Контрольні питання для обговорення

1. Сутність та необхідність соціального страхування.

2. Соціальний захист населення, його зміст та характеристика основних складових елементів.

3. Теоретичні аспекти реалізації соціального страхування.

4. Функціональні ознаки соціального страхування.

5. Оцінка форм соціального страхування.

6. Характеристика існуючих принципів соціального страхування.

Тема 2. Становлення і розвиток соціального страхування План лекції

1. Особливості виникнення та історичний розвиток соціального страхування.

2. Сучасний стан функціонування системи загальнообов’язкового дер-жавного соціального страхування.

Основні категорії і поняття теми: континентальна, англосаксонська, скандинавська та південно-європейська моделі соціального страхування; законодавча база в сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування; сучасні проблеми розвитку державного соціального страхування.

1. Особливості виникнення та історичний розвиток соціального страхування.

Дослідження сучасних ознак функціонування системи соціального страхування вимагає звернення погляду до його витоків та історичних підвалин розвитку. Загальновідомо, що перші елементи соціального страхування спостерігалися ще на початку існування суспільства. У Стародавньому Римі різні організації, корпорації, колегії об’єднували своїх членів на основі професійних, матеріальних і особистих інтересів (підтримка у разі втрати працездатності, забезпечення поховання тощо).

Передумовою зародження і розвитку соціального страхування в Європі було явище, яке ХІХ ст. отримало назву малозабезпеченість. Вирішенням цієї проблеми стало індивідуальне страхування, яке базувалось на системі ощадних кас. Це втілювалось в тогочасне уявлення про те, що грошові кошти, які отримує працівник за свою працю, мають бути поділені на дві частини – для поточного споживання та для забезпечення власної соціальної безпеки через заощадження.

Подальшого розвитку соціальне страхування набуло наприкінці ХІХ ст., чому сприяв швидкий індустріальний розвиток економік в різних країнах. Найбільший вплив на формування системи соціального страхування практично одночасно внесли німецький канцлер Отто фон Бісмарк та лорд Великобританії Вільям Біверідж. Типові особливості обґрунтованих ними систем, а також інших моделей соціального страхування, що мають визначальний вплив на сучасний стан соціального захисту в розвинених європейських країнах відображено на рис. 2.1.

Підсумовуючи узагальнені на рис. 2.1 параметри створення та існування різних моделей соціального захисту населення, в першу чергу, через систему соціального страхування, слід зазначити, що в рамках континентальної моделі, автором якої був рейхканцлер Німеччини Отто фон Бісмарк, було законодавчо закріплено систему соціального страхування, яка включала: страхування на випадок хвороби, від нещасних випадків на виробництві, на випадок старості та інвалідності.

Саме ця фундаментальна новація сприяла подальшому розвитку соціальної політики, виразником якої був В. Біверидж - творець англосаксонської моделі, що запроваджувала систему соціального забезпечення на основі внесків з метою здійснення захисту на випадок хвороби, безробіття та старості, а також надання допомоги відповідним сім’ям, вагітним жінкам і вдовам. При цьому, ідеєю реформ В. Бівериджа була та, що неможливо гарантувати забезпечення населенню, якщо сплачується допомога лише тим людям, які в цьому мають потреби. Забезпечення повної зайнятості – ось, що на його думку є головним.

Типова ознака	Модель здійснення соціального страхування
	Континентальна	Англосаксонська	Скандинавська	Південно-європейська
Засади виникнення	актуарна справедливість	розподільча справедливість	високо організований інституційний суспільний добробут	розвиток інституту громадського суспільства
Принципи функціонування	професійна солідарність	- національна солідарність; - універсальність соціального захисту; - уніфікація соціальних послуг і виплат	- поєднання значних розмірів страхових внесків і високого рівня соціального захисту	- пасивна соціальна політика орієнтована на соціальний захист родинних об'єднань (членів сімей)
Спосіб фінансування	по-перше - страхові внески роботодавців і застрахованих осіб; по-друге - бюджетне фінансування	порівну: - страхові внески роботодавців і застрахованих осіб; - податкові надходження	по-перше - податкові надходження; по-друге - страхові внески роботодавців і застрахованих осіб	платежі згідно укладених соціальних програм
Масштаби охоплення	працюючі члени суспільства	все населення країни	все населення країни	обмежене коло непрацездатних громадян
Форма вираження	- страхові виплати; - соціальні допомоги	- соціальні допомоги; - страхові виплати	- соціальні послуги; - соціальні виплати	компенсація втраченого заробітку
Регіон поширення	Німеччина, Бельгія, Нідерланди	Великобританія, Ірландія	Данія, Швеція, Фінляндія	Італія, Іспанія, Греція, Португалія

Рис. 2.1. Характерні ознаки виникнення та функціонування моделей соціального страхування

Відмінність між континентальною та англосаксонською моделями організації здійснення соціального страхування є відчутною з позицій участі різних суб’єктів суспільних відносин в даному процесі. Так особливої важливості набуває проблема розподілу відповідальності між суб’єктами соціального страхування.

Спільним для всіх охарактеризованих моделей організації соціального страхування є наявність чітко окресленого прояву його соціального аспекту, адже в процесі втілення кожної з них в центрі уваги ставляться інтереси людей- членів суспільства і розробляються різні механізми їх захисту від негативних ситуацій соціального характеру.

Україні притаманний свій шлях розвитку соціального страхування. Зародження страхування на теренах України припадає на 90-ті роки ХІХ ст., а саме в 1899 р., коли в Одесі почало діяти товариство взаємного страхування фабрикантів та ремісників від нещасних випадків з їх робітниками і службовцями. Певні прояви такого економічного явища зустрічаємо ще раніше – в епоху українського козацтва на початку ХVІІІ ст., де існувала форма компенсації за виробничі травми.

Перші страхові закони в Україні, яка була складовою частиною Російської імперії, з’явились на початку ХХ століття як захисна реакція урядових структур на вимоги робітників створити гарантовані правила соціальної захищеності на виробництві. Вже в 1901 р. законодавчим актом передбачалось призначення пенсій робітникам гірничих заводів і копалень за рахунок роботодавців, яких визнавали винними в пошкодженні здоров’я і, як прямий наслідок, організованих виступів і масових страйків робітників.

В 1912 р. були прийняті на державному рівні закони „Про забезпечення робітників на випадок захворювання”, „Про страхування робітників від нещасних випадків на виробництві” і ряд інших. Були створені так звані лікарняні каси, пізніше їх стали називати страховими касами. Вони надавали робітникам два види допомог: у випадку захворювання та при нещасному випадку.

Після 1917 р. соціальне страхування в Україні розвивалось в єдиному руслі всіх республік Радянського Союзу. В перші роки після революції в умовах громадянської війни йшли пошуки більш ефективних форм соціального захисту трудівників. І, як наслідок, в 1918 році було прийняте положення про соціальне забезпечення працюючих, яке гарантувало забезпечення всіх найманих працівників незалежно від особливостей праці допомогою при тимчасовій втраті заробітку у зв’язку з хворобою, пологами і каліцтвом. Починаючи з 1922 р. виплата допомог здійснювалася безпосередньо підприємствами в залік страхових внесків [25].

У 1930 р. була призупинена програма соціального страхування з надання допомоги на випадок безробіття. В наступному році було прийнято постанову „Про соціальне страхування”, згідно якої замість головсоцстрахів були створені республіканські каси соціального страхування. З грудня 1938 р. внесені зміни в соціальне страхування, в тому числі в Положення про соціальну допомогу з тимчасової непрацездатності. Розмір допомоги було поставлено в залежність від тривалості безперервної роботи на підприємстві. Тривалість відпусток у зв’язку з пологами було скорочено до 35 днів до пологів і до 28 днів після [23].

Переломним моментом в історії соціального страхування є передача його в управління профспілкам. Рішенням союзного уряду 23 червня 1933 р. всі кошти соціального страхування, а також санаторії, будинки відпочинку та ряд інших установ були передані профспілкам.

У 1953 р. соціальне страхування було поширене на всіх постійних, сезонних, тимчасових працівників машинно-тракторних і спеціалізованих станцій. 5 липня 1955 р. було затверджено Положення про порядок призначення і виплати допомог по державному соціальному страхуванню. В наступному році знову було продовжено строки відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами: 56 днів до і після пологів, а у випадку народження двійні чи ускладнених пологів, тривалість післяпологової відпустки була збільшена до 70 днів. Право на допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами не пов’язувалося із виробничим стажем [36].

Конституція СРСР 1977 р. закріпила в країні дію державної системи со-ціального забезпечення. Однак залишився низький рівень соціального забезпечення та нерівність у забезпеченні робітників і службовців, з одного боку, і колгоспників – з іншого. Постановою від 23 лютого 1984 р. затвердили основні умови забезпечення допомогою з державного соціального страхування. В СРСР існувала державна система соціального забезпечення, складовою частиною якої було державне соціальне страхування. Витрати на його потреби становили близько 80% всіх коштів, що виділялися державою на соціальне забезпечення [45].

Із створенням, на початку ХХ ст., на місці Української республіки самостійної і незалежної держави з ринково-орієнтованим напрямком розвитку її економічної та соціальної політики, розпочався новітній етап розвитку соціального страхування.

Демократичні перетворення в суспільстві вимагали відповідних змін і в правових відносинах. В Україні гостро постало питання про удосконалення системи соціального страхування. У лютому 1991 р. Уряд України і профспілки (на той час Рада Федерації незалежних профспілок України) прийняли спільну постанову „Про управління соціальним страхуванням в Україні”, а в березні того ж року профспілки за участю представників Мінпраці, Мінфіну, Нацбанку України на практиці реалізували положення прийнятої спільної постанови. Так, було створено принципово нову структуру - Фонд соціального страхування України. Організаційно Фонд здійснював свою діяльність через створене правління Фонду, до складу якого входила абсолютна більшість представників від профспілкових об’єднань. Правління Фонду розробляло та затверджувало Положення про Фонд та його виконавчі органи.

Однак сучасний етап розвитку соціального страхування в Україні, на нашу думку, був одночасно динамічним та суперечливим. Так, з однієї сторони вже з прийняттям в 1996 р. Конституції, українська держава задекларувала кожному громадянину право на працю, задоволення потреби у здобутті освіти, охороні здоров’я, підготовці кадрів; забезпечила мінімальний рівень заробітної плати, пенсій та соціальних виплат.

З іншого боку успадкована з радянських часів нормативна база в сфері соціального страхування не відповідала об’єктивним реаліям і не забезпечувала напрями його реформування та розвитку. Тому із часу здобуття незалежності і до нинішнього часу триває складний процес формування законодавчого забезпечення української системи соціального страхування, хронологія якого відображена на рис. 2.2.

В цілому, становлення елементів і форм соціального страхування в Україні у другій половині 1990-х рр. відбувалося під впливом чинників, що визначило певні структурні трансформації та непослідовність розвитку механізмів страхування. Першочергово передбачалося створити чотири види соціального страхування: від нещасних випадків на виробництві, на випадок безробіття, пенсійне та медичне.

У подальшому через суб’єктивні та об’єктивні причини викликані бажанням зниження соціальних ризиків утворено п’ятий вид страхування з тимчасової непрацездатності.

Рис. 2.2. Етапи формування законодавчої бази загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні