3. За складом:

• прості – містять одне правило поведінки;

• складні – містять два або більше обов’язкових правил поведінки;

• альтернативні –містять декілька правил поведінки, суб’єкт може виконувати будь-яке з них.

Санкція – це частина норми права, яка містить вказівки щодо юридичних наслідків порушення (або виконання) правила, зафіксованого в диспозиції. Мета санкцій – створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника або заохочувальних наслідків для суб’єктів, що виконують владний припис.

Види санкцій:

За ступенем визначеності:

• абсолютно визначені – чітко визначають вид та міру юридичної відповідальності;

• відносно визначені – межі юридичної відповідальності визначаються від мінімальної до максимальної або тільки до максимальної;

• альтернативні – вказують на декілька можливих засобів впливу на правопорушника, а доцільність застосування конкретного засобу визначається правозастосовчим органом, виходячи з особливості конкретної справи;

• посилкові – містять вказівки на санкції інших норм, до яких слід звертатися для визначення конкретного засобу впливу.

За характером наслідків: каральні (штрафні); правовідновлюючі (компенсаційні); заохочувальні.

За галузями права: кримінально-правові; адміністративно-правові; цивільно-правові; дисциплінарні

Юридична література наголошує, що трьохелементна структура є однією з ознак, що відрізняє норму права від інших соціальних норм і без якої норма права перестає бути сама собою.

Питання: 18. Форми і джерела права.

Відповідь:

Джерела права – економічні, соціальні, політичні, морально-культурні та інші фактори, що породжують або об’єктивно обумовлюють виникнення та зміст норм права.

Розрізняють джерела права в матеріальному розумінні (матеріальні суспільні відносини, що обумовлюють зміст норм права, форми власності тощо), джерела права в ідеальному розумінні (сукупність юридичних ідей, що обумовлюють зміст норм права, тобто правосвідомість) та джерела права в спеціально юридичному розумінні (власне форми права).

Форми права – це офіційні способи, форми зовнішнього вираження та закріплення змісту норм права.

Виділяють такі форми (джерела) права:

1. Нормативно-правовий акт, тобто офіційний акт-документ компетентних суб’єктів правотворчості, який містить норми права, що забезпечуються державою. Він є основною формою права більшості країн, особливо романо-германської правової сім’ї, і виступає у вигляді законів та підзаконних актів.

2. Правовий прецедент – це рішення судового чи адміністративного органу з конкретної справи, якому надається загальнообов’язкове значення при вирішенні аналогічних справ в майбутньому. Є однією з основних форм права англо-саксонської правової сім’ї. Залежно від того, хто приймає рішення, яке породжує прецедент, його визначають адміністративним чи судовим.

3. Нормативний договір – документально оформлене, спільне, узгоджене рішення двох або більше суб’єктів правотворчості, яке містить норми права та забезпечується державою. Ці форму права називають договором з нормативно-правовим змістом (міжнародні угоди, колективні угоди).

Найбільш розповсюдженим прикладом нормативного договору є колективний договір на підприємстві. На відміну від цивільно-правових угод, нормативний договір не має персоніфікованого, індивідуально-разового характеру, бо його зміст становлять правила поведінки загального характеру – норми.

Міжнародно-правовий акт – спільний документ двох або декількох держав, що містить норми права про встановлення, зміну або припинення прав і обов’язків у різноманітних відносинах між ними. Такий акт є основним джерелом в міжнародному публічному праві, а санкціонований державою він розповсюджується на всю її територію, стає складовою частиною національного законодавства.

4. Правовий звичай – санкціоноване державою правило поведінки, що склалося історично, в результаті багаторазового повторення людьми певних дій. Санкціонування здійснюється шляхом відсилки до звичаю, а не текстуального закріплення його в нормативно-правовому акті.

