Культурне життя української діаспори далекого і ближнього зарубіжжя.

Важливою рисою нової соціальної реальності і, разом з тим, фактором її розвитку, є посилення впливу на культурне життя України її діаспори (українські західні освітні заклади, церковні організації, культурний обмін, спільні соціально-культурні проекти), здобутки якої все повніше ініціюють культурні зміни, а досягнення літератури, мистецтва, науки збагачують скарбницю української культури.

Діаспора (в перекладі з грецької - "розсіювання" - це перебування поза своєї етнічної території народу (або його частини) в результаті добровільної чи примусової еміграції.

Протягом ХХ століття мільйони українців покинули свої домівки у пошуках кращого життя на чужині. Багатьох до цього спонукали соціально-економічні причини. У загальному потоці українських емігрантів можна виділити три великі хвилі.

1. Перша хвиля: імміграція до 1914 року.

Українці, що іммігрували до Нового Світу перед першою світовою війною, як правило, намагалися поліпшити своє вкрай незадовільне матеріальне становище. Для цього вони обирали один із двох можливих шляхів. Більшість прямувала до Сполучених Штатів, де влаштовувалася робітниками на шахтах і фабриках, розташованих у великих містах або ж поблизу них.

Іншу групу перших українських іммігрантів складали ті, хто, покидаючи свої села, сподівалися зайнятися сільським господарством у чужих краях, де земля була дешевою та приступною.

2. Друга хвиля: іммігранти та емігранти у міжвоєнний період.

Українська еміграція на Захід тривала і в міжвоєнний період, хоча суттєво відрізнялася від довоєнної. По-перше, різко зменшилася кількість емігрантів. Перед першою світовою війною на Захід емігрувало понад 500 тис. українців; у міжвоєнний період ця цифра впала до 200 тис.: давалися взнаки Велика депресія і, як її наслідок, безробіття у США та Канаді. По-друге, істотно зменшився й напрям імміграційних потоків. Як і раніше, іммігрантів вабила Канада. Але внаслідок погіршення економічної кон’юнктури у сільськогосподарському виробництві та змін в імміграційній політиці кількість прибульців у міжвоєнний період зменшилася до 70 тис..

Найяскравішою рисою міжвоєнного періоду була поява нового типу українського переселенця - політичного емігранта. Після падіння у 1918-1920 рр. кількох українських урядів вигнанцями стали ті, хто їх підтримував, - солдати, офіцери, урядові функціонери, національна інтелігенція. Ці люди стали вигнанцями через свої політичні переконання. Як і всі політичні емігранти, вони багато сил витрачали на внутрішню боротьбу. Шляхом численних публікацій вони ознайомили західноєвропейців із українською політичною думкою, що в еміграції досягла якісно нового рівня свого розвитку.

3. Третя хвиля: друга світова війна та "переміщені особи".

Після закінчення другої світової війни на території Німеччини та Австрії перебувало понад 16 млн. іноземців - робітників, в’язнів, біженців. Із них близько 2,3 млн. були українцями, серед яких переважали "остарбайтери" - хлопці та дівчата з Радянської України, силою відірвані від своїх домівок і приречені на роки принизливої праці в Німеччині. Після припинення воєнних дій з Радянського Союзу сюди були виряджені репатріаційні групи з офіцерів та агітаторів, котрі будь-якою ціною повинні були переконати радянських громадян повернутися додому. Протягом процесу репатріації більшість остарбайтерів добровільно чи з примусу повернулися до СРСР. Проте близько 210 тис. українців рішуче відмовилися це зробити. Понад 2,5 млн. колишніх жителів Європейської частини СРСР також не повернулися на батьківщину. Ця категорія людей відома як "переміщені особи" -"ПО". Серед українських "ПО" були різні люди:

- вигнанці через свої політичні переконання;

- робітники, примусово вивезені до Німеччини під час війни;

- прихильники греко-католицької церкви з Галичини;

- емігранти 20-х років;

- українські студенти, що навчалися у Німеччині;

- колишні в’язні концтаборів;

- бійці інтернованої дивізії СС "Галичина", солдати УПА.

Розподілення української діаспори за місцем проживання:

1. Україно-американці. Найчисленніша, найорганізованіша та найактивніша громада української діаспори зосереджена у Сполучених Штатах та Канаді. Суттєвою перевагою українських американців є їхня досить велика чисельність.

