«ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО»

Питання: 1. Предмет і система цивільного права. Місце цивільного права в системі правових галузей.

Відповідь:

Предметом тієї чи іншої галузі права є певне коло суспільних відносин. Згідно зі ст. 1 Цивільного кодексу (ЦК) України до пред­мета цивільного права належать особисті немайнові та майнові від­носини. Відповідно до цього побудована особлива частина ЦК, Книга друга якого покликана регулювати особисті немайнові від­носини, а наступні чотири книги — майнові відносини, а саме: від­носини, пов'язані з речами, інтелектуальною діяльністю, зо­бов'язаннями та спадкуванням. Перелічені майнові відносини за своєю правовою природою є неоднорідними. Найбільш виражену специфіку серед них мають відносини, що виникають у сфері інте­лектуальної діяльності. Особливість цих відносин полягає в тому, що в них взаємодіють особисті і майнові цінності, які становлять єдине нерозривне суспільне явище. Саме тому відносини, що ви­никають у сфері інтелектуальної діяльності, необхідно виділити із суто майнових, надавши їм статусу окремої частини предмета ци­вільного права. Таким чином, предметом цивільного права є:

- особисті немайнові відносини;

- майнові відносини;

- відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності.

Особисті немайнові відносини, що становлять предмет цивільно­го права, завжди проявляються у вигляді суб'єктивних цивільних прав. Вони виражають не потенційну, а реальну можливість особи бути їх носієм. Ці відносини виникають насамперед з приводу благ, що забезпечують природне існування людини, і благ, що забезпе­чують її соціальне буття.

Майнові відносини — це конкретні вольові відносини з приводу належності, використання чи переходу нерухомого і рухомого май­на та інших матеріальних благ від одного суб'єкта до іншого.

За змістом вони поділяються на:

- відносини власності та відносини, що виникають при воло­дінні та (або) користуванні чужим майном;

- відносини, що складаються у сфері товарообігу.

Відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності по­діляються на відносини, що регулюються нормами авторського права, суміжних прав, прав на наукові відкриття, винаходи, корис­ні моделі, промисловий зразок та інші об'єкти творчості.

Система цивільного права

Цивільне право України будується за пандектною системою, її суть полягає в тому, що вона передбачає виділення загальної час­тини цивільного права і відокремлення речового права від зо­бов'язального права — основних майнових прав, що виникають у суспільстві. Можливість виділення загальної частини цивільного права свідчить про те, що окремі інститути галузі мають спільні ха­рактеристики, які фактично можуть бути віднесені до цієї галузі права.

Загальною частина цивільного права називається тому, що вона стосується всіх інститутів (складових частин) цивільного права. Це — основні положення, особи, об'єкти цивільних прав, пред­ставництво і довіреність, строки та терміни, позовна давність. На­явність загальної частини цивільного права дає змогу скоротити обсяг цивільного законодавства, полегшити його практичне засто­сування та робить більш стабільним і чітко визначеним цивільне законодавство в цілому.

Спеціальна або особлива частина цивільного права регулює спеці­альні (особливі) суспільні відносини, об'єднані в певні групи за своїми специфічними властивостями. Це насамперед — особисті немайнові відносини; відносини власності і товарообігу; відноси­ни, пов'язані з результатами творчої діяльності; спадкові відноси­ни. Як бачимо, вказані групи суспільних відносин є складовою предмета цивільного права. Відповідно, особливу частину станов­лять: особисті немайнові права фізичної особи; право власності та інші речові права; право інтелектуальної власності; спадкове пра­во. В літературі перелічені групи прав, що становлять особливу час­тину, називають підгалузями цивільного права.

Кожному з зазначених підрозділів особливої частини відведена окрема книга в ЦК. Окрема книга — Книга перша — ЦК відведе­на загальній частині цивільного права.

Зафіксована в ЦК система цивільного права не є незмінною. Під впливом наукових досліджень розвитку економічних та інших суспільних відносин система цивільного права може удосконалю­ватись, і водночас змінюватись. Це видно на прикладі ЦК 2003 р. порівняно з ЦК 1963 р.

Систему цивільного права слід відрізняти від систематизації ци­вільно-правових норм. Формами систематизації є кодифікація та інкорпорація.

Для розуміння місця цивільного права в системі правових галузей та їх взаємодію між собою, має місце зробити відмежування основних галузей права та розглянути їх взаємодію окремо.

Відмежування галузей права відбувається за предметом і мето­дом. Вирішуючи проблеми розмежування правових галузей, зако­нодавець закріплює положення, згідно з яким до майнових відно­син, заснованих на адміністративному або іншому владному під­порядкуванні однієї сторони другій, а також до податкових, бюд­жетних відносин цивільне законодавство не застосовується (ч. 2 ст. 1 ЦК).

Але виникає необхідність розмежування цивільно-правових від­носин не тільки з адміністративне-правовими чи фінансово-право­вими, а й з відносинами, що регулюються іншими галузями права.

