55

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

„КРИМСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ” (м. ЯЛТА)

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ, ІСТОРІЇ ТА МИСТЕЦТВ

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ ТА МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ

„Допущено до захисту”

Завідувач кафедри

____________ проф. Кочерга С. О. Реєстраційний № _______

„___” ______________2012 р. „___” ____________ 2012 р.

УДК

КОНЦЕПТОСФЕРА САКРАЛЬНОГО В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ

XXI СТОЛІТТЯ

Кваліфікаційна робота

на здобуття освітнього рівня

„бакалавр”

студентки 4 курсу,

спеціальність

„Українська мова та література”

Градицької Вікторії Михайлівни

Науковий керівник:

старший викладач

кафедри української філології

та методики викладання

кандидат філологічних наук

Павлюк Т. П.

Ялта – 2012 р.

ЗМІСТ

ВСТУП….……………………………………………………………...…… РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТI ТЕОРЕТИЧНОГО ОСМИСЛЕННЯ ПОНЯТТЯ КОНЦЕПТОСФЕРИ……...…………………………………..…… 1.1. Проблема визначення концепту й концептосфери в сучаснiй лiнгвiстицi………………………………………………………………………….. 1.2. Типологiя й структура концепту……….…………………………….. РОЗДІЛ 2. САКРАЛЬНІ КОНЦЕПТИ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗIЇ XXI СТОЛIТТЯ………….……………………………………………….………. 2.1. Поняття сакрального в українськiй поезії……………......................... 2.2. Концепт ‘Бог’………………………………………………………... 2.3. Концепт ‘Час’…………….……….….………………………………... 2.4. Концепт ‘Душа’……………….……………………………….………. ВИСНОВКИ….…………………………………………………………….. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………..…

3 6 6 12 21 21 30 36 41 45 52

ВСТУП

У когнітивній лінгвістиці пріоритетною на рубежі ХХ – ХХІ ст. є проблематика, пов’язана з концептуалізацією дійсності, антропоцентричністю, подієвістю тексту, а провідними стають такі поняття, як „концепт”, „концептосфера”, „картина світу”, „мовна особистість”. Здобутки останніх десятиріч у царині гуманітарних та природничих наук, помітно впливаючи на визначення згаданих категорій, розширюють межі дослідження мови, яка розглядається не лише у тісних взаємозв’язках із мисленням, свідомістю, пізнанням, але й культурою, світоглядом. Досягнення лінгвістичної когнітології, аксіологічної культурології забезпечують застосування ефективних методик концептуального аналізу художніх текстів, спрямованого на моделювання певних концептосфер, виявлення особливостей їх мовного втілення у творчості українських письменників. Такий підхід до вивчення художньої спадщини, зокрема поетичної, що належить до вагомих естетичних і духовних надбань народу, базуючись на ізоморфізмі мовних і культурних понять, їх взаємозалежностях, передбачає здійснення комплексних досліджень. Єдність поетичності й сакральності якраз і виступає тією рушійною силою, що сприяла і сприяє поступу українського словесного мистецтва. На жаль, поширений у радянські часи атеїзм, негативно впливаючи на людську свідомість, руйнуючи духовні підвалини суспільного розвитку, спричинив відсутність праць, присвячених дослідженню сакрального. Ситуація змінилася лише в останні роки ХХ ст., коли зорієнтованість на ідеї українського національного відродження стимулювала культурно-духовне життя й наукові зацікавлення сакрально-міфопоетичним.

Актуальність дослідження визначена його спрямованістю на розв’язання вагомих для сучасної лінгвістики проблем, а саме: систематизацію та поглиблення основних понять і положень когнітивної лінгвістики як теоретичної бази концептуального аналізу мови художніх творів; виявлення ролі різних конотативних компонентів у структурі концепту; систематизація спільних й виділення окремих концептів в літературній спадщині письменників ХХІ століття. Все це за відсутності фундаментальних праць, присвячених дослідженню сакрального в українській поезії XXI століття, відкриває нові перспективи у його поглибленому мовознавчому й літературознавчому студіюванні.

Метою роботи є визначення та характеристика концептів, що формують концептосферу сакрального в поетичному тексті XXI століття.

Досягнення мети передбачає виконання таких завдань:

• обґрунтувати теоретичні засади трактування концепту як мовно-ментальної категорії;

• розкрити типологію й структуру концепту;

• дослідити поняття сакрального в українській поезії;

• виокремити сакральні концепти в українській поетичній мові В. Герасим’юка, Г. Крук, М. Макухи, А. Олійник, Я. Шекери, М. Бойко та Л. Костенко.

Об’єктом дослідженя є концептосфера сакрального в українській поезії XXI століття.