Які ж риси відрізняють українців, котрі мешкають в Америці, від решти американців? Раніше типовим для українців був порівняно низький рівень освіти, тож письменних серед них було близько половини. Навіть ті українці, хто народився у США, протягом тривалого часу займалися головним чином фізичною працею; лише деякі ставали службовцями. Однак, як свідчать останні дослідження, нині ситуація змінюється. Нащадки "ПО" досягли значних успіхів у підвищенні свого суспільного статусу. Тож можна з певністю твердити, що українці складають сьогодні невід’ємну частину середнього класу Сполучених Штатів.

Повз суспільну увагу не пройшов той факт, що україно-американська громада створила значну кількість різних організацій.. До останнього часу представником та координатором усіх українських організацій у Сполучених Штатах був Український об’єднаний комітет Америки. Та коли у 1980 році він перейшов під контроль бандерівської фракції, виникла альтернативна організація - Українська американська координаційна рада. Внаслідок цього українські американці втратили єдиний загальновизнаний орган, що був законним виразником їхніх спільних інтересів.

2. Україно-канадці.

З усіх українських громад на Заході українські канадці перебувають у найсприятливішому становищі. Вони за чисельністю наближаються до українців Сполучних Штатів. Однак їх вплив у своїй країні є значно більшим. У Канаді українці за своєю чисельністю займають п’яте місце серед інших етнічних груп. Едмонтон, Вінніпег і особливо Торонто, де оселилися багато "ПО", є нині центрами українства в Канаді. Україно-канадцям вдалося зберегти єдину загальновизнану організацію, що представляє їхні інтереси, - Український канадський комітет.

Знаменно, що досить значна кількість членів україно-канадської громади зробила успішну політичну кар’єру. Українці були мерами таких великих міст, як Едмонтон та Вінніпег. Близько 100 україно-канадців обиралися до провінційних законодавчих органів. Майже 30 були членами федерального парламенту. Відомі 5 українців-сенаторів і з десяток федеральних та провінційних кабінет-міністрів українського походження. Не являючи собою провідної політичної сили в Канаді, українці, однак мають тут більший політичний вплив, ніж будь-де на Заході.

3. Українські громади за межами Північної Америки.

Українські емігрантські громади, що існують поза Північною Америкою, можна поділити на дві групи.

Перша група - переважна більшість асимільованих "старих іммігрантів" і невеликі домішки "ПО". Сюди належать українці Бразилії, Аргентини та інших латиноамериканських країн. Ці громади тою чи іншою мірою перебувають у гіршому економічному становищі, ніж будь-які інші на Заході. Навіть сьогодні їхню більшість становлять селяни-бідняки. Організаційний рівень цих багаточисельних громад досить низький. Церкви є головним, а часто й єдиним осередком громадського життя.

Друга група складається майже виключно з "ПО" та їхніх нащадків. До цієї групи належать українці Німеччини, Великобританії, Австралії.

4. Українці у Східній Європі: Югославії, Румунії, Чехословаччині, Польщі.

Головною функцією українських громад за кордоном, особливо на Заході, було збереження політичних і культурних надбань, а також народних традицій нерадянської України. Іншою метою був захист українських національних інтересів - за умов, коли співвітчизники в Радянській Україні змушені були мовчати. Якби не зусилля українців у діаспорі. про їхню батьківщину ніхто практично нічого й не знав би. Однак час працює не на українську діаспору. Ті. хто майже або зовсім не бачив Україну, чимдалі байдужіють до всього українського. Масштаби асиміляції неухильно зростають. Залишається сподіватися, що українці за кордоном і на Україні зможуть розвинути плідні взаємини, доки ще є час бути корисними одне одному.

Питання для контролю знань

1. Проаналізуйте обставини розвитку культури в Україні на сучасному етапі.

2. Охарактеризуйте розвиток освіти на сучасному етапі.

3. Проаналізуйте творчість сучасного українського митця.

4. Що таке мультикультуризм?

5. Специфіка національної ідентичності в постсучасних умовах

6. Розкажіть про конкурси та фестивалі, що проводяться в Україні.

7. Проаналізуйте розвиток театрального мистецтва на сучасному етапі.

ЗМІСТ

Тема 1. Історія української культури в системі гуманітарного знання ……………………...4

Тема 2. Джерела формування української ультури………………………………………….22

Тема 3. Київська Русь…………………………………………………………………………36

Тема 4. Культурні процеси України в ХІV - першій половині ХVII ст…………………….46

Тема 5. Стильові і жанрові особливості образотворчого мистецтва другоїполовини XVII - XVIII ст….………………………………………………………………………………………55

Тема 6. Особливості національно-культурного розвитку України у XIX ст.…………………………………………………………………………..……………………65

Тема 7. Специфіка національно-культурного процесу в Україні XX ст …………………..82

Тема 8. Сучасна українська культура у контексті світової культури……………………..102

116