Основні питання, які осмислювалися екзистенціоналістами

• існування індивіда і його кінцевість;

• занурення в «ніщо»;

• припинення існування і смерть;

• переживання усіх способів існування;

• вічний жах перед смертю.

Позитивізм – філософський напрямок, який виник у ХІХ ст. , який за основу обрав єдине джерело істинного, дійсного знання – це конкретні (емпіричні) науки. Засновники - французькі філософи К. Сен-Сімон і О. Конт. Позитивісти відкидали пізнавальну цінність філософських досліджень, абстракцію як засіб отримання знань. Позитивізм намагався довести, що усі проблеми, поняття і положення попередньої філософії ( про буття, сутності, причини та ін.), які мають велику міру абстрактності, не можуть бути вирішені і перевірені за допомогою досвіду, а значить, вони хибні і позбавлені смислу. Намагання створити нову «позитивну» філософію за зразком емпіричних наук, перетворило позитивне знання у різновид суб’єктивного ідеалізму.

Неопозитивізм – представники англійський філософ, австрійський філософ Б. Рассел, Л. Вітгенштейн ті ін.

Сутність концепції неопозитивізму

1. все наше знання про світ дають тільки конкретні емпіричні науки;

2. філософія не може сказати нічого нового і створити картину світу;

3. задача філософії – логічний аналіз і пояснення тих положень науки, у яких виявляється наше знання про світ;

4. філософія складається з логічного аналізу мови,

наукове знання складається на основ трьох видів

5. речень:

   • речення про емпіричні факти;

речення, які мають логічне виведення з цих ви

• словлювань і побудовані за логічними правилами;

• речення логіки і математики.

Фрейдизм і неофрейдизм - теорія і метод психоаналізу, засновник невропатолог і психіатр З. Фрейд, який дослідив причини патологічних процесів у психіці.

Питання №2 Екзистенціальна тенденція в сучасній світовій філософіі.

Екзистенціоналізм - філософія існування, ірраціоналістична філософія, виникла у ХХ ст., як спроба створення нового світогляду.

Представники:	Німеччина- М. Хайдеггер, К  Ясперс; Франція - Г. Марсель, Ж.Сатр, А. Камю; Італія - Н. Аббаньяно; Данія - С. К’єркегор;
Напрямки:	-релігійний (Г.Марсель, М.Бердяєв, К.Ясперс, К’єркегор) -атеїстичний (Ж.Сатр, А.Камю, С. Бовуар)

Предметом філософії визнається буття, тому філософи повинні шукати ненаукові, ірраціоналістичні шляхи для просування в буття. Найбільш знайомий способ буття – наше власне існування. Від усіх речей людина відрізняється тільки тим, що може сказати «Я є».

Основні питання, які осмислювалися екзистенціоналістами

• існування індивіда і його кінцевість;

• занурення в «ніщо»;

• припинення існування і смерть;

• переживання усіх способів існування;

• вічний жах перед смертю.

Існування – це щось внутрішнє, яке не виражається в поняттях, тобто це буття, яке ніколи не стає об’єктом, ми не можемо поглянути на себе зі сторони. Щоб описати буття, треба його пережити і змалювати так, як воно відкривається в безпосередньому переживанні і внутрішньому почутті.

Жах – один із способів буття, це вихідне «прапереживання», яке лежить в основі всього існування. Жах дає можливість усвідомити людині:

1. кінцевість людського буття;

2. співвіднести існування з не існуванням;

3. усвідомити свою нікчемність і слабкість;

4. в стані жаху перед людиною розкривається її власне існування.

Екзистенція являє собою центральне ядро людського «Я», завдяки якому це останнє виступає не просто, як окремий індивід і «мислячий розум», а як конкретна неповторна особистість. Вчення про екзистенцію спрямоване як проти раціоналістичного розуміння людини, так і проти марксистського розуміння цієї сутності, як сукупності суспільних відносин.

С. К’єркегор (1813-1855) – попередник екзистеніоналістів, виступив проти філософії німецьких ідеалістів, вважаючи Г. Гегеля головою школи спекулятивних філософів, які мають розсуди з точки зору всезагального – людства, народу, держави і виключають значення особистісного початку.

А. Камю (1913-1960) – французький письменник і філософ, який центральною темою філософії поставив питання про смисл людського існування

М. Хайдеггер (1889-1976) вважав, що ціль філософії не може бути зведена до аналізу тільки наукового пізнання, вона повинна досліджувати системи цінностей, що існують в людській культурі.