Дієздатність – це передбачена нормами права здатність особистими діями набувати юридичні права та обов’язки.

Існує повна, неповна, часткова та обмежена дієздатність. Повністю недієздатними за рішенням суду визнаються особи, що мають тяжкі психічні захворювання.

Дієздатність у фізичних осіб виникає з моменту досягнення ними визначеного законодавством віку або настання певних обставин (укладення шлюбу, влаштування на роботу за контрактом).

Правоздатність і дієздатність у колективних суб’єктів виникають і припиняються одночасно.

Деліктоздатність – це здатність суб’єкта нести юридичну відповідальність за невиконання обов’язків або за вчинення різних правопорушень.

В ряді випадків деліктоздатності передує настання повної дієздатності. Наприклад, до кримінальної відповідальності можуть притягуватися особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років, а за певні види злочинів – 14 років. Цікаво, що ще не досягнувши повної дієздатності, такі особи є деліктоздатними.

Передумовою деліктоздатності є осудність особи, тобто здатність в момент вчинення правопорушення розуміти характер своїх дій та керувати ними.

Питання: 26. Нормативіський підход до розуміння права.

Відповідь:

Аналізуючи праці представників різних напрямів та шкіл, можна дійти висновку, що право у більшості випадків вони вбачають як явище самостійне, яке існує автономно по відношенню до держави і тому право стоїть над державою. Відрив права від держави обумовлює поширене в наш час твердження про те, що основним джерелом права є судовий прецедент і звичай, а не нормативно-правовий акт держави. Остання зобов’язана лише їх санкціонувати та забезпечити захист.

“Багатогранність” права є також загальною рисою всіх сучасних концепцій права. Вважають, що право “розчиняється” у системі соціального регулювання, що його складовими є справедливість, гуманізм, мораль, система цінностей та ін., на протиставлення закону.

Найбільш розповсюдженими є такі сучасні концепції права:

• Теорія природного права ;

• Історична школа права.

• Концепція позитивізму

• Теорія нормативізму

• Соціологічна концепція

• Психологічна школа

• Теорія інтегративної юриспруденції

Теорія нормативізму (Г. Кельзен), як подальший розвиток позитивізму доводить, що юридична наука повинна займатися формою права, а не його змістом, обмежуючи себе лише вивченням норм права, його елементів та структури. Вона не повинна вивчати ідеологічні, ціннісні аспекти права, моральні та політичні його оцінки.

Тому за даною теорією право – це сукупність правил поведінки, які регулюють суспільні відносини з точки зору належного і сущого, незалежно від реального життя.

Захищається так звана “багатоступінність” у праві, сутність якої у тому, що вищі норми є базою для нижчих, ступень яких утворюють індивідуальні норми, що створюються судом та органами управління.

У цій теорії позитивним є те, що такий підхід дає змогу створити і вдосконалити систему законодавства, а негативним – нехтування природними та моральними аспектами в праві.

Питання: 27. Психологічна і соціологічна школа права.

Відповідь:

Аналізуючи праці представників різних напрямів та шкіл, можна дійти висновку, що право у більшості випадків вони вбачають як явище самостійне, яке існує автономно по відношенню до держави і тому право стоїть над державою. Відрив права від держави обумовлює поширене в наш час твердження про те, що основним джерелом права є судовий прецедент і звичай, а не нормативно-правовий акт держави. Остання зобов’язана лише їх санкціонувати та забезпечити захист.

“Багатогранність” права є також загальною рисою всіх сучасних концепцій права. Вважають, що право “розчиняється” у системі соціального регулювання, що його складовими є справедливість, гуманізм, мораль, система цінностей та ін., на протиставлення закону.

Найбільш розповсюдженими є такі сучасні концепції права:

1. Теорія природного права

2. Історична школа права.

3. Концепція позитивізму

4. Теорія нормативізму

5. Теорія інтегративної юриспруденції

6. Соціологічна концепція (Є.Ерліх) доводить, що право корениться не в законах, а в суспільстві, тому його джерело слід шукати в поведінці людей, які реалізують право. Тому перевага віддається судовій та адміністративній правотворчості (ідея “живого права”).

У сучасній юридичній науці ця концепція представлена в основному Гарвардською школою права (Р. Паунд) і “реалістами” (Д. Франк, К. Левелін, М. Коген), представники яких вивчають право в тісному зв’язку та взаємодії з суспільством і оголошують його головним інструментом соціального компромісу (право функціонує з метою забезпечення загальної єдності). Тому реальне право – це право, що створюється в процесі практичної діяльності суддів і посадових осіб.

7. Психологічна школа права (Л.Петражицький, Г.Тард, Л.Кнапп) вважає, що джерелом права є переживання та емоції людини, тому воно розглядається в декількох аспектах:

як право офіційне – засновується державною владою;

як право неофіційне – право взагалі, груп, спільнот;

як позитивне право – що викладене у кодексах, законах та ін;

як інтуїтивне право – що складається у психіці індивіда як результат його самовизначення у суспільстві.

Головним же є інтуїтивне право, яке є динамічним та завжди виражає інтереси людини. Воно визначається критерієм оцінки позитивного права.

Позитивним в цій теорії є те, що вона враховує психологічні особливості людей, роль правосвідомості у правовому регулюванні суспільних відносин, негативним – відірвана від об’єктивної реальності.

Питання: 28. Система права: поняття та характеристика її елементів.

Відповідь:

Система права – це об’єктивно обумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, що полягає в єдності та узгодженості правових норм, зосереджених у відносно самостійних їх комплексах – галузях, підгалузях та інститутах. Тобто, це система всіх чинних юридичних норм певної держави.

Ознаки системи права:

• обумовленість реально існуючою системою суспільних відносин.

• органічна цілісність, єдність та взаємозв’язок норм права.

• структурна різноманітність.

• система права повинна бути внутрішньо узгодженою, не суперечливою.

Структурні елементи системи права:

• норма права – це загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, що у встановленому порядку приймається, змінюється, відміняється та забезпечується державою, спрямоване на регулювання типових суспільних відносин шляхом встановлення юридичних прав і обов’язків їх учасників

• інститут права – відносно відокремлений комплекс норм права, що регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин. Розрізняють галузеві та міжгалузеві інститути права.

• підгалузь права – впорядкована сукупність кількох однорідних предметно зв’язаних правових інститутів певної галузі права;

• галузь права – відносно самостійна сукупність норм, інститутів та підгалузей права, що регулюють сферу якісно однорідних суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Систему права не можна ототожнювати з правовою системою.

Питання: 29. Правова система: поняття та структура.

Співвідношення з системою права та системою законодавства.

Відповідь:

Історично склалося так, що в кожній країні діють свої правові звичаї, традиції, юрисдикційні органи, сформувалися особливості правового менталітету, правової культури, що і об’єднується загальним поняттям “правова система”. В будь-якій державі правова система детермінована історичними та географічними факторами, є частиною соціальної системи держави.

Правова система – це комплекс взаємозв’язаних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин та юридичних явищ, що виникають внаслідок такого регулювання.

Структуру правової системи складають такі елементи:

• суб’єкти права – фізичні особи, організації та юридичні особи;

• правові норми та принципи;

• правові відносини, правова поведінка, юридична практика, режим функціонування правової системи;

• правосвідомість та правова культура;

• законність та правопорядок як результат взаємодії зазначених елементів.

Система законодавства і система права співвідносяться між собою як зміст (система права) та форма (система законодавства), тому відмінність між ними виявляється в наступному:

• система права є невидимою, оскільки відображає внутрішню будову права, а система законодавства – видимою, зовнішньою формою системи права;

• система права – це сукупність норм права, а система законодавства – сукупність нормативно-правових актів;

• в системі права норми права логічно розподілені за галузями, підгалузями та інститутами. В системі законодавства нормативно-правові акти об’єднані за галузями та інститутами законодавства;

• система права має тільки горизонтальну (галузеву) структуру, складається з галузей права, які мають свій предмет і метод правового регулювання, а система законодавства може мати як горизонтальну (галузеву), так і вертикальну (ієрархічну) побудову;

• первинний елемент системи права – норма права зі своєю структурою: гіпотеза, диспозиція, санкція, а первинний елемент системи законодавства – стаття закону, що містить нормативний припис, який, як правило, не має всіх трьох структурних елементів логічної норми права;

• система права формується об’єктивно – відповідно до реально існуючої системи суспільних відносин, а система законодавства – результат цілеспрямованої діяльності уповноважених суб’єктів і тому в її формуванні наявний суб’єктивний момент;

• структурні елементи системи права не мають зовнішніх реквізитів (назв розділів, глав, статей та ін.), а структурні елементи системи законодавства такі реквізити, як правило, мають.

Питання: 30. Принципи права: поняття і види.

Відповідь:

Принципи права – це керівні ідеї, положення, провідні засади, що визначають зміст і спрямованість правового регулювання суспільних відносин.

Систему принципів права складають загальносоціальні та спеціально-соціальні (юридичні) принципи.

Загальносоціальні принципи:

• домінування загальнолюдських цінностей над інтересами класів, націй та ін.;

• верховенство громадянського суспільства над державою;

• верховенство правових законів над політичною та фізичною силою;

• різноманітність та рівноправність різних форм власності;

• свобода підприємницької діяльності;

• верховенство прав і свобод людини над правами держави.