Збалансований та незбалансований методи управління

Збалансований метод управління	Незбалансований метод управління
Функціональна основа моделі
- повна відповідальність між термінами залучення та розміщенням коштів	- базування на прогнозі зміни швидкості, напряму та величини процентних ставок на ринку
Відношення до прибутку та відсотку ризику
- не максимізація, а стабілізація прибутку  - мінімізація відсоткового ризику	- наявність можливості одержання більшого прибутку  - підвищення ризику, пов'язане з невизначеністю зміни процентних ставок
Строки залучення активів та зобов'язань
- стабільні, збалансовані	- строки залучення коштів коротші, ніж строки їх розміщення (при прогнозному зниженні відсоткових ставок)  - терміни зобов'язань банку перевищують терміни за активами (прогнозується зростання ставок)

Таблиця 5.

Рівні гепу

GAP	Прогнозне значення відсоткових ставок	Розмір маржі банку	Ризиковість
ЧА >ЧЗ  Додатний геп	Підвищення	Маржа зростатиме	Виникнення ліквідних і процентних ризиків
	Зниження	Маржа зменшується
ЧА < ЧЗ  Від'ємний геп	Підвищення	Маржа зменшується
	Зниження	Маржа зростатиме
ЧА = ЧЗ  Нульовий геп	Підвищення	Стабільна	Мінімальний ризик
	Зниження

Головна ідея методу управління гепом полягає в тому, що розмір та вид (додатний або від'ємний) гепу мають корегуватися відповідно з прогнозами зміні відсоткових ставок згідно з таким правилом:

·  якщо геп додатний, то з ростом відсоткових ставок маржа зростатиме і, навпаки, при їх зниженні маржа зменшуватиметься;

·  якщо геп від'ємний, то з ростом відсоткових ставок маржа зменшуватиметься, а з їх зниженням - збільшуватиметься.

Це означає, що не так вже й важливо, в якому напрямі змінюються ставки, головне, щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який принесе підвищений прибуток.

Недоліки методу: базується на статистичному аналізі розриву між чутливими активами та зобов'язаннями. Саме ця статичність не дає змоги оцінити сукупний відсотковий ризик банку.

Метод кумулятивного гепу дає змогу аналізувати співвідношення чутливих активів і зобов'язань у певний момент часу (статичний аналіз) і одночасно, враховувати часовий компонент (динамічний аналіз). Він полягає в тому, що проміжок часу, протягом якого банк застосовує збалансований підхід до управління активами та зобов'язаннями, поділяють на ряд періодів (тривалість періодів вибирають довільно). У кожному з таких періодів зіставляються чутливі активи та зобов'язання і розраховується розмір гепу. Алгебраїчна сума (з урахуванням знака) гепів у кожному з періодів, являє собою кумулятивний (нагромаджений) геп. За допомогою кумулятивного гепу розраховують різницю між загальним обсягом чутливих активів і зобов'язань, які протягом досліджуваного проміжку часу можуть бути переоцінені.

Кумулятивний геп як інтегральний показник дозволяє оцінити ризик відсоткових ставок, на який наражається банк протягом розглянутого проміжку часу. Банк може управляти цим ризиком, установлюючи ліміт гепу як максимально допустимий його розмір та приводячи структуру чутливих активів і зобов'язань у відповідність з установленим лімітом. При оцінюванні ризику відсоткових ставок обчислюється коефіцієнт гепу К як відношення чутливих активів до чутливих зобов'язань:

К = ЧА / ЧЗ

Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, то це означає, що геп додатний, якщо менший - то геп від'ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, то геп нульовий.

Особлива увага в цьому методі надається тому яка частина активів чи пасивів банку залежить від відсоткової ставки. Це питання вирішується за допомогою індексу відсоткового ризику (відношення кумулятивного гепу kGAP в кожному з періодів до розміру працюючих активів ПА).

За його допомогою можлива оцінка активів (якщо геп додатний) чи пасивів (якщо геп від'ємний), що наражається на ризик зміни відсоткової ставки і може змінити свою вартість, а отже, вплинути на загальний прибуток банку. Установлюючи ліміт індексу відсоткового ризику банк обмежує рівень ризику відсоткової ставки, який він вважає за доцільне на себе взяти.

Крім цього при застосуванні методу обчислюються очікувані коливання відсоткових ставок, що можуть вплинути на рівень відсоткового прибутку банку. Абсолютна величина зміни прибутку визначається базовим співвідношенням:

Узявши до уваги при обчисленнях знак "+" чи "-" показників ∆і та kGAP, можна визначити напрям зміни прибутку. Додатне значення ∆П вказує на збільшення прибутку і є результатом підвищення ставок при додатному гепі або зниження ставок при від'ємному гепі. Від'ємне значення ∆П означатиме зниження відсоткового прибутку банку, зумовлене підвищенням ставок при від'ємному гепі або зниження ставок при додатному гепі.

Імітаційні моделі допомагають розробляти прогнозні баланси банку та прогнозні звіти про доходи й витрати Це дає змогу керівництву банку досліджувати зміну показників процентного ризику за різних економічних умов Імітаційна модель дає відповідь на такі запитання:

1.  який фінансовий стан банку зараз;

2.  які зміни фінансового стану банку можливі;

3.  як банк може досягти власних стратегічних цілей.

Фінансовий стан банку значною мірою залежить від здатності його службовців, відповідальних за управління активами й пасивами, точно передбачити допустиму процентну ставку за активними операціями. Інакше кажучи, виважена та обережна політика в галузі управління коштами банку має бути зорієнтована на послаблення негативних наслідків зміни ринкової процентної ставки. У іншому разі банк матиме недостатні надходження від активних операцій, тобто не зможе досягти прибуткової діяльності. А це в свою чергу призведе до втрати капіталу та примусової ліквідації комерційного банку.

Законодавча база процедури банкрутства КБ. Зміст окремих норм Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі - Закон):

1. Згідно з частиною 2 статті 5 Закону особливості провадження у справах про банкрутство банків регулюються законом про банки і банківську діяльність. Оскільки Закон України “Про банки і банківську діяльність” не передбачає особливостей цього провадження, судам слід керуватись виключно нормами Закону.

2. Відповідно до пункту 1 Розділу VІІ прикінцевих положень Закону його положення щодо призначення арбітражних керуючих і, зокрема, ліквідатора та введення ліквідаційної процедури можуть застосовуватись за заявою сторін у справі про банкрутство або за ініціативою суду при розгляді арбітражними судами справ про банкрутство після 1 січня 2000 року незалежно від дати порушення провадження у справі про банкрутство. Тому арбітражним судам слід відповідно до статті 24 Закону за своєю ініціативою призначати ліквідаторів з кола осіб, що отримали у встановленому порядку ліцензію арбітражного керуючого, у випадках, якщо провадження у справі про банкрутство комерційного банку було порушено до 1 січня 2000 року і до або після цієї дати банк був визнаний банкрутом, а судом вже були призначені ліквідатори в порядку, передбаченому статтею 13 Закону України “Про банкрутство”. Що ж до відповідних строків, і, зокрема, строку, передбаченого частиною 2 статті 22 Закону, то їх слід обчислювати з дати прийняття арбітражним судом ухвали з цього питання. У зазначених випадках подальше провадження здійснюється відповідно до Закону.

3. У випадках призначення ліквідаторів у справах про банкрутство банків арбітражним судам слід враховувати специфіку діяльності банківської установи, а ліквідаторами доцільно призначати фізичних осіб, які не лише отримали ліцензію арбітражного керуючого, а й мають досвід роботи в банківській системі України, як правило, не менше ніж три роки. Ці особи повинні відповідати кваліфікаційним вимогам, встановленим Національним банком України для членів тимчасової адміністрації або фахівців юридичних осіб, що можуть бути ліквідаторами банку, відповідно до пункту 10.10 та 11.3-11.4 Положення про застосування Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою правління Національного банку України від 26.05.2000 №215.

4. Призначені у порядку, передбаченому статтею 13 Закону України “Про банкрутство”, члени ліквідаційної комісії продовжують свою діяльність відповідно до статті 24 Закону, якщо є клопотання новопризначеного ліквідатора про це, погоджене з комітетом кредиторів (частина 2 цієї статті).

5. Відповідно до частини 4 статті 24 Закону у ліквідаційній процедурі арбітражний суд:

- розглядає скарги на дії учасників ліквідаційної процедури;

- здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

До інших повноважень арбітражного суду у ліквідаційній процедурі відносяться, зокрема, такі:

- вимога до ліквідатора або до державного органу з питань банкрутства надавати необхідні відомості щодо проведення ліквідаційної процедури (частина 12 статті 30 Закону);

- припинення повноважень ліквідатора за клопотанням комітету кредиторів у разі невиконання або неналежного виконання ним своїх обов'язків (частина 13 статті 30 Закону);

- призначення нового ліквідатора за пропозицією комітету кредиторів (частина 13 статті 30 та частина 4 статті 32 Закону);

- затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу (частина 1 статті 32 Закону ).

6. Відповідно до частини 2 статті 35 Закону мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство, в тому числі і на стадії ліквідаційної процедури. Правила укладання мирових угод визначені в статтях 35-39 Закону.

7. Згідно зі статтею 32 Закону якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилось майна банку або залишилось майнових активів менше за розмір, встановлений Національним банком (стаття 24 Закону України “Про банки і банківську діяльність”), арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію банку. Копія цієї ухвали має надсилатись Національному банку України, який згідно з пунктом 9 статті 7 Закону України “Про Національний банк України” веде реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж. Відповідно до пункту 11.33 Положення про застосування Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ заходів впливу за порушення банківського законодавства ліквідація банку вважається завершеною, а банк таким, що припинив діяльність з часу внесення запису про це до Реєстру банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ.