Тема 4. Досудова санація. Санація підприємств у судовому порядку

Рішення про проведення санації приймається в таких, головне, ситуаціях:

1. З ініціативи суб'єкта господарювання, який перебуває в кризі, - коли існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів у арбітражний суд із позовом щодо оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація).

2. Після того, як боржник з власної ініціативи, звернувся до арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство є фінансове неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати до арбітражного суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський баланс, іншу інформацію, яка характеризує фінансово-майновий стан підприємства, а також (на бажання) запропонувати умови укладання мирової угоди та проведення санації.

3. Після закінчення місячного терміну від дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства - якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, котрі бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. За згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення претензій, арбітражний суд приймає рішення про припинення провадження справи про банкрутство та проведення фінансової санації юридичної особи.

4. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України "Про банки та банківську діяльність", установа банку має право відносно клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; використати для погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.

5. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. За невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, тримач застави має право здійснити передбачені договором заходи з оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження його права розпоряджатися випущеною продукцією та іншим власним майном. Якщо внаслідок санаційних заходів не відновилася платоспроможність підприємства, то заставо держатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває в іпотеці.

6. З ініціативи державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про санацію державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств указаний орган уповноважується здійснювати управління майном такого підприємства та розробляти пропозиції щодо його фінансової санації.

7. З ініціативи Національного Банку України - якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України "При банки та банківську діяльність".

Для розробки певних стратегічних рішень відносно підприємств, які є об'єктами фінансових вкладень, доцільним є використання матриці Бостонської консалтингової групи (BCG Matrix). Дана матриця, являє собою один з найбільш відомих інструментів стратегічного аналізу номенклатури фірми – так званого портфоліо-аналізу. На нашу думку, портфельний аналіз підприємства, є важливим складовим елементом процесу прогнозування результатів його діяльності. В класичному вигляді матриця БКГ використовується для оцінки і порівняння товарних груп та містить 4 квадранти в координатах „швидкість зростання” – „відносна частка ринку”:

–  „Собаки” – найменш привабливий сектор.

–  „Знаки питання” (в літературі також зустрічаються терміни „важкі діти”, „дикі кішки”) – швидке зростання робить їх привабливими для ринку. Але їх відносна частка низька і породжує питання, чи вдасться реалізувати потенційно високі прибутки.

–  „Зірки” – зазвичай, найкраща позиція для бізнесу. Вони також можуть генерувати власні внутрішні потоки інвестицій.

–  „Грошові мішки” („дійні корови”) – бізнес в цьому секторі з відносно великою контрольованою часткою ринку і за лідируючих позицій у галузі забезпечує достатньо високий прибуток [39].

Як інструмент аналізу матриця Бостонської консалтингової групи використовується й у фінансовому плануванні – для оцінки портфелю активів, формуючи наступні принципи фінансової політики компанії: здійснювати інвестиції у „зірки”; одержувати доходи від „корів” („грошових мішків”); вилучати ресурси з „собак”; уважно відстежувати ресурси, вкладені у „знаки питання”.

До недоліків матриць БКГ відноситься їх надмірна спрощеність. Варто відмітити, що матриця типу 2×2 дає лише загальні рекомендації, а при ближчому огляді породжує питання: чи дійсно не варто здійснювати значні інвестиції в „грошові мішки” (БКГ рекомендує це, але, з іншого боку, найбільша віддача від інвестицій – саме в цьому секторі); чи дійсно безперспективними є „собаки” (матриця рекомендує вилучати інвестиції з цих секторів, або, принаймні, більше в них не вкладати, але існують приклади, коли такого роду компанії приносили високі прибутки) тощо.

У ролі узагальнюючого показника ефективності фінансово-фінансової діяльності концесійного підприємства виступає рентабельність інвестицій (return on investments, ROI), який розраховано за формулою

(4.1)

, де ЧП – чистий прибуток підприємства;  – сума інвестицій в той або інший фінансовий проект.

Під діагностикою слід розуміти процес оцінки стану об'єкта, предмета, явища чи процесу управління, що дає змогу виявити в них слабкі ланки і „вузькі місця”.

Система діагностики фінансово-економічної діяльності підприємства базується на використанні алгоритмів, технологій, методів і показників економічного аналізу. Умови будь-якої господарської діяльності змінюються чи не щодня, і в такій динамічній ситуації фінансові або ділові показники орієнтують керівництво стосовно тих найбільш важливих питань, що вимагають першочергової уваги. За визначенням, показники (коефіцієнти) показують зв'язки та залежності між різними сторонами бізнесу. Вони висвітлюють значущі взаємовідносини та необхідність гармонійної співпраці між окремими підрозділами економічної системи.

Однією з першочергових задач при плануванні фінансових потоків компанії, що діє на основі контрактних форм управління, є оцінка стабільності потенційного підприємства-партнера. Дане положення зумовлене тим, що будь-який господарюючий суб'єкт має за мету досягнення максимально можливого позитивного ефекту у вигляді фінансових та нефінансових результатів. Під нефінансовими результатами слід розуміти досягнення певного соціального ефекту, підвищення ділової репутації, покращення якості товарів та послуг, досягнення високої екологічності виробництва тощо. Головним мірилом фінансових результатів діяльності підприємства є передусім його прибутковість.

