36. Монопольний ринок у короткостроковому періоді.

У короткостроковому періоді монополіст, як і конкурентна фірма, здійснює виробництво, доки покри­ває свої змінні витрати, тому деякий час монополія також може працюва­ти з мінімальними збитками. Міні­мальні збитки виникають у випадку, коли при виконанні умови MR=MC для оптимального обсягу випуску середні сукупні витрати ви робництва перевищують монопольну ціну. Цю ситуацію ілюструє рис. 11.7. а). Тут фірма може лише мінімізувати збитки, величина яких відповідає пло­щі фігури P_mE_mFC. Таке становище може виникнути, коли фірма залиша­ється єдиним виробником товару, попит на який ще існує, але є досить незна­чним, наприклад, виробництво рахівниць або керосинових ламп, які вийшли з широкого вжитку.

Як і для конкурентної фірми, для монополії існують також умова беззби­тковості, коли Р_т=АТС, і умова закриття, коли Р_т<А VC (рис. 11.7. б). У всіх випадках, коли ціна нижча за середні змінні витрати для будь-якого рі­вня випуску, найкращим стратегічним рішенням для монополіста у коротко­строковому періоді буде припинення виробництва. Однак ситуації збитковос­ті і закриття для монополії трапляються досить рідко. Звичайним є одержання монопольно високого прибутку.

3 7. Монопольний ринок у довгостроковому періоді.

У довгостроковому періоді монополіст, так само, як і конкурентна фірма, виробляє продукцію лише тоді, коли окупає всі сукупні витрати. Монополія обирає найбільш прибуткові масштаби виробництва для свого перспективно­го розвитку. При цьому вона орієнтується на довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на продукцію.На рис. 11.8 зображені варіанти розвитку фірми з відповідними коротко­строковими кривими середніх і граничних витрат, а також нанесені криві дов гострокових середніх і граничних витрат LAC і LMC. Короткострокова рівновага монополії може встановлюватись у точках і Кращим варіантом розвитку буде стан рівноваги , який одночасно є коротко- і довгостроковою рівновагою, оскільки в точці а перетинаються криві граничного виторгу і граничних витрат коротко — і довгострокового періоду, тобто:

MR = MC_l=LMC.

Монополія завжди може вибрати з усіх варіантів розвитку такий, який принесе їй найбільший прибуток. Закономірним є те, що рівноважна ціна

і в довгостроковому періоді перевищує довгострокові середні і граничні витрати, тобто:

Р_т > LMC = тіпLAC,

Конкурентна фірма у довгостроковому періоді знаходиться в стані беззбитко­вості, тому що для неї Р = МС = min АС .

Для монополії не властивий парадокс прибутку. Завдяки бар'єрам вхо­дження в галузь монополія і в довгостроковому періоді зберігає економічний прибуток. Не маючи конкурентів, монополіст не змушений працювати за ці­ною, рівною мінімуму довгострокових середніх витрат, тому обсяг випуску

монополіста буде меншим, ніж ефективний масштаб виробництва Q_b.

38. Цінова диференціація та дискримінація.

Основна мета цінової стратегії монополіста - захоплення якнайбільшої частини споживчого надлишку і перетворення його у монопольний прибуток. В боротьбі за споживчий надлишок фірми намагаються продавати один і той самий товар різним покупцям за різними цінами. Така політика називається ціновою дискримінацією.

Для впровадження цінової дискримінації необхідні дві умови: треба знайти таку формальну ознаку, за якою можна було б розділити покупців на певні групи у відповідності з їх готовністю заплатити. Критеріями поділу можуть виступати: вікові категорії споживачів (пе­нсіонери, учні); рівень доходу (менеджер, студент); географічна озна­ка; часовий період та інші чинники, які спричиняють різну еластич­ність попиту; треба переконатись у відсутності перешкод для здійснення цінової дискримінації, виключити можливість перепродажу даного товару. Розрізняють три види цінової дискримінації: дискримінацію першого, другого і третього ступеня.

Дискримінація першого ступеня, або абсолютна (досконала) ці­нова дискримінація, виникає, коли фірма призначає для кожного покупця ре­зервну ціну. Резервна ціна - це максимальна ціна, яку погоджується заплати­ти кожен покупець за кожну придбану одиницю товару. Встановлення цієї ці­ни дозволяє здійснити максимально можливу сегментацію ринку. Для моно­поліста, що здійснює абсолютну цінову дискримінацію, ціна і граничний ви­торг співпадають, подібно до досконалої конкуренції, так само співпадають криві попиту і граничного виторгу.

Цінова дискримінація другого ступеня передбачає блокове призначення цін в залежності від обсягів продажу. Цей спосіб, як і попере­дній, використовує спадну криву попиту, яка відображає зменшення готовно­сті споживача платити зі збіль­шенням обсягу покупок.

Цінова дискримінація третього ступеня, запроваджується тоді, коли можна визначити кілька окремих груп покупців з різною еластич­ністю попиту. Фірми здійснюють сегментацію ринку, розділяючи покупців в залежності від тих чи інших ознак, які надають групі характерних рис спожи­вання. Наприклад, деякі люди готові платити вищу ціну за товар з фірмовим знаком, ділові люди готові платити будь-яку ціну авіакомпанії, в той час як пенсіонери можуть полетіти літаком лише за значного зниження ціни квитка. На сегментованих ринках перерозподіл продукції між покупцями здійснюєть­ся шляхом зниження цін для одних і підвищення для інших. Вища ціна вста­новлюється на тому сегменті ринку, де попит менш еластичний. Аналіз ціно­утворення в цьому випадку досить складний, наслідки дискримінації неодно­значні. Вона може збільшити загальний ринковий надлишок, а може зменши­ти, або залишити незмінним. Єдиний очевидний висновок, що ця дискримі­нація збільшує прибуток монополії, в іншому випадку монополія встановила б єдину ціну для всіх.