17Смерть та безсмертя.

Душа:доля та карма

Проблема смерті — одна з фундаментальни

Зачіпаючи граничні основи біологічного й

соціально-культурного буття людини та людства,

вона має велике світоглядне значення.

У різних культурах, релігійних та філософських

концепціях проблема смерті була не лише основною

, а й розкривала ставлення людини до життя.

Через ставлення до смерті, Ті переживання й усвідомленн

я, а також уявлення про можливості тієї чи іншої форми

безсмертя оцінювалося земне буття людини.

Глобально історично стосовно смерті можна

виділити два підходи: дохристиянські та східн

і культури і їхні міфологічні та релігійно-філософськ

і інтерпретації проблеми смерті й безсмертя; християнські

погляди, філософські й теологічні концепції, що

сформувалися на ґрунті сучасної західної культури.

У стародавніх культурах (єгипетській, китайській,

японській, індійській, певною мірою грецькій) смерть

не сприймалася як особиста трагедія. Смерть

— це завершення земного чи одного тілесного циклу

. Вона не розглядалася як неминуче зло,

не протиставлялася життю як благу. Смерть

і життя рівноцінні. Вони — два види буття у різних,

але взаємопов'язаних між собою світах. Буття людини

не закінчується її земним життям, а продовжується

або в особливому світі мертвих, або через певний

час у новому житті шляхом переселення безсмертної

душі у нове людське тіло.

Ставлення давньої людини до смерті не є негативним

. До неї готуються, зустрічають усвідомлено, спокійно

і без страху. Наприклад, на переконання Сократа,

"ті, хто по-справжньому віддані філософії, зайняті,

по суті, лише одним — умиранням і смертю". Нерідко

у стародавніх культурах показується навіть прагнення

до смерті як вищого ступеня буття. Внаслідок цього,

самогубства у деяких релігійних і філософських ученнях

морально виправдовується.Стародавні культури залишили

чимало літературних пам'яток, які не лише описують процес

вмирання, але й є своєрідною настановою для підготовки

до смерті (зокрема, Єгипетська книга мертвих і Тибетська книга мертвих).

Однією із соціально-історичних причин такого ставлення

до смерті є те, що індивідуальне буття не виділялося

із колективного (родоплемінного). В окремої людини

не розвинена індивідуальна самосвідомість, відчуття

індивідуальності існування й, отже, скінченності персонального буття, особистої смерті.

Средоточием душевной жизни человека является

самосознание, сознание себя неповторимым

человеческим существом, индивидуальностью.

Душа начала рассматриваться в качестве философского понятия,

доступного рациональному анализу, у древних греков. Все

досократики задавались вопросом о душе и особенно о связи

её и тела — двух фундаментальных измерений человеческого

существования. С точки зрения Платона, душа и тело существуют

отдельно друг от друга, в то время как для Аристотеля они

неразрывно взаимосвязаны. «Душа есть первая энтелехия естественного

тела, обладающего в возможности жизнью. (…) Итак, душа

неотделима от тела; ясно также, что неотделима какая — либо часть

её, если душа по природе имеет части, ибо некоторые части души суть энтелехия телесных частей», — пишет Аристотель, для которого «все естественные тела суть орудия души».

После теософского периода к исследованию души вновь

обращаются Шопенгауэр, Кант и Гегель. В двадцатом веке

преобладает тенденция интерпретации души как мистического

понятия, несмотря на работы таких учёных, как Брентано, Фрейда

(с понятием ид), Юнга, Ясперса и Габриэля Марселя, утверждающих, что любой человек переживает внутри себя

импульсы и творческие жизненные стремления,

не связанные напрямую со сферой рассудка.

Карма— одно из центральных понятий в

индийских религиях и философии, вселенский

причинно-следственный закон, согласно которому праведные или греховные действия человека определяют

его судьбу, испытываемые им страдания или наслаждения.

Карма лежит в основе причинно-следственного ряда, называемого сансарой и применяется в основном для понимания связей, выходящих за пределы одного существования.

В различных индийских религиях даются слегка отличающиеся

друг от друга философские толкования понятия кармы.

Доля—участь, судьба в разных значениях;в славянской мифологии

олицетворение счастливой судьбы, удачи.