Так, конституційне право закріплює основні особисті права громадян України, встановлює рівність всіх форм власності, недо­торканність, свободу підприємницької діяльності, визначає загаль­ні принципи правової системи, в тому числі основні засади цивіль­ного права. Цивільне право не тільки конкретизує названі поло­ження Конституції, а й вміщує норми щодо регулювання інших приватно - правових відносин.

Спільним для цивільного і адміністративного права є предмет регулювання - майнові відносини, але метод регулювання цих від­носин зазначеними галузями права різний. Для цивільно-правово­го методу характерними є юридична рівність учасників та диспозитивність. Для адміністративного права - влада і підпорядкування одних суб'єктів адміністративних відносин іншим. В основі адмі­ністративно-правового регулювання суспільних відносин лежать імперативні засади.

Кримінальне право, як і цивільне, регулює (охороняє) майнові та особисті немайнові відносини. На підставі норм кримінального права відбувається обмеження цивільної правоздатності громадян (фізичних осіб). Взаємодія цих галузей права відбувається також у разі подачі цивільного позову в кримінальному процесі. Але на під­ставі норм кримінального законодавства майнові стягнення відбу­ваються на користь держави, а на підставі цивільного — на користі кредитора. Норми Кримінального кодексу (КК) України застосову­ються для особистого покарання правопорушника, а норми ЦК - для майнового.

Трудове право також має багато спільного з цивільним при регу­люванні трудового договору і цивільно-правового договору підряду при відшкодуванні шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків. Харак­терним для трудових відносин є те, що вони виникають в процес праці, відпочинку. Цивільне право в ці відносини не втручається.

Цивільне право регулює відносини, об'єктом яких є земельні ді­лянки, але з обмеженнями, встановленими земельним та екологіч­ним правом.

Близьким до цивільного права є сімейне право, але учасниками сімейно-правових відносин, як правило, виступають члени сім'ї Суб'єкти цивільних правовідносин найчастіше не пов'язані сімей­ними зв'язками.

Цивільний процес регламентує порядок розгляду цивільно-пра­вових спорів у суді, а також порядок розгляду заяв з інших цивіль­но-правових підстав.

Після зрівняння цивільного права з основними галузями права, можна зробити висновок, що цивільне право займає одне з центральних місць у системі правових галузей і має широкий спектр направленості дії.

Питання: 2. Питання та види джерел Цивільного права України.

Відповідь:

Джерело цивільного права — це форма вираження цивільно-правових норм, що мають загальнообов'язковий характер. У цивільно-правовій системі України основним джерелом цивільного права є нормативно-правовий акт, а в окремих випадках — також звичай та договір.

Цивільне законодавство — це сукупність нормативно-правових актів різної юридичної сили, які містять цивільно-правові норми. Ієрархія системи нормативно-правових актів обумовлена їх юридичною силою.

Основу цивільного законодавства становить Конституція України. В її нормах закладені цивільно-правові засади регулювання відносин власності, особистих немайнових прав, відносин інтелектуальної власності, підприємницької діяльності тощо. Вона наділена вищою юридичною силою і може бути застосована безпосередньо до врегулювання цивільно-правових відносин, оскільки є нормативно-правовим актом прямої дії.

Джерелом цивільного права є і міжнародні договори. Однак для визнання за міжнародним договором правової природи джерела права потрібно, щоб згоду на його обов'язковість було надано ВР України. При цьому він має вищу юридичну силу, порівняно з законами України, тобто якщо в чинному міжнародному договорі, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору .

Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України, який було прийнято 16 січня 2003 року і вступив у силу з 1 січня 2004 року. За структурою ЦК України містить 1308 статей в 90 главах, зібраних у 6 книг.

При прийнятті ЦК України з його проекту було вилучено книгу "Сімейне право", яку прийнято окремим Сімейним кодексом України, а також книгу "Міжнародне приватне право". Як бачимо, ЦК України розроблено за пандектною системою, оскільки він містить Загальну частину та Особливу частину. Це вже третій числом Цивільний кодекс України (перший ЦК УРСР було прийнято в 1922 р., другий — у 1964 р.).

Окрім ЦК України до джерел цивільного права належать і деякі інші кодифіковані нормативно-правові акти, які містять цивільно-правові норми. Наприклад, Сімейний кодекс України містить норми, які визначають правовий режим майна подружжя та порядок укладання шлюбного контракту, Кодекс законів України про працю — норми, якими передбачено укладення трудового договору тощо.

Ще одним поширеним джерелом цивільного права є також інші закони, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України. В один рівень із законами слід поставити також і декрети Кабінету Міністрів України, окремі з яких чинні і до сьогодні.

