3. Закон діалектичного синтезу "заперечення

заперечень" відбиває характер і форму

прогресивного напряму дій. Метод,

протилежний до діалектики, називається

метафізика, що розглядає світ в

статичному виді.

Диалектические принципыКонкретность истины

Конкретность истины или же отрицание

существования абстрактности И.

означает, что истина связана определенным

условиями, в которых находиться объект

, отражает строго определенные стороны

объекта и т.д. Высшая ступень конкретности

состоит во всестороннем познании объекта

с учетом всех существующих моментов данной

стадии противоречивого развития объекта

, в отличии от эклектичного смешения всех

сторон и признаков явления.

Принципы развития объективного мира должны

рассматриваться в том их виде, в котором они

протекали в действительности. Любой предмет

, любое явление могут быть поняты и правильно

оценены только при условии рассмотрения их в

конкретных исторических условиях, в

исторических логических связях с другими

явлениями и предметами. Из этого выводятся

два взаимосвязанных метода воспроизведения

исторических процессов развития объекта:

логический метод, с помощью которого развитие

объекта воспроизводиться в форме теории системы

, и исторический метод, с помощью которого развитии

е объекта воспроизводиться в форме истории системы.

Наиболее общими законами диалектики являются:

переход количественных изменений в качественные

, единство и борьба противоположностей, отрицание отрицания.

В своем происхождении, историческом развитии и

соотношении, внутренней взаимосвязи категории и

законы субъективной диалектики представляют собой

логическое выражение объективной диалектики мира

и его познания в динамике их развития. єти законы выражают

универсальные формы,пути и движущую силу развития

материальногомира и его познания и являются всеобщим

методом диалектического мышления. В этих законах диалектики

конкретизируются ее основные категории в их историческом

становлении и соотношении. Открытие и научное обоснование

основных законов диалектики обогатило понимание

содержания и связи ранее известных категорий,

развитие которых подчинено этим универсальным законам.

Законы диалектики представляют собой логичное выражение

существенного в развитии.

11Філософська антропологія:проблема людини

В філософії Індивід. Людина ІндивідуальністьОсобистість Філософська антропологія

— вчення про сутність людини, про

співвідношення в людині природи та культури. На відміну від антропології як медикобіологічної дисципліни , вона вивчає людину під особливим кутом зору — з позиції культурного начал.Оскільки людина живе в суспільстві, що має свою культуру й історію, філософська антропологія є засадничою формує фундамент) для філософії історії, філософії культури, ьсоціальної філософії. Окремі філософські дисципліни вивчають і типи світоглядних відношень — пізнавальний, оціночний, практичний. Проблема пізнаванності світу, способу пізнання та істинності знання вивчається теорією пізнання, або гносеологією. Проблеми пізнання досліджує розділ філософії (або філософська наука) під назвою "гносеологія " (давньогрец. “гносис” — пізнання; “логос” — учення, наука). Інколи цей розділ філософії іменують “епістемологія (давньогрец. “епістема” — знання, наука; “логос” — учення),але здебільшого епістемологію розглядають або як теорію знання, або як дослідження лише наукового знання . Необхідно зауважити, що гносеологія була більше характерною для часів класичної філософії, оскільки розглядала пізнання з позиці відстороненого спостереження, а епістемологія – це більше явище некласичної філософії. Для нашої філософської традиції епістемологічні студії не були характерними, проте сьогодні саме епістемологія виходить

на перший план в дослідженні проблем знання та пізнання. Тому в даному розділі враховуються як традиційні для нашої філософії гносеологічні підходи, так і нові віяння, пов’язані із епістемологією. Поняття «особистість» широко використовується як у різних суспільних науках, так і в повсякденном

у житті. Коли характеризують якусь людину, то говорять про неї або як про особистість, або як про індивіда,

або як про індивідуальність. У психології ці поняття розрізняються. Вихіднім є поняття «людина». Людина- це насамперед біологічна істота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й мовою, здатністю працюват

и, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина - істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили і підкорили собі її природну індивідуальність. Конкретну людину з усіма її характерними ознаками позначають поняттям «індивід». Річ у тім, що особистість - це ознака свідомого індивіда,виконує певні

соціальні ролі. Індивід, який народжений з глибокими відхиленнями у психіці, або той, що виріс поза людським

оточенням, не зможе стати особистістю. Але це дуже

рідкісні випадки. Набагато частіше трапляються, випадки

, коли в людини недостатньо чітко сформована позиція

особистості - стала система її ставлень до тих чи інших

характеристик дійсності, яка виявляється у певній

поведінці й вчинках.