- •Питання №1 Світогляд:історичні типи, сутність, структура, функції.
- •Питання №3 Філософія: предмет, основні проблеми і зв’язок із світоглядом.
- •Питання №6 Функції філософії. Місце філософії в системі культури та наук.
- •Питання№14 Основне філософське питання. Сторони та їх рішення.
- •Питання №19 Матеріалізм і ідеалізм – основні напрямки розвитку філософії.
- •?Питання 13 Проблема методу у філософії. Діалектика та метафізика.
- •?Питання №7 Філософія Стародавньої Індії. Основні етапи.
- •Питання №9 Філософія Стародавнього Китаю. Основні школи (даосизм, конфуціанство, легизм.
- •Питання №11 Філософія античності, її особливості і характерні риси.
- •Питання №17 Філософські школи в античному світі у досократичний період.
- •Сутність апорій
- •Сутність світоглядної концепції Анаксагора
- •Сутність теорії Демокріта
- •Сутність світоглядної концепції Сократа
- •Питання №23 Філософія стоїцизму
- •Сутність вчення Арістотеля про пізнання
- •Питання №15 Виникнення і основні етапи розвитку середньовічної схоластичної філософії
- •Питання №15 Фома Аквінський – систематизатор середньовічної схоластики.
- •Питання №17 Боротьба номіналізму та раціоналізму в середньовічній філософії.
- •Питання №36 Філософія Просвітництва. Основні напрямки.
- •Питання №40 Філософія епохи Відродження та її антропогенний характер.
- •Питання №46 Реформізм та утопічний соціалізм в філософії Відродження.
- •Питання №50 Емпірізм філософії Нового часу. Ф.Бекон, д.Локк, т.Гоббс.
- •Питання №45 Сенсуалізм і агностицизм філософії Нового часу. Берклі, Юм.
- •Питання №56 Раціоналізм Нового часу. Декарт, Спіноза.
- •Питання №59 Німецька класична філософія: основні риси та напрямки.
- •Питання №62 Філософська система і.Канта
- •?Питання №27 Німецька класична філософія – апріорізм та агностицизм Канта
- •?Питання №28 Ідеалістична діалектика Гегеля
- •Питання №60 Система абсолютної ідеї Гегеля
- •Три стадії розвитку Абсолютного духу:
- •Питання №76 Антропологізм Фейєрбаха
- •Основні філософські ідеї л. Фейєрбаха
- •Суть вчень
- •Питання №81 Філософські, соціальні та наукові передумови виникнення марксиської філософії.
- •Основні особливості субстанції-волі:
- •Питання №53 Основні періоди в розвитку української філософії
- •Питання №51 Філософія в Україні XIX-XX ст.
- •Суть філософських поглядів п. Юркевича
- •Суть філософських ідей п. Куліша
- •Основні засади світоглядної концепції Драгоманова
- •Суспільно-політичні погляди і позиції і.Я.Франка, які мають філософське осмислення
- •Питання №57 г.Сковорода – засновник класичної української філософії.
- •Основні філософські погляди г.С.Сковороди:
- •?Питання №38 Філософія науки. Основні етапи розвитку.
- •Основні питання, які осмислювалися екзистенціоналістами
- •Сутність концепції неопозитивізму
- •Питання №2 Екзистенціальна тенденція в сучасній світовій філософіі.
- •Основні питання, які осмислювалися екзистенціоналістами
- •Питання №82 Позитивістські тенденції в сучасній філософії
- •Питання №22 Сучасні релігійно-філософські вчення. Неотомізм.
- •Простір і час – форми буття матерії
- •Питання №12 Категрії матерії, рівні матерії. Філософське розуміння матерії, її світоглядне і методологічне значення.
- •?Питання №47 Зміст понять «рух». Форми руху матерії та їх взаємозв’язок.
- •Питання №21 Сутність свідомості та його структура. Свідоме і несвідоме. Функції свідомості.
