернувся до наркома іно­земних справ Росії Литвинова із пропозицією відкликати заяву про вивіз збіжжя з радянсь­ких республік, або, в іншому випадку, — взяти на себе особисту відповідальність за допомо­гу голодуючим.

Проти хлібного експорту виступали і деякі радянські працівники. Газета канадійських ук­раїнців «Канадійський фармер» надрукувала засекречений ВЦВК текст виступу делегата з Миколаївщини, робітника, комуніста Романчи- ка на пленумі цього комітету із засудженням проекту Наркомпроду РСФРР щодо поновлення хлібного експорту: «...Робітники і матроси Ми­колаєва формували цей проект як

го. В ніч з 27 на 28 лютого бандитами були піймані та вбиті в с. Стасєве Майданне Баг- риновського пов. два агента Александрівсь- кої продгрупи та три тяжко поранені... З ме­тою знаходження винних була створена над­звичайна п'ятірка та скликаний ревтриб. Взя­то заложників в кількості 8 чоловік заможних господарів; так як винні не були піймані, то за­ложники були всі за вироком ревтрибуналу розстріляні. Населення села тероризовано і в страху розбіглося. В таких умовах проходить вся продробота і тепер, тим не менше, мною приймаються всі способи до найшвидшого та найбільшого викачування, не дивлячись на всі труднощі» [12].

Проддружинники часто знущалися з тих, хто не мав змоги сплатити податок. В інфор­маційному бюлетені Одеської ЧК по Балтсь- кому повіту повідомлялось: «На психологію і настрої незаможного селянства дуже впливає безприкладне свавілля продзагонів, зловжи­вання своїми повноваженнями. У Валегоцулі- вському р-ні були випадки побиття і погрожу­вання розстрілом (селяни для інсценування ставились до стіни)» [13]. Часто продпраців- ники, що нагадували скоріше рекетирів, відби­рали у голодних селян зерно, яке вони заро­били у врожайних місцевостях. Через жеб­рацьке забезпечення мародерствували військові частини, що вилучали у селян «лиш­ки» продуктів і фуражу [14].