Тема 9. Особливості фінансової санації та банкрутства підприємств різних форм власності та видів діяльності

Ціль діяльності банку зводиться до отримання максимального прибутку при мінімально можливому ризику. В залежності від стратегічних цілей діяльності банку, він постійно здійснює збалансування відношення ризик-доходність з перевагою одного із критеріїв. При цьому банк може опинитись в одній із трьох “зон”:

1. Зона недостатньої дохідності – банк відмовляється від надання ризикових кредитів, але при цьому не забезпечує мінімального доходу.

2. Зона невиправданого ризику – банк приймає заздалегідь неприйнятний ризик, у зв‘язку з чим імовірність отримання запланованих високих доходів значно знижується.

3. Зона безпечного функціонування – банк забезпечує себе мінімальним необхідним доходом і приймає на себе доцільний ризик.

Задачею керівництва банка є зробити все можливе (зусиллями свого персоналу), щоб уникнути тривалого перебування у перших двох зонах, яке призводить до погіршення фінансового стану банку.

Рейтинг надійності банку визначається по:

1.величині статутного фонду (власного капіталу);

2.співвідношення власного і позичкового капіталу;

3.прибутку;

4.розміру резервного фонду;

5.низьких об'ємів “поганих” кредитів, повернення яких у термін сумнівне;

6. поточній ліквідності (банківська готівка / зобов'язання до запитання)

Категорії банків:

А3 - вища група надійності;

А2 – досить висока група надійності;

А1 – вища група надійності;

В3 – висока;

В2 – середня;

В1 – задовільно стабільна.

Високо рейтингові банки можуть мати філіали за границею. а також зв'язки із заграничними банками (кореспондентські відношення – передача платежів за короткий термін).

Активи банку повинні бути більші його зобов'язань, тоді банк платоспроможний. Якщо навпаки, то приводить банк до банкрутства. Існує три причини банкрутства банку:

1.  Погані позики або клієнти не можуть виплатити відсоток чи всю суму кредиту у зазначений термін; або коли падають ціна на цінні папери у період від їх закупки до продажу. Це також може бути причиною втрати активів.

2.  Відсутність ліквідності, коли банк не в змозі проводити виплати по всіх депозитах по вимозі вкладників.

3.  Втрати від основної діяльності. Власний капітал скорочується і банк може стати банкрутом. Причиною може бути фінансова паніка, коли вкладники масово забирають гроші.

Економічні ризики КБ. Серед ризиків, з якими стикаються банки у своїй діяльності, останніми роками найбільшу увагу приділяють ризику процентних ставок унаслідок їх мінливості та непередбачуваності руху. Масштаб впливу ризику процентних ставок на фінансовий стан банку спонукає розробляти складні засоби його оцінки та контролю. Спроможність менеджменту "осідлати" цей вид ризику - вагома перевага у конкурентній боротьбі. Якщо ризик надмірний або недостатньо контролюється та вистежується, це може призвести до серйозної загрози прибутковості банку внаслідок коливання:

• чистої процентної маржі при невідповідності обсягів активів і пасивів, чутливих до змін процентних ставок;

• вартості банківських активів, зобов'язань, позабалансових інструментів, оскільки теперішня вартість майбутніх грошових потоків змінюється зі зміною процентних ставок.

Зміна процентних ставок призводить до урону прибутковості банку, підвищення його витрат, зменшення надходжень по активам, скорочення вартості інвестицій акціонерів, банкрутства банків. Ризик зміни відсоткових ставок визначається ймовірністю того, що середня ставка за залученими коштами банку протягом періоду дії може перевищити середню відсоткову ставку за активами, що в багатьох випадках веде до збитків банку.

Управління своїм процентним ризиком банк може здійснювати, змінюючи строки розміщення та залучення своїх активів та пасивів, рівень доходності за відсоткочутливими активами, діапазон коливання відсоткових ставок. Керівництво банку може проводити або агресивну, або захисну, або помірливу політику в області управління відсотковим ризиком.

При управлінні ризиком процентних ставок менеджмент банку має вирішити такі завдання:

• досягти цільового рівня чистої процентної маржі, спреду, стабілізації чистого процентного доходу;

• передбачити рух процентних ставок, визначити тенденції ринку;

• встановити процентні ставки за залученими та наданими коштами, визначити динамічну структуру активів і пасивів на підставі геп-аналізу та дюрації;

• використовувати засоби хеджування.

Джерелом валютного ризику є позиції балансового звіту банку, чутливі до зміни валютного курсу. Валютний ризик - це ймовірність того, що рівень прибутковості та капіталу зменшиться внаслідок зміни курсу валюти. Ступінь цього ризику залежить від обсягів активів та пасивів, деномінованих в інших валютах, та курсових змін. Якщо тенденції валютного ринку керівництво банку може лише прогнозувати, то політика щодо залучення та розміщення коштів у іноземних валютах залежить від рівня прийнятого ризику. Банк, керівництво якого схиляється до безпечного рівня ризику, прагне підтримувати закриту валютну позицію. Очікування спекулятивних прибутків спонукають поглиблювати відкриту валютну позицію у тому чи іншому напрямі. У світовій практиці широко застосовуються засоби хеджування валютного ризику; вітчизняним банкам використовувати їх нині заборонено.

Отже, банки наражаються на відсотковий ризик. Це зумовлює потребу безперервно контролювати рівень допустимого ризику та свідомо керувати цим процесом.

Основними параметрами управління відсотковим ризиком за допомогою балансування структури активів і зобов'язань є строки та суми.

Балансування портфелів активів і зобов'язань за строками -це один із методів, який дозволяє банку зафіксувати спред (різницю між середньозваженим доходом та середньозваженою вартістю ресурсів) і нейтралізувати ризики зміни відсоткової ставки. При цьому припускається, що всі відсоткові ставки як за активними, так і за пасивними операціями змінюються однаково та в одному напрямі.

Сутність методу полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення рівних за величиною коштів. Це дозволяє виявити вплив строків на показники прибутковості та відсотковий ризик банку при елімінуванні впливу такого параметра як сума активів і зобов'язань у грошовому вираженні.

УАП за строками передбачає 2 підходи: збалансований; незбалансований.

На вибір стратегії впливає багато чинників, таких як тип моделі управління банком, надійність прогнозу зміни ставок, конкретна ситуація на ринку, можливості банку щодо залучення та розміщення коштів, схильність до ризику тощо.

Недоліки методу: обмежений метод, передбачає однакову та в одному напрямку зміну процентних ставок по активам та пасивам. Однак в реальності така ситуація не можлива.

Балансування портфелів активів та пасивів по сумах

Мета цього методу - структурування банківського портфелю, яке дозволяє максимізувати його гнучкість й рентабельність за рахунок виявлення відсоткочутливих активів й пасивів.

Геп (GAP - розрив, дисбаланс) визначається як різниця між величиною чутливих активів ЧА у грошовому вираженні та величиною чутливих зобов'язань ЧЗ у грошовому вираженні:

GAP = ЧА-ЧЗ

І додатний, і від'ємний геп дають потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу.

Таблиця 4.