Північна Африка

На території Північної Африки розташовані країни: Єгипет, Судан, Лівія, Туніс, Алжир, Марокко, Мавританія, Західна Сахара. Канарські острови, Еритреї, Ефіопії і Мадейру, Туніс також іноді відносять до Північної Африки. Зараз у Північній Африці знаходиться 15 незалежних країн. З них 13 - республіки. Більшість країн Північної Африки належать до слаборозвинутих. Трохи вище рівень розвитку економіки в Алжирі та Лівії. Ці країни володіють значними запасами нафти і природного газу, які є важливим товаром на світовому ринку. Марокко веде видобуток фосфоритів, які використовуються для виробництва добрив. Нігер - великий виробник урану, але все одно залишається однією з найбідніших країн Північної Африки.

Історія Північної Африки

Приблизно сім тисяч років тому в Північній Африці дощів було набагато більше, ніж у наш час, і тому Сахара не була пустелею в сучасних уявлень. Вся її величезна територія уявляла собою савану, де паслися численні стада тварин. Але ближче до 4000 р. до н. е.. клімат в цих місцях став суші, і люди стали переселятися ближче до джерел води, в першу чергу на територію долини Нілу. Основна частина Північної Африки спорожніла, а при цьому в долині Нілу приблизно з 3100 р. до н. е.. виникла високорозвинена давньоєгипетська культура. Інші стародавні цивілізації знаходилися південніше, в Судані та Ефіопії. До речі, Ефіопія ще в IV ст. н. е.. стала однією з перших на Землі християнських країн.

У Середні століття європейці часто появлялісьна середземноморському узбережжі Африки, однак вони майже нічого не зналіоб Африці південніше Сахари. Зате берберські й арабські торговці регулярно перетинали пустелю з караванами верблюдів. Вони склали описи багатьох середньовічних держав на території Африки, які були заселені чорношкірими африканцями. У їх числі і стародавні Гана та Малі, які тоді були досить багатими та розвинутими країнами.

На початок XX в. практично територія Північної Африки опинилася під владою європейців. Так, наприклад Франції належали (в якості колоній або протекторатів) такі країни як Алжир, Мавританія, Туніс і основна територія Марокко. Велікобрітаніяза володіла Суданом і (в якості протекторату - до 1922 року) Єгиптом. Іспанія панувала над північчю Марокко і Західною Сахарою. Італія після Турецько-італійської війни 1911-1912 років захопила Лівію, а в 1936 році і Ефіопію. Проте в 1950-х і 1960-х рр.. більшість північноафриканських країн змогли домогтися незалежності.

Зараз у Північній Африці знаходиться 15 незалежних держав. З них 13 - це республіки. Лише Марокко є королівством. А вельми складне становище зберігається в Західній Сахарі. Ця країна до 1976 р. керувалася Іспанією, але після їх відходу, територія Західної Сахари була завойована Марокко. Але населення Західної Сахари вимагало незалежності, тому почалися бойові дії, сама справжня партизанська війна проти марокканців. У 1991 р. було прийнято угоду про припинення вогню. Однак країна до сих пір не отримала незалежності і війна в будь-який момент може розгорітися знову.

Не тільки Західна Сахара є згустком проблем, існуючих між народами Північної Африки. Етнічні і релігійні розбіжності породжують багато конфліктів у цьому регіоні. Наприклад, в Судані мусульманські урядові війська ведуть на півдні країни бойові дії проти чорношкірих африканців, багато з яких дотримуються своїх традиційних вірувань або християнства. Подібна ж складна ситуація вже багато років є причиною збройних конфліктів в Чаді.

Дестабілізація політичної ситуації в Північній Африці і на Близькому Сході свідчить про початок глобальних процесів перерозподілу впливу в регіоні.

Аналіз подій дає підстави говорити про наявність зв'язку між акціями протестів, що пройшли в Алжирі, Тунісі, Єгипті, Йорданії та Ємені.

Акції протесту, що призвели до дестабілізації обстановки в країнах Північної Африки, мають ряд загальних соціально-політичних передумов.

1. Тривалість перебування лідерів держав при владі;

2. Високий рівень корупції;

3. Спроба передачі влади родичам;

4. Відсутність радикального ісламського фактора.

24 грудня 2010 - 14 січня 2011

Друга Жасминова революція і Фінікова революція) - хвиля загальнонаціонального невдоволення політикою президента Тунісу Зін ель-Абідіна Бен Алі, яка призвела до його відставку 14 січня 2011 року.

Причина Економічна криза 2010

Основна мета Протест проти безробіття і зростання цін

Підсумок Втеча президента Бен Алі з країни. Заворушення в багатьох арабських країнах, керованих багаторічними режимами (ефект доміно). [1]

Революція в Єгипті - серія вуличних демонстрацій в Каїрі, Олександрії та деяких інших містах з 25 січня по 11 лютого 2011 року, призвела до відставки уряду спочатку, а потім і президента Хосні Мубарака, який перебував при владі з 1981 року

Крім відставки президента протестуючі вимагали скасування надзвичайного стану, боротьби з безробіттям, збільшення мінімальної заробітної плати, рішень проблем нестачі житла, зростання цін на продовольство, відсутності свободи слова та низького рівня житт