16.3. Сукупні витрати та собівартість продукції (послуг)

А. Кошторис виробництва

Кошторис виробництва — один з основних видів сукупних витрат підприємства, що зв’язані з основною його діяльністю за певний період незалежно від того, відносяться вони на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Це означає, що кошторис виробництва та собівартість загального обсягу продукції кількісно не співпадають. Кошторис виробництва складається за економічними елементами, перелік яких наведено у табл. 16.1 (рядки 1—5).

Характеристика окремих економічних елементів кошторису виробництва.

• Матеріальні витрати як елемент кошторису виробництва містять витрати на:

• сировину та основні матеріали, що становлять матеріальну субстанцію продукції;

• вироби, що їх треба купити для укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо);

• покупні напівфабрикати (штамповки, відливки, поковки та ін.);

• виробничі послуги сторонніх підприємств та організацій, необхідні для виготовлення продукції;

• допоміжні матеріали, які використовуються в технологічному процесі (кріпильні деталі, фарми, інструмент і т. п.) або потрібні для його обслуговування (ремонту, експлуатації устаткування та ін.), на господарські та управлінські потреби (канцелярські товари, утримування будівель тощо);

• паливо та енергію зі сторони (електроенергію, пар, газ тощо). Витрати на власне виробництво енергії включаються в кошторис за окремими елементами;

• пошук і використання природної сировини (відрахування на геологорозвідувальні роботи, рекультивацію землі, плата за деревину та ін.).

Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їхнього витрачання та цін з урахуванням транспортно-заготівельних витрат, які не є складовими інших елементів кошторису (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні заготівельним організаціям та ін.). із вартості матеріалів віднімають вартість відходів за ціною використання чи продажу.

• Заробітна плата включає всі форми оплати праці штатного й позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персоналу, що зайнятий виробництвом продукції, обслуговуванням виробничого процесу та управлінням. Не включаються в собівартість виплати працівникам, що фінансуються із прибутку або з інших джерел спеціального призначення.

• Відрахування на соціальні потреби містять відрахування на соціальне страхування, у Пенсійний фонд та на інші подібні заходи. Величина відрахування обчислюється в установлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел фінансування.

• Амортизація основних фондів у вигляді амортизаційних відрахувань на повне їхнє відтворення обчислюється за встановленими нормами від балансової вартості. Амортизація нематеріальних активів здійснюється за рівномірно-лінійним методом, виходячи з терміну функціонування цих активів у межах до 10 років.

• Інші витрати включають ті з них, які за змістом не можна віднести до відповідних елементів. До них належать: оплата послуг зв’язку, обчислювальних центів, охорони, витрати на відрядження, страхування майна, оплата робіт із сертифікації продукції, витрати на гарантійний ремонт, арендна плата за окремі об’єкти основних фондів та ін.

Порядок розробки кошторису виробництва може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та розміру підприємства.

• На стадії прогнозних оцінок кошторис виробництва можна складати шляхом коригування фактичних витрат за минулий період. Елементи фактичних витрат коригуються на прогнозні коефіцієнти зміни обсягу виробництва, чисельності персоналу та вартості основних фондів з урахуванням очікуваної динаміки витрат, ймовірності зміни норм і цін (тарифів).

• Більш точно (обґрунтовано) кошторис виробництва складається поелементно на підставі планових обсягів продукції (послуг), норм і цін (тарифів).

• На малих підприємствах таке обчислення кошторису виробництва є узагальнюючим.

• На середніх і великих підприємствах кошторис виробництва складається шляхом підсумування кошторисів місць витрат (цехів, служб, загальногосподарських витрат).

Б. Собівартість виробленого та реалізованого обсягу продукції

Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств з нестабільною величиною залишків незавершеного виробництва. Вона визначається на підставі кошторису виробництва з урахуванням зміни залишків витрат майбутніх періодів і резерву майбутніх платежів (див. табл. 16.1).

Методи (способи) обчислення собівартості товарної продукції, що є одним з основних показників для оцінки результативності діяльності підприємства. На практиці можуть застосовуватися кілька методів (способів) визначення собівартості товарної продукції.