До цивільного законодавства відносять також і низку підзаконних актів, які, хоча і стоять за ієрархією нижче Конституції, міжнародних договорів та законів, проте за певних обставин також є джерелами цивільного права (акти Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, норматив­но-правові акти інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим), але лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України, ЦК України та іншими законами. При цьому, якщо ці нормативно-правові акти врегульовують права, свободи та обов'язки громадян або мають міжвідомчий характер, то підлягають обов’язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Особливу увагу слід звернути і на те, що до цивільного законодавства України також можуть належати і нормативно-правові акти Союзу РСР та Української РСР. Однак питома ваги таких нормативно-правових актів є незначною і застосовуються вони лише у випадках, якщо немає регламентації нормами вітчизняного законодавства.

Окрім цивільного законодавства до джерел цивільного права ЦК України вперше відніс звичай, в тому числі звичай ділового обороту.

Звичаєм визнається правило поведінки, яке не передбачене актами законодавства, але є усталеним, внаслідок неодноразового та однакового його застосування, та такім, що широко застосовується у певній сфері відносин. Юридична сила звичаю є доволі низькою і тому звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

Вперше ЦК України як джерело цивільного права закріпив і договір. При чому, навіть попри те, що договір є індивідуальним правовим актом, законодавець дозволяє при укладенні договору врегульовувати не лише відносини, які не врегульовано актами цивільного законодавства, а також і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Окремо слід також зупинитись і на актах, що їх видає судова гілка влади.

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Основного Закону і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З огляду на це рішення Конституційного Суду України мають обов'язкову природу і є джерелами цивільного законодавства.

Щодо загальних судів, то вони представлені розгорнутою системою відповідних судових органів, найвищим серед яких є Верховний Суд України. Акти, які приймає Верховний Суд України не є джерелом цивільного права, оскільки вони не створюють, як правило, нової норми права, а лише тлумачать ту, що вже існує. Аналогічно вирішується питання і про віднесення до джерел цивільного права судової практики (прецедентів), оскільки вони є індивідуалізованим актами, що не поширюють свою дію на всі правовідносини.

Питання: 3. Цивільно-правові відносини: поняття, особливості, елементи та види.

Відповідь:

Цивільні правовідносини - це врегульовані нормами цивільного права майнові й особисті немайнові відносини, засновані на вільному волевиявленні майнове відокремлених, юридичне рівних учасників, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Найчастіше цивільні правовідносини є наслідком волевиявлення особи (осіб) — дії. У цивільному праві такі дії називаються правочинами.

Структура правовідношення складається з трьох необхідних елементів: суб'єктів, об'єктів, змісту.

До суб’єктів цивільних правовідносин закон відносить фізичних і юридичних осіб, державу, Автономну Республіку Крим, територіальні громади, іноземні держави й інших суб'єктів публічного права. Фізичним і юридичним особам притаманні такі суспільно-юри­дичні властивості: цивільна правоздатність і цивільна дієздатність.

Цивільна правоздатність - це здатність мати цивільні права та обов'язки. Виникає в момент народження та припиняється в момент смерті фізичної особи.

Цивільна дієздатність - це здатність своїми діями набувати цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Набуття дієздатності залежить від віку та стану здоров'я. Вона виникає в повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку.

Правоздатність юридичних осіб називається спеціальною, оскільки встановлюється відповідно до цілей кожної юридичної особи. Дієздатність юридичних осіб виникає одночасно з правоздатністю, а саме в момент державної реєстрації, та припиняється також одночасно - у момент ліквідації юридичної особи та виключення її з державного реєстру.

Держава як суб'єкт цивільних правовідносин діє через органи державної влади.

Об'єкти цивільних правовідносин - це те, на що спрямовані суб'єктивне право та суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів фізичних і юридичних осіб. До них належать:

- речі, зокрема й гроші та цінні папери;

- інше майно, майнові права та обов'язки;

- результати робіт, послуги;

- результати інтелектуальної, творчої діяльності;

- інформація;

- інші матеріальні та нематеріальні блага.

Зміст цивільних правовідносин становлять суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки його учасників.

Суб'єктивне право характеризується як єдність трьох елементів:

• право на власні дії - вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, в якій виявляється її самодіяльність, свобода вибору варіанта поведінки в межах наданого суб'єктивного права;

• право на чужі дії - право (можливість) вимагати від інших осіб поведінки, що забезпечує здійснення власної діяльності;

• право (можливість) вимагати застосування засобів державного примусу до зобов'язаних осіб.

Суб'єктивне цивільне право - це вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, що забезпечується виконанням обов'язків іншими суб'єктами та можливістю застосування до них державного примусу.

Суб'єктивний цивільний обов’язок - це міра належної поведінки суб’єкта. Суть обов'язків полягає в тому, що суб’єкт має виконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом, або ж утриматися від таких дій.

Залежно від характеру зв'язку між суб'єктивним правом і суб'єктивним обов'язком зобов'язана особа відіграє:

• активну роль, тобто виконує певні дії (передає майно, сплачує гроші);

• пасивну роль, тобто утримується від активних дій для виконання свого обов'язку.