2 Показники рівня смертності

Загальній коефіцієнт смертності. Для виміру смертності використовується система показників. Найпершим і простим з них є абсолютне число смертей. Статистичні органи збирають і публікують дані про число смертей за рік, а останнім часом і за коротші періоди часу. Проте цей показник подібно до всіх абсолютних демографічних показників сильно залежить як від спільної чисельності населення, так і від його структури, перш за все віково-статевої.

Першим відносним показником рівня смертності є загальний коефіцієнт смертності (CMR). В загальному випадку він дорівнює відношенню числа випадків смерті за період часу Т до спільного числа людинороків , прожитих населенням за цей період:

де D-число випадків смерті за період T; - загальне число людинороків, прожитих населенням за період Т.

Загальний коефіцієнт смертності одночасно є і її спеціальним коефіцієнтом, оскільки всі люди смертні. Динаміка загального коефіцієнта за ряд років дозволяє отримати найперше уявлення про зміни рівня смертності.

На показник загального коефіцієнта смертності надзвичайно сильно впливає віково-статева структура населення і рівень народжуваності: за інших рівних умов чим вище народжуваність, тим вище і спільний коефіцієнт смертності, оскільки тим вище частка дітей у віці до року, смертність яких вища, ніж в багатьох інших вікових групах.

Вплив віково-статевої структури усувається перш за все за допомогою часткових коефіцієнтів смертності, тобто коефіцієнтів смертності для різних груп населення (для чоловіків і жінок, для міста і села, для різних шлюбних станів і т.д.), на основі яких проводиться стандартизація загальних коефіцієнтів смертності.

Повікові коефіцієнти смертності. Як і у випадку вивчення народжуваності, серед часткових коефіцієнтів смертності найважливіше місце належить її повіковим коефіцієнтам, які розраховуються окремо для чоловіків і жінок як відношення числа смертей в тому або іншому віці до середньорічної чисельності чоловіків або жінок в цьому віці:

де - повікові коефіцієнти смертності; - числа померлих на інтервалі віку ( +n); - середньорічна чисельність населення (обох статей, чоловіків або жінок) в інтервалі віку ( +n).

Аналіз повікових коефіцієнтів смертності дозволяє виявити відмінності в рівнях смертності за окремими віковими групами. Аналіз смертності повинен починатися саме з виявлення ролі і динаміки повікових коефіцієнтів смертності, а потім і інших чинників.

Фахівці вважають повікові коефіцієнти смертності за найкращий інструмент аналізу даного демографічного процесу. Недоліком є їх велика (до сотні) кількість, а також деяка схильність впливу вікової акумуляції. Але дані недоліки усуваються розрахунком коефіцієнтів для 5-річних вікових інтервалів. П'ятирічні коефіцієнти вільні від недоліків однорічних, а їх точність цілком достатня для більшості практичних цілей.

Для України характерна диференціація рівнів народжуваності та смертності за регіонами :

Таблиця 7.1 - Смертність за регіонами України у 2009 році

Кількість померлих на 1000 жителів, %	Регіони з відповідними показниками смертності
15.3	Україна
До 14.3	м. Київ, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька, Рівненська, Волинська
14.3 – 15.2	Тернопільська, Автономна Республіка Крим, Севастополь (міськрада), Одеська
15.3 – 16.2	Харківська, Херсонська, Запорізька, Миколаївська, Вінницька, Хмельницька
16.3 – 17.2	Дніпропетровська, Київська, Донецька, Луганська, Черкаська, Житомирська
Понад 17.2	Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Чернігівська

Таблиці 7.2 - Народжуваність за регіонами України у 2009 році

Кількість народжених на 1000 жителів	Регіони з відповідними показниками народжуваності
11.2	Україна
До 10.2	Сумська, Луганська, Чернігівська, Черкаська, Донецька, Полтавська, Харківська
10.2 - 11	Запорізька, Кіровоградська, Вінницька, Миколаївська, Хмельницька, Дніпропетровська
11.2 - 12	Севастополь (міськрада), Херсонська, Тернопільська, м. Київ, Житомирська, Львівська, Автономна Республіка Крим, Київська
12.2 – 13	Одеська, Чернівецька, Івано-Франківська
Понад 13.1	Закарпатська, Волинська, Рівненська

Коефіцієнти дитячої смертності. Серед повікових коефіцієнтів смертності особливе місце займає коефіцієнт дитячої смертності, тобто показник, що вимірює смертність дітей у віці до року. В даний час його називають коефіцієнтом малюкової смертності, щоб відрізнити від показника смертності дітей у віці 0-5 років або 0-15 років.

Смертність у віці до року різко перевищує смертність в інших вікових групах, окрім самих старших.

Коефіцієнт дитячої смертності розраховується не так, як решта повікових коефіцієнтів. За своєю природою показник дитячої смертності є не коефіцієнтом, а вірогідністю. При його обчисленні число смертей дітей у віці до 1 року ділиться не на їх середньорічну чисельність, а на число тих, що народилися. Річ у тому, що для цієї вікової групи поняття середньорічної чисельності практично невизначено. До того ж вірогідність смерті на початку і в кінці першого року життя сильно відрізняються один від одного.

Якщо відомі тільки загальні дані про числа тих, хто народився і померлих в тому або іншому році і не потрібна велика точність оцінки величини коефіцієнта дитячої смертності, то оцінка коефіцієнта дитячої смертності може бути отримана за допомогою простого ділення числа померлих дітей на число тих, що народилися в тому ж році.

До 1993 р. в СРСР застосовувалося своє визначення живородіння, яке істотно відрізнялося від прийнятого в міжнародній практиці. Дитя вважалося живим, якщо народилося, якщо його маса була не менше 1000 г або довжина тіла не менше 35 см і при цьому тривалість вагітності повинна була складати не менше 28 тижнів. Але найголовніше, дитина, що народилося, повинна була хоч би якийсь час самостійно дихати. Всі інші ознаки життя не враховувалися, і дитя вважалося мертвим, якщо воно не починало дихати. При цьому всі, хто з'явився на світ з масою 500-999 г вважалися мертвими, і реєструвалися в органах ЗАГС тільки у випадку, якщо вони прожили більше 168 ч (7 діб).

В 1993 р. Росія перейшла на міжнародний стандарт визначення живородіння, відповідно до якого під живородінням розуміється повне вигнання або витягання з організму матері продукту зачаття незалежно від тривалості вагітності, при цьому плід після такого відділення дихає або проявляє будь-які інші ознаки життя (серцебиття, пульсація пуповини або довільні скорочення мускулатури) незалежно від того, чи перерізана пуповина і чи відокремилася плацента.

Народженням дитяти (живородінням) до 1 січня 1993 р. вважалося повне виділення або витягання з організму матери плоду при терміні вагітності 28 тижнів і більше (тобто плоду зростанням 35 см і більше, масою 1000 г і більше), який після відділення від тіла матері зробив самостійно хоч би один вдих. До живонароджених відносилися також плоди, що народилися до 28 тижнів вагітності (тобто зростанням менше 35 см і масою тіла менше 1000 г) і що прожили довше 7 днів (тобто довше за кінець перинатального періоду).

З 1 січня 1993 р. було прийнято рекомендоване ВОЗ (всесвітня організація здоровя) наступне визначення живородіння: «Живородінням є повне вигнання або витягання продукту зачаття з організму матері незалежно від тривалості вагітності, причому плід після такого відділення дихає або проявляє інші ознаки життя, такі як серцебиття, пульсація пуповини або довільні рухи мускулатури, незалежно від того, перерізана пуповина і чи відокремилася плацента. Кожен продукт такого народження розглядається як живонароджений».

Проте старе правило реєстрації діє і тепер. Так, що наш перехід на міжнародні стандарти не можна вважати за повний і завершений. Вітчизняна державна статистика як і раніше не містить даних про випадки народження живими і смертей дітей з масою тіла менше 1000 г. Вони враховуються тільки медичною статистикою, оскільки органи охорони здоров'я зобов'язані реєструвати всіх народжених живими і мертвими з масою тіла менше 1000 г (або довжиною тіла 25 см і більш, або терміном вагітності не менше 22 тижнів). Перехід на міжнародне визначення живородіння привів до деякого підвищення коефіцієнта дитячої смертності в 1993-1994 рр.