Перший метод — синтетичний, що базується на кошторисі виробництва. Його сутність і послідовність необхідних розрахунків показана в табл. 16.1.

1. Кошторис виробництва коригується наступним чином:

• із кошторису виробництва віднімають витрати, які з різних причин не включають у виробничу собівартість продукції;

• додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх періодів;

• додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів (відпускних сум, винагороди за стаж роботи тощо).

2. Одержана сума відображає собівартість валової продукції. Шляхом її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва визначається виробнича вартість товарної продукції.

3. Додавши до останньої позавиробничі (комерційні) витрати, одержимо показник повної собівартості товарної продукції.

Другий метод (спосіб) — підсумування попередньо визначеної собівартості окремих виробів за допомогою такої розрахункової формули:

, (16.9)

де С_т — собівартість товарної продукції

С_і — собівартість одиниці і-ої продукції

N_і — кількість планової (виготовленої) і-ої продукції у натуральному вимірі;

п — кількість найменувань виготовлюваних виробів або надаваних послуг.

Третій метод — чинниковий, котрий може застосовуватися як допоміжний. Загальна розрахункова для цього формула має вид

, (16.10)

де С_т — собівартість планового обсягу товарної продукції за рівнем витрат базового періоду (розрахункова собівартість);

ΔС_j — зміна собівартості у плановому (прогнозованому) періоді під впливом j-го чинника;

т — кількість чинників впливу на собівартість продукції в розрахунковому періоді.

• Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів обчислюється на плановий обсяг виробництва як різниця витрат до та після впровадження заходу, тобто

, (16.11)

де С₁, С₂ — витрати на одиницю продукції до та після здійснення заходу;

N₂ — обсяг виробництва даної продукції після впровадження заходу в плановому (розрахунковому) періоді.

• У розрахунковій собівартості С_тр умовно-постійні витрати прийнято на рівні базового періоду, а в плановому (розрахунковому) періоді обсяг виробництва ймовірніше всього зміниться, що відповідно вилине на собівартість продукції. Це потрібно враховувати як окремий чинник, використовуючи таку формулу:

, (16.12)

де ΔС_уп — відносна зміна умовно-постійних витрат у плановому (розрахунковому) періоді;

С_упб — абсолютна сума умовно-постійних витрат у базовому періоді;

ΔV_п , ΔV_упв — зміна в плановому (розрахунковому) періоді відповідно обсягу виробництва та умовно-постійних витрат, у відсотках.

• Умовний приклад розрахунку собівартості товарної продукції з використанням чинникового методу. Обсяг товарної продукції у минулому році становив 10 200 тис. грн., а витрати на одну грошову одиницю такої продукції — 0,91 грн. У плановому (розрахунковому) рощці передбачено збільшити обсяг виробництва на 10%. Внаслідок впровадження нової техніки має бути зекономлено 260 тис. грн. Умовно-постійні видатки у минулому році були на рівні 2 500 тис. грн., а у зв’язку із зростанням обсягу виробництва вони збільшаться на 4%. Послідовність розрахунків шуканого показника така:

1. плановий (розрахунковий) обсяг товарної продукції

тис. грн.;

2. собівартість товарної продукції за рівнем витрат року, що минув

тис. грн.;

3. економія умовно-постійних витрат внаслідок зростання обсягу виробництва

тис. грн.;

4. собівартість товарної продукції у розрахунковому

тис. грн.;

Достатньо поширеним показником витратного типу є рівень витрат на одиницю обсягу товарної продукції, що об’єктивно характеризує динаміку витрат за умови незмінних цін і структури випуску продукції. У нашому випадку планові витрати становитимуть 0,87 грн. (9800/11220) і зменшаться порівняно з минулим роком на 4,4% [(0,87 – 0,91) / 0,91].

Собівартість реалізованої продукції обчислюється шляхом коригування собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції. Задля цієї мети використовується формула

С_р = С_тп + С_тп – С_тк, (16.13)

де С_р — собівартість реалізованої продукції;

С_тп, С_тк — собівартості залишків товарної продукції на складі підприємства відповідно на початок і кінець розрахункового періоду.