41. Основні ознаки олігополії.

Олігополія - це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кі­лькома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ці­ну власними діями.

Олігополію відрізняють наступні характерні риси.

Нечисленність фірм. На ринку товару панує незначне число фірм. Неможливо точно визначити, скільки саме повинно бути фірм в галузі, тому що олігополія охоплює великий простір між чистою монополією і монополі­стичною конкуренцією. Наприклад, олігополія в американській алюмінієвій промисловості включає лише три пануючих фірми, а картель ОПЕК - 13 країн.

Однорідна або диференційована продукція. В олігополії немає чітко визначеного виду продукції. В таких галузях можуть вироблятись або одно­рідні, стандартизовані продукти, такі як сталь, мідь, цемент, або досить ди­ференційовані, такі як автомобілі, миючі засоби, побутові електроприлади тощо.

Всезагальна взаємозалежність фірм. Нечисленність фірм на ринку породжує елемент загальної взаємозалежності. Оскільки кожен олігополіст має небагато суперників, дії одного, як правило, помітно впливають на стан інших. Приймаючи рішення, кожна фірма повинна враховувати можливу реакцію з боку конкурентів, зважати на те, що інші фірми будуть намагатися передбачити її дії і завчасно враховувати її реакцію на їхні дії.

Значні перешкоди входження в галузь. Бар'єри входження в оліго-полістичну галузь досить високі і аналогічні розглянутим для монополії. їх можна розглядати і як одну з причин поширення олігополії. Вони викликані ефектом масштабу, власністю на патенти, сировинні ресурси, видатка­ми на рекламу.

42. Модель дуополії Курно.

Припущення в моделі дуополії Курно: кожна фірма визначаю­чи свій обсяг виробництва, вважає що конкурент не змінить свій обсяг виробництва (рис. 12.2)

Фірма А вважає, що конкурент В має Q = 0, тобто А випуска­тиме Q_A за ціною Р_А.

Фірма В вважає, що А має Q_A, тобто В буде випускати Q_B -Q_A за ціною Р_в і так далі.

В підсумку кінцевий рівноважний обсяг кожного олігополіста дорівнює 1/3 конкурентного випуску. Загальний ринковий попит дорівнює 2/3 Q_K, а ціна Р_Е.

Це рівновага дуополії Курно.

Історично першою була змодельована четверта ситуація, відома в теорії мікроекономіки як модель дуополії Курно. Пізніше з’явилася модель дуополії Бертрана. Сутність цих моделей зводиться до того, що кожний з продавців визначає свій обсяг виробництва (модель Курно) або ціну товару (модель Бертрана) залежно від аналогічних параметрів, які встановлює інший співучасник ринку. Очевидно, що така пасивність дуополістів не може існувати довгостроково і рано чи пізно визначиться лідер та аутсайдер певного ринку.

43. Особливості організації олігополістичного ринку.

На олігополістичному ринку діють дві протилежно спрямовані сили. Пе­рша сила - зацікавленість фірм у максимізації сукупної маси прибутку для всієї галузі. Вона породжує тягу до змови і спільних дій. Друга сила, яка впливає на поведінку олігополіста, - егоїстична зацікавленість кожної фі­рми в максимізації своїх власних прибутків шляхом зниження ціни на продукцію. Ця сила штовхає фірми до порушення угод, спроб захоплення ча­стки ринку, що належить іншим фірмам, до обдурювання суперників. Такі дії можуть призвести до загального зниження ціни, втрати частини прибутків для всіх фірм, хоча споживачі і суспільство в цілому від цього виграють.

Розглянуту ситуацію часто називають „дилемою ув'язнених". Дилема ув'язнених - це класичний приклад з теорії ігор. Суть його в тому, що двох злодіїв тримають в різних камерах, спілкування між ними неможливе. Вони можуть зізнатись чи не зізнатись у спільному скоєні крадіжки. Якщо вину ви­знають обидва заарештованих, кожен одержить 5 років ув'язнення. Якщо не зізнається жоден, то вину буде важко довести, і вони можуть розраховувати на 2 роки ув'язнення. Якщо ж один визнає себе винним, а другий - ні, то пе­рший буде засуджений на рік, а другий на 10 років. Кожен ризикує бути зра­дженим. В цьому випадку з двох можливих стратегій - зізнаватись чи не зі­знаватись - обирається стратегія максиміну: варіант з мінімальним виграшем. Тому очевидно, що обидва зізнаються.

Перед олігополістами часто стоїть подібна дилема: чи вдатися до агресив­ної конкуренції, намагаючись захопити більшу частину ринку за рахунок суперників, чи пасивно співіснувати, тримаючись за свою частку ринку, при­значаючи високі ціни та обмежуючи обсяги виробництва. Конкуруючи паси­вно, всі одержать вищі прибутки. Водночас кожен усвідомлює, що суперники відчувають спокусу збити ціни. Тому фірми побоюються конкурувати пасив­но, бо суперник може несподівано піти в наступ і захопити значну частку ри­нку. Вони перебувають у становищі ув'язнених, коли жодна фірма не може довіряти своєму конкуренту і очікувати від нього високої ціни.

Різні стратегії застосовуються також у випадку укладання угоди. Тут важлива здатність кожної сторони зробити такий стратегічний хід, який би дозволив змінити її відносну позицію в даній угоді, зміг принести вигоду одній стороні за рахунок іншої. Якщо змова вдається, то галузь' нагадує монополію. Але егоїстичні інтереси олігополістів ставлять під загрозу розірвання будь-які угоди та змови, тому вони нестійкі.