5. Правова доктрина, тобто різноманітні наукові праці (монографії, трактати, статті тощо), що містять концептуально оформлені правові ідеї, принципи, що розроблені вченими, на підставі яких правозастосовчі органи приймають рішення з конкретних юридичних справ. Вона виступає безпосереднім джерелом в англо-саксонській правовій системі, в мусульманських державах та ін.;

6. Релігійно-правова норма – акт-документ, що містить церковний канон або іншу релігійну норму, яка санкціонована державою для надання їй загальнообов’язкового значення та забезпечується нею. Вона розповсюджена в традиційно-релігійних правових системах, характерна для мусульманського права (Коран, Сунна).

7. Загальні принципи права – вихідні начала правової системи (принципи справедливості, гуманізму тощо), на які юристи посилаються при відсутності інших джерел (форм) права. Застосовуються при усуненні прогалин у праві шляхом застосування аналогії права.

Питання: 19. Законодавчий процес: поняття та стадії

Відповідь:

Законодавчий процес – це процедура прийняття закону, що складається з певних стадій – самостійних, логічно завершених етапів та організаційно-технічних дій.

Стадії законодавчого процесу:

1. Передпроектна стадія – законодавча ініціатива, тобто внесення проекту закону в законодавчий орган, що здійснюється в офіційному порядку певними органами та особами. Проекти законів вносяться разом з пояснювальною запискою, яка повинна містити обґрунтування необхідності їх розробки чи прийняття.

2. Проектна стадія:

• прийняття рішення про підготовку законопроекту, включення відповідної пропозиції в план законодавчих робіт;

• доручення розробки законопроекту тим чи іншим органам;

• розробка законопроекту та його попередня експертиза;

• внесення законопроекту в законодавчий орган, прийняття його до розгляду, обговорення законопроекту та його узгодження.

3. Стадія прийняття закону:

• прийняття закону шляхом голосування та відповідної постанови про введення закону в дію.

4. Засвідчувальна стадія:

• Санкціонування (підписання) закону главою держави у встановлені конституцією строки.

5. Інформаційна стадія:

• промульгація закону – не тільки підписання закону главою держави, але й видання спеціального акта – розпорядження про офіційне опублікування закону. Це здійснюється, як правило, актом глави держави – указом, наказом та ін.;

• включення закону до єдиного державного реєстру нормативних актів, де вказується його реєстраційний код;

• опублікування закону в офіційних виданнях.

Питання: 20. Юридичні властивості та види нормативно-правових актів

Відповідь:

Нормативно-правовий акт – це офіційний акт-документ компетентних суб’єктів правотворчості, який містить норми права, що забезпечуються державою. Він є однією з форм існування та вираження норм права, є основною формою права для багатьох правових систем сучасності.

Ознаки нормативно-правового акта:

• приймається уповноваженими суб’єктами правотворчості (державними правотворчими органами або народом);

• виражає державну волю домінуючої частини населення або всього народу;

• завжди містить нові норми права чи змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов’язків;

• приймається у відповідності із певною процедурою;

• має форму письмового акта – документа, певні реквізити та структуру (преамбула, глави, розділи, статті, частини, пункти);

• публікується в офіційних спеціальних виданнях, в яких текст акта повинен бути автентичним офіційному зразку цього акта.

Нормативно-правові акти класифікуються за різними критеріями:

1. За юридичною силою: закони та підзаконні нормативні акти.

2. За сферою дії: загальні, спеціальні та локальні.

3. За часом дії: постійні та тимчасові.

4. За характером волевиявлення: акти встановлення норм права, акти зміни норм права та акти скасування норм права.

5. За суб’єктами ухвалення: акти органів держави; акти прийняті народом в процесі референдуму; акти громадських об’єднань, трудових колективів; спільні акти органів держави і недержавних утворень.

6. За галузевою приналежністю: цивільні; кримінальні; адміністративні; кримінально-процесуальні та ін.

Питання: 21. Закон: поняття, основні ознаки та види.

Відповідь:

Закон – це нормативно-правовий акт прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом державної влади (парламентом) або безпосередньо народом (шляхом референдуму), що має найвищу юридичну силу і призначений для врегулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Ознаки закону:

• акт, що приймається вищими законодавчими (представницькими) органами державної влади або безпосередньо народом;

• акт, який може бути тільки нормативним за змістом

• має вищу юридичну силу;

• приймається в особливому процедурному порядку

• завжди письмовий акт, що містить первинні норми права з основних питань суспільного та державного життя.