Предметом дослідження – виступають семантико-аксіологічні та структурно-формальні особливості об’єктивації сакральних концептів в українському культурно-лінгвальному просторі, засвідчені в поетичній мові XXI століття.

Матеріалом дослідження слугують поетичні тексти В. Герасим’юка, Г. Крук, М. Макухи, А. Олійник, Я. Шекери, М. Бойко та Л. Костенко, на мовотворчості, індивідуально-авторських пошуках яких позначилися стиль та естетика їхньої доби.

Методи дослідження. При опрацюванні поетичних текстів був використаний метод концептологічного аналізу(для визначень когнітвних ознак концепту), та польової структури концепту, тобто на виділення в ній ядра (базової когнітивної структури), приядерної зони і периферії, а також на відповідну систематизацію всієї сукупності лексичних репрезентацій досліджуваних концептів.

Наукова новизна роботи полягає у виявленні та аналізі сакральних концептів XXI ст.

Апробація.

Практичне значення дослідження визначене можливістю використання його результатів під час викладання у вищій школі таких дисциплін мовознавчого циклу, як: „Лексикологія”, „Фразеологія”, „Стилістика”, „Когнітивна лінгвістика ”, для розроблення спецкурсів і спецсемінарів, присвячених проблемам концептологічного аналізу художнього (поетичного) тексту.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний об’єм роботи складає 55 сторінок.

Розділ 1 особливостi теоретичного осмислення поняття концетосфери

1.1. Проблема визначення концепту й концептосфери в сучаснiй лiнгвiстицi

У сучасній когнітивній лінгвістиці стрижневим є поняття „концепт”, яке як термін все частіше використовують дослідники, які займаються проблемами мовного подання когніцій [25, с. 89]. Проте, зміст цього поняття дуже істотно варіює в концепціях різних наукових шкіл та окремих учених. Справа в тому, що концепт – категорія розумова, невидимим, і це дає великий простір для її тлумачення [20, с. 133].

Одним з перших у світовій лінгвістиці звернувся до дослідження концептів С. О. Аскольдов у 1928 р. Він вважав, що найважливішою функцією концептів є функція заступництва, тому що, будучи розумовим утворенням, концепт у процесі думки заміщає безліч предметів одного і того ж роду. Концепт може заміщати як реальні предмети, так і деякі сторони предмета або реальних дій [20, с. 25].

Д. С. Лихачов приблизно в цей же час використовував поняття концепт для позначення узагальненої розумової одиниці, яка відбиває та інтерпретує явища дійсності залежно від освіти, особистого досвіду, професійного і соціального досвіду носія мови і, будучи свого роду узагальненням різних значень слова в індивідуальному мисленні носіїв мови, дозволяє спілкуватися долати існуючі між ними індивідуальні відмінності в розумінні слів. Концепт, за Д. С. Лихачовим, не виникає із значень слів, а є результатом зіткнення засвоєного значення з особистим життєвим досвідом мовця. Концепт у цьому плані, за Д. С. Лихачовим, виконує замісну функцію в мовному спілкуванні [20, с. 34].

У вітчизняній лінгвістиці, термін „концепт” був запозичений з англомовної літератури в середині 70-х років, коли постала проблема адекватного перекладу цього терміна в роботах зарубіжних авторів. Тоді англійське concept пропонувалося перекладати як „поняття” [28, с. 20].

Концепти ідеальні і кодовані у свідомості одиницями універсального предметного коду. Одиниці універсального предметного коду (УПК) мають предметно-образний, тобто чуттєвий характер, а універсальність предметного коду пов’язана з тим, що він є у всіх без винятку носіїв мови, хоча він різний у кожного індивіда, оскільки відображає суб’єктивний чуттєвий досвід людини, особисто ним отриманий в житті через органи її почуттів.

Одиниці УПК – індивідуальні чуттєві образи, що формовані на базі особистого, чуттєвого досвіду людини. Вони завжди конкретні. Наприклад, концепт „університет” кодований в одного випускника університету образом важких дверей, які треба було відкривати, в іншого – дверима кафедри, у третього – видом довгого звивистого коридору, у четвертого – образом аудиторії, де проходило більшість лекцій тощо.

Одиниця УПК – найбільш яскрава, наочна, стійка особиста частина концепту, що має образну природу. Образ, що становить одиницю УПК, може бути випадковим, несуттєвим для даного концепту саме в силу його суто особистої, індивідуальної природи, але, тим не менш, він виконує знакові функції для концепту в цілому.

