4. Динаміка очікуваної тривалості життя (прогноз)

Динаміка середньої очікуваної тривалості життя в нашій країні за останнє століття характеризується сильною неоднорідністю, зміною періодів зростання цього показника, періодами його досить різкого і глибокого падіння.

Проте впродовж 70 років основною тенденцією було зниження смертності і зростання середньої очікуваної тривалості життя. В кінці XIX ст. величина цього показника була рівна 29,4 року для чоловіків і 31,7 року для жінок, або приблизно на 10 років нижче, ніж в країнах Заходу. Через приблизно 30 років вона складала вже 40,4 року для чоловіків і 45,3 року для жінок.

Середня очікувана тривалість життя населення СРСР збільшувалася аж до кінця 1960-х рр., що можна пояснити як загальним підйомом рівня життя переважної більшості населення, так і досягненнями в сфері медицини і охорони здоров'я. Останні дозволили різко знизити смертність (особливо дитячу) від інфекційних і інших гострих захворювань. В результаті середня очікувана тривалість життя досягла 64,6 року для чоловіків (1963-1964 рр.) і 73,6 року для жінок (1971-1972 рр.) .

У подальші роки аж до 1980 р. середня очікувана тривалість життя населення СРСР повільно, але неухильно знижувалася, причиною чого було зростання смертності від хронічних хвороб і травм, до чого вітчизняна медицина виявилася неготовою. У 1979-1980 рр. даний показник склав 61,4 року для чоловіків і 73,0 року для жінок. Після 1980 р. падіння середньої очікуваної тривалості життя припинилося, а в 1985-1987 рр. її величина помітно виросла, досягнувши 64,9 року для чоловіків і 74,6 року для жінок. Вкрай нетривале зростання середньої очікуваної тривалості життя є результатом сумно знаменитої антиалкогольної кампанії 1985 р., що зумовила деяке зниження смертності в працездатних вікових групах від нещасних випадків, а також частково своєрідною реакцією на підйом в 1984 р. смертності від хвороб системи кровообігу, викликаний епідемією грипу. Ефект цієї кампанії був нетривалим. Вже в 1988 р. середня очікувана тривалість життя почала падати, і це падіння виявилося вельми глибоким і тривалим (аж до 1994 р.).

У 1994 р. цей показник був рівний 57,6 року для чоловіків і 71,2 року для жінок. Інакше кажучи, наша країна виявилася відкинутою на декілька десятиліть назад, випавши по цьому критерію з числа розвинених країн. Після 1994 р. зростання середньої очікуваної тривалості життя при народженні поновилося, проте після 1998 р. - знов змінився падінням.

У 1998 р. середня очікувана тривалість життя при народженні була рівна 61,5 року для чоловіків і 73,3 року для жінок, після чого знов почала знижуватися, досягнувши в 2000 р. відповідно 59,0 і 72,2 р.

Сьогодні продовжує зростати смертність чоловіків працездатного віку, перевищуючи майже в 3-4 рази смертність жінок відповідного віку.

На момент отримання незалежності у 1991 році Україна мала населення майже у 51,6 мільйони осіб і за цим показником вхо­дила у шістку найбільших країн Європи. На кінець 2008 року постійне населення країни складало 46,1 млн. осіб. Таким чином, протягом періоду трансформації економіки України, втрати у загальній чисельності населення склали 5,5 млн. осіб, або 10,7 % всь­ого населення.

Зростання смертності населення в першій половині1990-х років було обумовлене економічною кризою — зни­женням рівня життя (а, відповідно, і якості харчування, можливостей лікуватися та відпочивати), зростанням психологічного навантаження, недоліками соціального захисту та медичного обс­луговування населення. Таким чином, криза перехідного періоду не сформувала, а загострила загальні негативні тенденції смерт­ності населення.

Варто зазначити, що смертність населення у статево-віковому розрізі має досить стабільні характерні особливості. Смертність чоловіків у всіх вікових групах вища за смертність жінок. Показ­ники динаміки смертності чоловіків — 52,3% (у тому числі городян 33,8% і селян — 18,5%) значно перевищують аналогічні по­казники у жінок — 28,4% [5, с. 55]. Ця особливість проявляється в усьому світі, але ступінь надсмертності чоловіків по відношенню до жінок різний. В Україні особливо високою ця різниця є в найактивнішо­му працездатному віці. Аналіз емпіричних коефіцієнтів смертності свідчить, що нині смертність чоловіків працездатного віку втричі перевищує показник для жінок у відповідному віковому інтервалі (від 16 до 59 років). Динаміка середнього віку смерті вказує на деяке "омолодження" смертності в працездатному віці.

Повікові показники смертності обумовлюють такий важливий інтегральний показник смертності, як очікувана середня тривалість життя, на який особливо впливає підвищення смертності серед дітей, молоді, осіб працездатного віку. Протягом 1990—2005 рр. імовірність прожити повністю весь працездатний вік скоротилася з 70,7 до 67,7 років, у т.ч. дтя чоловіків з 65,9 до 62,2 років. Нині українські чоловіки живуть в середньому на 12-13 років, а жінки- на 8-9 років менше, ніж у країнах Європейського Союзу

[ 6, с. 77 ].

Показники життєздатності чоловіків працездатного віку в Україні не тільки значно нижчі, ніж у розвинених західноєвропейських країнах, а й помітно поступаються показникам країн Центральної Європи. Зокрема, з 1000 українських 15-ти річних юнаків до 60-ти років у 2006 році доживало в середньому 607, тоді як у Швеції – 920, Великобританії – 899, Німеччині – 889, Франції – 872, Чехії – 844, в Угорщині – 744. Для жінок розрив у показниках є менш істотним. Надмірна смертність населення працездатного віку, насамперед чоловіків, є головним чинником зменшення трудового потенціалу країни [ 6, с. 78].

Показник середнього очікуваного майбутнього життя новонародженого є одним з кращих індикаторів рівня соціально-економічного розвитку в цілому. Зовсім не випадково саме ця величина є єдиною з демографічних показників, які використовуються при розрахунку так званого індексу людського розвитку, що дає узагальнену характеристику рівня соціально-економічного розвитку країни.

Проте величина цього показника досить помітно залежить від вікової структури населення. Тому, окрім нього, доцільно розраховувати так званий інтервальний показник тривалості життя, який показує, скільки в середньому належить прожити людині в тому або іншому конкретному інтервалі віку, обмеженому зверху і знизу. Цей показник інколи називають також відстроченою (тимчасово відстроченою) середньою тривалістю майбутнього життя.

Показник інтервальної тривалості життя відіграє важливу роль в економічних додатках демографії, де необхідно знати середню очікувану тривалість економічно активного життя (життя в працездатному віці).