В Україні у 2009 році зберігалась тенденція 2008 року - хлопчиків народжується більше, ніж дівчаток. [8.]

Але в динаміці народжуваності і смертності є і невтішні факти для статистики населення України – це коефіцієнт смертності дітей у віці до одного року, (таблиця 7.3, померло дітей віком до одного року на 1000 народжених живими,) - [2. ст. 179].

Таблиця 7.3 - Коефіцієнт смертності дітей у віці до 1 року

	2004	2005	2006	2007	2008
Усього	9.5	10.0	9.8	11.0	10.0
у міських поселеннях	9.2	9.4	9.3	10.6	9.6
у сільських поселеннях	10.1	11.2	10.6	11.8	10.9

За даними таблиці ми бачимо що смертність у сільській місцевості переважає над міською. В першу чергу це зумовлено тим що сільська місцевість менш забезпечена обладнанням і медикаментами, це в свою чергу дає більшу можливість захворювання дітей, що і призводить до летальних випадків.Не дивлячись на досить значний прогрес в зниженні смертності дітей у віці до 5 років, за останні десятиліття минулого століття (практично трикратне зниження), наша країна далеко відстає від найбільш передових в цьому відношенні країн. За даними ООН, в 1970 р. вірогідність смерті у віці 0-4 року складала у всьому світі для обох статей 96%; у 1999 р. - 56 %. В Росії, наприклад, ці величини дорівнювали відповідно 28 і 21 %о (у тому числі серед хлопчиків - 31 і 24%, серед дівчаток- 24 і 18%).

Хоча відмічається зниження смертності у віці 0-4 року в реальності за 1970-1999 рр. наша країна скотилася з 37 на 56 місце серед 162 країн, для яких розраховувався індекс людського розвитку.

Важливу роль відіграє виявлення співвідносної ролі чинників динаміки спільних коефіцієнтів смертності чоловічого і жіночого населення в 1990-2000 рр., тобто змін повікової смертності і вікової структури населення. Повікову смертність можна розглядати як індикатор поведінки самозбереження, тобто поведінки, пов'язаної із здоров'ям і тривалістю життя. За базову вікову структуру приймемо вікову структуру населення за переписом 1989 р.

Таким чином, при зростанні загального коефіцієнта смертності чоловіків на 50% її реальне зростання із-за підвищення повікової смертності склало 29,4%, ще 15,9% додало постаріння вікової структури чоловічого населення. Для жінок відповідні дані складають 24,8; 10,9 і 12,5%. Це пов'язано з чоловічою надсмертністю, особливо в найбільш активних працездатних роках, що пояснюється дією саме поведінкових чинників і частково умовами зайнятості чоловічого населення. Як підсумок, старіння жіночого населення відбувається повільніше, ніж чоловічого.

Індексний метод можливо застосовувати, тільки якщо відомі дані як про зміну повікових коефіцієнтів смертності, так і про вікову структуру. Якщо таких даних немає, то використання індексного методу стає неможливим. При цьому залежно від того, які конкретно дані є, застосовують або пряму, або непряму стандартизацію.

Коли є дані про повікові інтенсивності смертності, але невідома вікова структура, то застосовують прямий метод стандартизації. В інших випадках застосовують непряму стандартизацію.

Згідно з офіційними даними в 2000 р. загальний коефіцієнт смертності чоловічого населення в 1,279 разів, або на 27,9%, перевищував аналогічний показник для жінок. Проте, вікова структура жіночого населення є старішою, ніж вікова структура населення чоловічого. Звідси можна передбачити, що розрив між показниками чоловічої і жіночої смертності насправді значніший. І дійсно, порівняння стандартизованных спільних коефіцієнтів показує, що в реальності в 2000 р. чоловіча смертність більш ніж в 2 рази перевищувала жіночу. Подібний розрив не має прецедентів в світі і, на наш погляд, є нетерпимим для країни, яка рахуює себе цивілізованою. Основна причина такого розриву, звичайно ж, поведінковий чинник, поведінка чоловіків є в своїй масі антиекзистенціальним, загрозливим не лише здоров'ю, але і самому життю.