8. Характеристика, функції та побудова основних видів групувань (структурне, типологічне та аналітичне групування)

Групування є одним з найефективніших методів, які перетворюють статистику на одне з наймогутніших знарядь соціального пізнання.

Методологічна сутність групування полягає в тому, що групування – це процес утворення однорідних груп на підставі розподілу всієї сукупності досліджуваного явища на окремі групи (частини) за найістотнішими ознаками.

Відповідно до цих завдань виділяють такі види групування:

1) типологічне групування – поділ якісно неоднорідної сукупності на класи, соціально-економічні типи, однорідні групи, тобто визначення істотних відмінностей між ними та ознаки, які являються спільними для всіх груп. Необхідність даного групування зумовлена потребою теоретичного узагальнення первинної статистичної інформації та подальшого одержання узагальнюючих показників. Застосовуються при вивченні розподілу підприємств за формами власності та суспільного виробництва за економічними призначеннями продукції, групування населення за суспільними групами тощо. (наприклад, поділ держав за рівнем затрат праці на виробництво 1 ц сільськогосподарської продукції);

2) структурне групування – характеризує розподіл якісно однорідної сукупності на групи зів певною ознакою. Використовують для пізнання явищ суспільного життя, виявлення закономірностей розподілу одиниць сукупності за варіюючи ми значеннями досліджуваної ознаки, для вивчення складу сукупності та структурних зрушень, а також в разі вивчення підприємств за галузями виробництва, кількістю працівників, обсягом продукції. Для дослідження складу населення – за статтю, віком, національністю, освітою тощо.

3) аналітичне групування – за його допомогою виявляють та вивчають зв’язок між показниками, а також пояснюють причини закономірностей та їх зміни в часі і просторі.

9. Визначення основних видів групувальних ознак та правила утворення груп. Формула визначення величини інтервалу

Всі ознаки, за якими можна здійснити групування, класифікують наступним чином:

1. За формою вираження:

 атрибутивні – характеризують властивість, якість явища і не мають кількісного виразу (стать, професія, освіта тощо);

 кількісні (варіаційні) – набувають різне кількісне вираження у певних одиницях досліджуваної сукупності (кількість працівників, обсяг виробництва, вартість основних виробничих фондів тощо);

 дискретні (переривні) – описуються цілими числами, без проміжних значень (наприклад, розряд працівників);

 безперервні – можуть набувати різного значення а певних межах, тобто виражатися не лише цілими числами, а й дробовими (так, рівень оплати праці – в гривнях чи в гривнях з копійками);

2. За характером коливності:

 альтернативні – коли одним одиницям властиві певні якісні параметри, а іншим – ні (наприклад, випущена продукція може бути якісною чи неякісною);

 варіаційні – мають багато кількісних значень (наприклад, вартість основних виробничих фондів, чисельність робітників тощо);

3. За роллю ознаки у взаємозв’язку досліджуваних явищ:

 факторні – впливають на інші ознаки;

 результативні – розмір і динаміка яких формуються під впливом інших ознак.

Після визначення групувальної ознаки важливим кроком є розподіл одиниць сукупності на групи. Для цього визначають кількість утворюваних груп та розмір інтервалу.

Кількість груп здебільшого залежить від того, яку ознаку покладено в основу групування. Кількість груп тісно пов’язана з обсягом сукупності. Орієнтовно оптимальна кількість груп визначається за стандартними процедурами, зокрема за формулою, яка запропонована американським вченим Стерджесом:

.

Інтервали груп використовують лише в разі значної кількості дискретної ознаки, при безперервній зміні кількісної ознаки. Інтервали являють собою каркас групувань. На практиці вони утворюються за такими формальними принципами: рівності інтервалів, кратності інтервалів, рівності частот.

Залежно від ступеня коливності групувальної ознаки, характеру розподілу статистичної сукупності застосовують рівні або нерівні інтервали. Коли варіація ознаки проявляється у порівняно вузьких межах і розподіл більш-менш рівномірний, використовують однакові інтервали.

Значення інтервалу в разі групування із застосуванням рівних інтервалів визначають за формулою:

,

де h – ширина інтервалу;

x_max, x_min – максимальне і мінімальне значення ознаки;

т – кількість груп.

Інтервали при групуванні можуть бути відкритими (з однією межею – верхньою або нижньою) і закритими (що мають верхню та нижню межі).