Вища юридична сила законів проявляється в наступному:

• ніхто, крім органів законодавчої влади та народу, не може приймати закони, змінювати їх чи відміняти;

• всі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів;

• у разі колізій між нормами закону та підзаконного нормативно-правового акта діють норми закону

Класифікація законів здійснюється за різними підставами, але більше уваги приділяють поділу законів за значенням та місцем у системі законодавства:

Конституція – Основний Закон держави, який регламентує основи суспільного, політичного, економічного життя, права і свободи людини. Конституції належить верховенство в системі нормативних актів держави.

Конституційні закон – акти, що становлять основу розвитку правової системи, вносяться зміни або доповнення до Конституції чи необхідність прийняття яких прямо передбачена чинною Конституцією.

Звичайні (поточні) закони – регламентують певні та обмежені сфери суспільного життя у відповідності з Конституцією. Вони бувають загальними, кодифікованими та поточними.

Надзвичайні закони – приймаються у необхідних випадках, надзвичайних ситуаціях.

Забезпечуючі (оперативні) закони – нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін. Їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні підтримки системи норм, що містяться в інших законах та міжнародних договорах, та потребують невідкладного прийняття. Це закони, що містять норми про норми.

Питання: 22. Підзаконні нормативно-правові акти: поняття, ознаки та види

Відповідь:

Підзаконний нормативно-правовий акт – це документ, який видається компетентним органом або посадовою особою на підставі закону, відповідно до нього, для конкретизації та виконання законодавчих приписів та містить норми права.

Підзаконність цих актів не означає їх меншу юридичну обов’язковість. Вони мають необхідну юридичну силу, але вона не має такої всезагальності та верховенства, що притаманні законам. Юридична сила залежить від статусу органів держави, характеру та призначення цих актів.

Для нормативних правових актів характерні такі ознаки. Вони:

1) завжди містять норми права (оформлюють встановлення, зміну чи доповнення норм права;

2) приймаються тільки правотворчими суб'єктами і в межах їх компетенції. Суб'єктами прийняття нормативних актів в Україні є народ України, Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи і посадові особи, передбачені Конституцією та законами України;

3) приймаються з дотриманням певної процедури. Основними стадіями правотворчого процесу є правотворча ініціатива, розробка, розгляд, обговорення проектів нормативних актів, прийняття та введення їх у дію;

4) ухвалюються суб'єктами правотворчості у формах, визначених для кожного з них Конституцією і законами України (так, Верховна Рада України, зокрема, приймає закони, Президент України — укази, Кабінет Міністрів України — постанови).

Класифікацію підзаконних нормативно-правових актів можна проводити за наступними критеріями:

1. За суб’єктами видання:

• акти нормативного характеру законодавчого органу (постанови)

• акти глави держави (укази, розпорядження);

• акти уряду (постанови, розпорядження);

• акти керівників міністерств, центральних органів виконавчої влади (накази, рішення, вказівки);

• акти органів місцевого самоврядування (рішення, нормативні ухвали);

• акти адміністрації підприємств, установ, організацій (нормативні накази, інструкції) тощо.

2. В залежності від характеру норм (первинні чи вторинні):

• містять первинні норми, що встановлюють загальні основи правового регулювання (можуть видаватися безпосередньо на основі Конституції):

• акти (укази і розпорядження) глави держави;

• акти (постанови) нормативного характеру законодавчого органу;

• акти (постанови і розпорядження) уряду;

• містять вторинні норми, які розкривають і конкретизують первинні норми, приймаються на їх основі та спрямовані на їх виконання (відомчі акти). Вони мають внутрішнє відомче значення:

• видаються з питань, що віднесені виключно до їх компетенції (міністерства, комітету, фонду та ін.);

• розповсюджується на осіб, які входять до сфери їх ведення, тобто у систему управлінської, службової, дисциплінарної підлеглості даних відомств.