- •Причини і наслідки антропосоціогенезу:
- •Питання №31 Соціально-діяльнісна сутність людини. Загальне поняття людини.
- •Питання №55 Поняття діалектики. Структура діалектики як теоретичної системи. Співвідношення діалектики, логікі та теорії пізнання.
- •Питання №52 Діалектичний прицип всезагального зв’язку і розвитку. Дві концепції розвитку.
- •?Питання №62 Вчення про джерело розвитку: протилежність, їх єдність і боротьба; суперечність як джерело розвитку; основні типи суперечності.
- •Питання №58 Вчення про характер розвитку: якість, кількість, міра. Взаємний перехід кількісних і якісних змін.
- •Питання №61 Вчення про направленість розвитку; діалектичне заперечення; зв’язок етапів розвитку; прогресс і регресс; заперечення заперечення.
- •?Питання №65 Категорія діалектики як всезагальні норми відображення світу і ступеню пізнання.
- •?Питання №66 Категорії: «необхідність» і «випадковість», «можливість», «дійсність».
- •Питання №67 Категорії «частина» і «ціле», «система», «структура», «елемент».
- •?Питання №68 Категорії «одиничне», «особливе», «загальне». Методи наукового пізнання.
- •Питання №49 Гіпотеза та теорія як форми наукового пізнання.
- •Питання №71 Методологія економічної науки.
- •Питання №84 Соціальна структура суспільства. Історичні форми спільності.
- •Питання №73 Політична структура суспільства. Держава, її ознаки.
- •?Питання №85 Людина і особистість. Співвідношення понять «індивід», «особистість», «індивідуальність»
Питання №11 Філософія античності, її особливості і характерні риси.
До античної філософії відносяться філософські вчення, розроблені у Стародавній Греції і Римі з кінця VІІ ст. до н.е. до VІ ст. н.е.
Особливості античної філософії
черпання мудрості і культури Стародавнього Сходу, де проходило становлення людської цивілізації;
запозичення від Сходу (Лівія, Вавілон, Єгипет, Персія) писемності, зачатків науки про природу та філософських думок;
оригінальність і неповторність філософських ідей та повага до міфологічної історії і релігії;
активний пошук і осмислення питання про першооснову світу;
нерозривний зв’язок філософії з фізичними, математичними знаннями, логікою.
Класична давньогрецька філософія виробила декілька рівнів, на яких складалися комплексні узагальнені знання:
емпіричні розрізнені висловлювання, які легко співставляються з повсякденним досвідом (попередження сонячного затьмарення Фалесом і землетрусу Анаксимандром);
спеціальні теоретичні ствердження, які пояснюють деякі явища, але безпосередньо не пов’язані з філософською системою і недоступні емпіричній перевірці (гіпотези про походження граду з замерзлої води, про природу снігу, затьмарень, блискавки, райдуги, про походження людини);
безпосереднє введення філософських доведень конкретних явищ, загального у формі часткового (введення «чотирьох стихій» у фізику, теорія «природного місця» елементів як кінцевої причини, доведення геоцентризму Арістотеля, заснування класового поділу суспільства у Платона);
застосування конкретних знань, аналогій з повсякденним досвідом у якості доказу філософських положень, часткове у формі загального.
Висновок: Таким чином, антична філософія свому становленню завдячує Стародавньому Сходу, який став стовпом для розвитку філософії у Греції та Римі.
Питання №17 Філософські школи в античному світі у досократичний період.
В давньогрецькій філософії виділяються декілька напрямів (шкіл), які висувають концепції першооснови світу, шляхи пізнання природних процесів та самопізнання
Мілетська школа представлена відомими грецькими філософами Фалесом, Анаксимандром, Анаксименом, Солоном та ін.
Фалес (біля 625-547 рр. до н.е.) - родоначальник європейської філософії і науки, математик, астроном і політичний діяч. Він вперше висунув ідею субстанції (води) як першооснови всього сущого, відкинувши міфологічні уявлення. Він був впевнений, що вода як природний початок є носієм усіх змін і перетворень; все виникає з води і в неї перетворюється. Земля має форму диска і плаває у нескінченній воді. Землетруси спричиняються коливанням води. На його думку ближче до Землі розташовані зірки, а найбільш віддалено Сонце.
Анаксимандр – сучасник Фалеса, який першоосновою світу вважав «айперон»– це невизначений, безмежний початок, в процесі руху і обертання якого виділяються протилежності вологого і сухого, теплого і холодного. Таким чином виникли земля, вода, повітря і вогонь. Життя народжується під впливом небесного вогню, на межі моря і суші, тому перші живі істоти, які жили у воді, поступово перебралися на сушу. Земля за формою подібна зрізу колони і займає середину світу та нерухома; всі тварини і людина утворилися з відкладень висохлого морського дна та змінили свої форми при переході на сушу. Але все уособлене від безмежного з часом повертаються до нього, тому усі світи виникають і зникають.
Анаксимен - у якості першооснови світу прийняв повітря, яке має протилежні процеси розріжування і згущення, внаслідок яких виникають інщі речовини: вода, земля, каміння і вогонь. Повітря –це подих, якій обіймає увесь світ. Земля – площинний диск, який підтримується повітрям як і інші диски світил.
Ефеська школа представлена Гераклітом (біля 530-470 рр. до н.е.), який створив вчення про світ, висунувши ідею про першооснову світу – вогонь. За думкою філософа, світ або природа знаходяться у безперервному процесі змін, і саме вогонь із усіх природних речовин найбільш рухомий і мінливий. Стоячи на матеріалістичних позиціях, він вважав, що космос один і той же для всього сущого, його не створив ані бог, ані людина, він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, який то розпалюється, то згасає. З вогню виникають не тільки звичайні матеріальні тіла, але й душі. Світом управляє «логос» як закон і необхідність.
Кожна річ і її властивість змінюється, переходячи у свою протилежність, тобто холодне стає теплим, вологе - сухим і навпаки. Навіть Сонце щомиті поновлюється, тому повернутися у початковий стан неможливо. Завдяки боротьбі протилежностей виявляється їх внутрішня тотожність. Таким чином, все загальність змін і перехід кожної властивості в протилежне роблять усі якості речей відносними. Так, на
приклад морська вода для риб споживча і рятівна, а для людини неприйнятна і згубна.
Велику увагу Геракліт приділив мисленню людини, завдяки якому людині дано пізнавати саму себе і бути розумною, пояснити кожну річ згідно її природи, прислухатися до природи. Світ сприймається зором і слухом, але потрібно пізнавати світ шляхом дослідження.
Елейська школа представлена грецькими філософами Парменідом, Зеноном та ін. (VІ-V ст. до н.е.). За Парменідом, світ - це речовинна куля, в якому немає порожнечі, а значить і можливості руху, тобто світовий простір заповнений повністю. Всяка думка пов’язана тільки з сущим, тобто мислити неможливо про те, що не існує. Світ єдиний і в ньому немає частин. Усяка множина – це тільки обман почуттів, тобто рух, виникнення і знищення неможливі. В основі світу лежить буття, яке саме по собі заперечує небуття, воно не має ані кінця, ані початку в часу, воно нерухоме і досконале. Мислити можна тільки те, що є, а рух вже припускає виникнення і знищення, небуття. Таким чином, філософ приходить до висновку, що людська думка несумісна з небуттям, а мислення та буття тотожні.
Зенон (480-430 рр. до н.е.), послідовник Парменіда,
розвинув логіку як діалектику. Відомий своїми апоріями (з грец. «труднощі»), «Дихотомія», «Ахілл», «Летюча стріла» своєрідність яких в тому, що істинність позицій Парменіда він доводить «від супротивного».