Для загальної оцінки потенційного партнера доцільним буде використати пакет методів та інструментів, які зазвичай знаходяться у розпорядженні кредитора, а саме:

а) аналіз ліквідності (платоспроможності, кредитоспроможності) користувача, тобто його здатності сплатити перший внесок (паушальний платіж) та роялті. У фінансовому аналізі розрізняють термінову, поточну, коротко- та довгострокову ліквідність; ліквідність із урахуванням різних типів оборотних активів;

б) аналіз фінансової стійкості (стабільності) підприємства – розрахунок комплексу абсолютних та відносних показників, які характеризують здатність підприємства долати операційні труднощі, а також відображають ступінь фінансової незалежності (автономії), надійності, мобільності підприємства. Коефіцієнти фінансової стабільності розраховуються на основі того самого джерела інформації, що й коефіцієнти платоспроможності (баланс підприємства, тобто форма №1 фінансової звітності), і мають з ними досить тісний взаємозв'язок. Так, одні й ті самі показники під різними назвами зараховуються різними авторами як до групи коефіцієнтів ліквідності, так і до групи коефіцієнтів фінансової стійкості. Деякі вчені визначають фінансову стійкість як довгострокову ліквідність фірми.

в) діагностика потенціалу підприємства (від лат. Potentio – „прихована сила”).

Якщо фінансова стійкість – це тривала здатність забезпечувати платоспроможність фірми, то потенціалбуде характеризувати тенденції до збереження/втрати/набуття фінансової стійкості у ще більш довгостроковій перспективі), яка включає в себе:

x  оцінку використання наявного потенціалу (вимірником може виступати рентабельність або корисність використання ресурсів у різних функціональних підсистемах: технічній, технологічній, виробничій, кадровій, фінансовій, інформаційній тощо). Вітчизняними аналітиками свого часу було напрацьовано арсенал методів і прийомів оцінки використання потенціалу саме в такому аспекті;

x  аналіз змін потенціалу (результативний підхід); оцінка гнучкості виробничої системи підприємства, узагальнюючий показник якої виглядає як:

(4.2)

, де Г – рівень гнучкості виробничої системи за певний період; Ір, Ів – індекси зміни, відповідно, різноманітності й витрат.

Діагностування різноманітності виробництва потребує певних знань щодо конструктивно-технологічних особливостей конкретних різновидів продукції. Найпростішим методом вважається визначення ступеню різноманітності через коефіцієнт асоціації, що показує частку збіжних елементів виробництва в їх загальній кількості. Чим більшим є коефіцієнт асоціації, тим меншим є ступінь різноманітності і навпаки.

Цікавим підходом до комплексної оцінки потенціалу підприємства як бази його економічного розвитку є так званий кінематичний підхід. Згідно з ним підприємство, яке протягом тривалого часу розвивається високими і стійкими темпами, набуває своєрідної інерції зростання. Вона сама по собі може бути джерелом подальшого руху, якщо при цьому не витрачається потенціал. Зіставленням темпів зростання кінцевих показників підприємства, і, відповідно, показників ефективності (рентабельності) можна визначити різновид економічної динаміки. Якщо вказане співвідношення не перевищує одиниці, значить, підприємство витрачає („проїдає”) свій потенціал, і дана тенденція має бути оцінена відповідно.

Ключові фінансові показники зазвичай відносять до 3 груп: ліквідності та платоспроможності, фінансової стійкості, рентабельності та ділової активності. На основі певного набору коефіцієнтів різних груп формують інтегральні фінансові показники, які дозволяють оцінити стан підприємства у комплексі. В більшості своїй вони орієнтовані на ранню діагностику та попередження ознак неплатоспроможності або банкрутства.

Цій же меті слугує й коефіцієнт Бівера:

(4.3)

, де ЧП – чистий прибуток; А – амортизація; ПЗ – поточні зобов'язання; ДП – довгострокові позики; ЧВГП – чистий вхідний грошовий потік.

Оцінка кризових симптомів підприємства і діагностування можливості фінансової кризи здійснюється задовго до проявлення його явних ознак. Ключовим моментом антикризового індикативного планування діяльності будь-якої організації є визначення схильності підприємства в цілому та його структурних підрозділів до банкрутства. До основних методик такого аналізу відносяться:

• 2-факторна модель

• Модель Альтмана

• Модель Р. Ліса

• Модель Сайфуліна

• Модель Фулмера

• Модель Спрінгейта

• R-модель Іркутської державної економічної академії

• Модель Таффлера

• Модель Ж. Депаляна

• Модель Чессера тощо.

Система діагностики фінансово-економічної діяльності підприємства базується на використанні алгоритмів, технологій, методів і показників економічного аналізу. Умови будь-якої господарської діяльності змінюються чи не щодня, і в такій динамічній ситуації фінансові або ділові показники орієнтують керівництво стосовно тих найбільш важливих питань, що вимагають першочергової уваги. За визначенням, показники (коефіцієнти) показують зв'язки та залежності між різними сторонами бізнесу. Вони висвітлюють значущі взаємовідносини та необхідність гармонійної співпраці між окремими підрозділами економічної системи (табл. 1).

Таблиця 1