Спеціально-соціальні (юридичні) принципи:

1) загальноправові принципи: гуманізм; рівність громадян перед законом; демократизм; законність; взаємна відповідальність держави й особи;

2) міжгалузеві принципи (виражають особливості декількох споріднених галузей права): гласність судочинства (для кримінально-процесуального й цивільного процесуального права); принцип змагальності; принцип матеріальної відповідальності (для цивільного, фінансового, трудового права тощо)

3) галузеві принципи (характеризують найбільш суттєві риси конкретної галузі права): принцип диспозитивності (у цивільному праві) і принцип імперативності (у кримінальному праві); принцип презумпції невинуватості (у кримінальному праві) тощо.

1. принципи правових інститутів: рівність усіх форм власності (інститут власності); невідворотність відповідальності (інститут юридичної відповідальності) тощо.

Способами закріплення принципів права в законодавстві є текстуальний (принцип безпосередньо, текстуально закріплений в конкретній статті нормативно-правового акту) і смисловий (принцип випливає із змісту законодавства).

Роль, значення принципів права визначається їх природою. Вони у концентрованому вигляді виражають сутність, зміст права, тому мають значення керівних положень при здійсненні державою правотворчої, правозастосовчої діяльності.

Норми права формуються на основі принципів права, тому останні є “фундаментальними конструкціями” всієї системи права, всього масиву норм права.

Принципи права можуть застосовуватися при вирішенні конкретних юридичних справ, наприклад, при застосуванні аналогії права як способу подолання прогалин у праві.

Питання: 31. Способи тлумачення норм права.

Відповідь:

Способи (методи) тлумачення — це сукупність прийомів аналізу правових норм, розкриття їх змісту (значення) з метою практичної реалізації.

Розрізняють такі способи (методи) тлумачення:

1) філологічне (граматичне, текстове, мовне) тлумачення — це з'ясування змісту норми права через граматичний аналіз її словесного формулювання з використанням законів філології; ґрунтується на даних граматики, лексики і припускає аналіз слів, пропозицій, словесних формулювань юридичних норм. Передусім установлюють значення кожного слова і виразу, вжитих у нормативному розпорядженні. Потім переходять до аналізу граматичної форми іменників і прикметників, способів дієслів, виду дієприкметників і т.д. Далі усвідомлюють граматичну структуру пропозицій. Окремі слова і вирази, розділові знаки недопустимо трактувати як зайві. В результаті граматичного тлумачення виявляється буквальний зміст норми права, на підставі якого далеко не завжди можна зробити достовірний висновок;

2) системне тлумачення — це з'ясування значення норми через встановлення її системних зв'язків з іншими нормами. Сутність його полягає в тому, що норма зіставляється з іншими нормами, встановлюються її місце і значення в даному нормативному акті, галузі права, всій правовій системі. Всі норми потребують системного тлумачення, особливо норми відсилочні і банкетні, які побудовані так, що можуть розглядатися лише у сукупності з нормами, до яких зроблено відсилання;

3) історико-політичне тлумачення (в тому числі історико-порівняльне) — це з'ясування значення норм права на підставі аналізу конкретних історичних умов їх прийняття; з'ясування цілей і завдань, закладенихьпажідопезщ4опзщв законодавцем. Важливим є урахування соціально-економічних і політичних факторів, які обумовили ініціативу і саму появу акта, процесу його обговорення — парламентського слухання першого, другого, постатейного тощо, зокрема доповіді і співдоповіді про проект прийнятого нормативно-правового акта. Істотне значення в історико-політичному тлумаченні мають альтернативні проекти, їх порівняння, публікації в пресі під час обговорення законопроекту, дебати в парламенті, внесені поправки, підстави їх прийняття або відхилення. Самі по собі історико-політичні дані не можуть бути джерелом розуміння закону і стати основою для прийняття юридичних рішень.

Питання: 32. Склад правопорушення: поняття та характеристика елементів.

Відповідь:

Склад правопорушення – це сукупність об’єктивних та суб’єктивних ознак, які характеризують діяння як правопорушення та які є необхідними та достатніми для притягнення до юридичної відповідальності.

Об’єктивні ознаки характеризують об’єкт та об’єктивну сторону, а суб’єктивні ознаки – суб’єкт та суб’єктивну сторону правопорушення.

Об’єкт правопорушення – це суспільні відносини, соціальні цінності, яким спричиняється шкода (або які ставляться під загрозу спричинення такої шкоди) та які охороняються законом. Розрізняють загальний, родовий та безпосередній об’єкт правопорушення.

В деяких правопорушеннях виділяються предмет правопорушення, тобто матеріальне благо з приводу якого здійснюється правопорушення.

Об’єктивна сторона – це зовнішній прояв суспільно небезпечного або суспільно шкідливого діяння, яке спричиняє об’єктам правової охорони суспільно небезпечні (шкідливі) наслідки та яке відбувається у певних умовах, місці, часу та обстановці.

До об’єктивної сторони входять:

• суспільне небезпечне (шкідливе) діяння (дія чи бездіяльність);

• суспільно небезпечні (шкідливі) наслідки;

• необхідний причинний зв’язок між діянням та наслідками (діяння здійснюється раніше ніж настають наслідки; воно – безпосередня причина цих наслідків; діяння викликає ці наслідки з внутрішньою закономірністю без втручання в нормальний хід подій сторонніх сил);

• місце, час, обставини, спосіб, знаряддя, засоби вчинення діяння.

В залежності від того, чи пов’язується закінчення правопорушення з настанням суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків діяння або ні, відрізняють: