5.2.3. Управління облігаційною позикою

Одним із джерел залучення позикових коштів в фінансових цілях є емісія підприємством власних облігацій. До цього джерела формування позикового капіталу можуть у відповідності до нашого законодавства прибігати підприємства, створені у формі акціонерних та інших видів господарських товариств. Акціонерні товариства можуть випускати облігації лише після того, як повністю сплачені випущені акції.

Рішення про випуск облігацій підприємство приймає самостійно. Кошти від розміщення облігацій спрямовуються підприємством, як правило, на цілі фінансування свого стратегічного розвитку.

Основною метою управління емісією облігацій підприємства є забезпечення залучення необхідного обсягу позикових коштів шляхом випуску і розміщення на первинному фондовому ринку цінних паперів цього виду.

Управління облігаційною позикою будується на підприємстві за наступними основними етапами (рис. 8):

Рис. 8. Основні етапи управління облігаційною позикою підприємства

Облігації підприємств випускають підприємства всіх передбачених законом форм власності, об'єднання підприємств, акціонерні та інші товариства.

Рішення про випуск облігацій підприємств, в якому визначається емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій, приймається емітентом і оформляється протоколом. Протокол містить дані про:

ý  емітента облігацій;

ý  його статутний фонд;

ý  господарську діяльність і службових осіб емітента.

В економічній термінології облігацію, що володіє рейтингом, прийнятним для інвесторів, називають "ангелом". Відповідно до цієї ж термінології, високоприбуткова облігація, що втратила з тієї або іншої причини рівень рейтингу, прийнятний для інвесторів, зветься „ангелом, що пав”.

5.2.4. Залучення внутрішньої кредиторської заборгованості до фінансування постфінансової стадії реалізації проектів

Внутрішня кредиторська заборгованість характеризує найбільш короткостроковий вид використовуваних підприємством позикових коштів, що формуються ним за рахунок внутрішніх джерел, і тому можуть бути використані як інвестиційні ресурси лише на постінвестиційній (експлуатаційній) стадії фінансового процесу. Нарахування коштів по різним видам цих рахунків проводяться підприємством щоденно (по мірі здійснення поточних господарських операцій), а погашення зобов'язань по цій внутрішній заборгованості – у певні (встановлені) строки в діапазоні до одного місяця. Оскільки з моменту нарахування кошти, що входять до складу внутрішньої кредиторської заборгованості, вже не є власністю підприємства, а лише використовуються ним до настання терміну погашення зобов'язань, за своїм економічним змістом вони є різновидом позикового капіталу.

Управління внутрішньою кредиторською заборгованістю носить диференційований характер, що визначається її видами. Основними видами внутрішньої кредиторської заборгованості, що є об'єктами управління на підприємстві, є:

• заборгованість з оплати праці;

• заборгованість по відрахуванням до позабюджетних фондів – соціального страхування, медичного страхування, пенсійний;

• заборгованість по перерахуванням податків до бюджетів різних рівнів;

• заборгованість по перерахуванням внесків на страхування майна підприємства;

• заборгованість по перерахуванням внесків на особисте страхування персоналу;

• заборгованість по розрахунках з дочірніми підприємствами;

• інші види нарахувань у складі внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства.

Основною метою управління внутрішньою кредиторською заборгованістю підприємства є забезпечення своєчасного нарахування й сплати коштів, що входять до її складу.

На перший погляд, забезпечення своєчасності сплати нарахованих коштів протирічить фінансовим інтересам підприємства: затримка у сплаті цих коштів призводить до зростання розміру внутрішньої кредиторської заборгованості, а отже знижує потребу в кредиті та середньозважену вартість капіталу. Однак із позицій загальноекономічних інтересів розвитку підприємства така затримка несе більший об'єм негативних наслідків. Тому з позицій стратегічного розвитку своєчасна сплата коштів. Нарахованих у складі внутрішньої кредиторської заборгованості, приносить підприємству більше економічних переваг, аніж свідома затримка цих виплат.

З урахуванням розглянутої мети управління внутрішньою кредиторською заборгованістю підприємства будується з наступними основними етапами (рис. 9).

Рис. 9. Основні етапи управління внутрішньою кредиторською заборгованістю підприємства

З урахуванням прогнозованого приросту внутрішньої кредиторської заборгованості на підприємстві формується загальна структура позикових фінансових ресурсів, залучуваних з різних джерел.