Виходячи з цього, концепт народжується як одиниця УПК, яка і залишається його ядром. Ядро поступово огортається, обволікається шарами концептуальних ознак, що збільшує обсяг концепту і насичує його зміст. Усередині концепту перетікають і переливаються концептуальні ознаки, концепт не має жорстких обрисів і кордонів. Виходячи з цього, у концепту немає чіткої структури, жорсткої послідовності шарів, їх взаємоположення індивідуально і залежить від умов формування концепту у кожної особистості [16, с. 180].

Основні визначення концепту:

• Концепт – це ментальне утворення, пов’язане із системою світобачення людини, яке акумулює знання суб’єкта про певний фрагмент дійсності;

• Концепт – частина картини світу ( відповідно до типології картин світу можна говорити про концепти індивідуальної та колективної свідомості);

• У концепті відбито ціннісну орієнтацію суб’єкта (особистості, колективу);

• Концепт може бути ядерним і периферійним фрагментом картини світу;

• Концепт не завжди пов’язаний з вербальним кодом, хоча судження про нього в мовній картині світу може бути винесене лише на підставі його словесної, об’єктивної форми;

• Концепт – інтегральне утворення, своєрідний „пучок смислів”;

• Кожний концепт має на собі відбиток тієї культурної системи, у межах якої він сформувався;

• Концепт у поетичній мові – це „об’єктивний зміст” у його суб’єктивній інтерпретації.

Головне питання, як зазначає Ю. Прохоров, полягає в тому, чи існує власне концепт як певна структура, яка включає певні опорні елементи знання та творить позицію на ту чи іншу ситуацію спілкування, а з іншого боку, давала б змогу досягти результатів спілкування внаслідок чіткого співвіднесення мовних одиниць з одиницями віртуальними, пов’язаними з людською свідомістю як такою і національним менталітетом як національно-специфічним виявом цієї свідомості [38, с. 81].

Тож звернімося до конкретних визначень концепту, наведених у низці недавніх наукових праць, де глибоко і всебічно розглядається це явище в межах різних наукових та міждисциплінарних підходів.

1. Концепт як лінгвокогнітивне явище. У цій галузі термін слугує поясненню одиниць ментальних або психічних ресурсів нашої свідомості й тієї інформаційної структури, яка відображає знання і досвід людини; це оперативна змістова одиниця пам’яті, ментального лексикону, концептуальної системи й мови мозку, всієї картини світу, відбитої у людській психіці. Поняття концепту відповідає уявленню про ті смисли, якими оперує людина у процесі мислення і які відображають зміст досвіду та знання, зміст результатів усієї людської діяльності й процесів пізнання світу як певних квантів знання [28, с. 21]. Концепт розуміють і як глобальну мисленнєву одиницю, що, як уже згадувалося, є квантом структуризованного знання. Концепти – це ідеальні сутності, які формуються у свідомості людини:

• з її безпосереднього чуттєвого досвіду;

• із безпосередніх операцій людини з предметами, із її предметної діяльності;

• із мисленнєвих операцій людини з іншими компонентами, уже наявними в її пам’яті; такі операції можуть призвести до виникнення нових концептів;

• із мовного спілкування (суть концепту можна повідомити чи пояснити людині у процесі навчання);

• із самостійного пізнання мовних одиниць [28, с. 21].

Національний концепт – найзагальніша, максимально абстрагована, але конкретно репрезентована в (мовній) свідомості, піддана когнітивній обробці ідея предмета в сукупності всіх валентних зв’язків, позначених національно-культурною маркованістю [28, с. 21].

2. Концепт як психолінгвістичне явище. Це перцептивно-афективне утворення динамічного характеру, яке спонтанно функціонує в пізнавальній та комунікативній діяльності індивіда. Воно підкоряється закономірностям психічного життя індивіда й, як наслідок, за низкою параметрів відрізняється від понять та значень як продуктів наукового опису з позицій лінгвістичної теорії [28, с. 21]. Концепт – це блок знань, який є сукупністю конкретно-образних (зорових, слухових, смакових, тактильних тощо), понятійних (у т.ч. ціннісних), прототипічних, гештальтних, фреймових, сценарних й інших елементів у психіці людини [31, с. 139].

3. Концепт як лінгвокультурне явище. Концепт – одиниця, покликана поєднати водно наукові пошуки в царині культури, свідомості й мови, оскільки він належить свідомості, детермінується культурою та опредмечується в мові; його формування – процес редукції результатів дослідного пізнання дійсності до меж людської пам’яті й зіставлення їх із раніше засвоєними культурно-ціннісними домінантами [31, с. 139]. Лінгвокультурні концепти є деякими вербалізованими смислами, які відображають лінгвоменталітет певного етносу. Лінгвокультурний концепт як згусток етнокультурно позначеного смислу неодмінно має своє ім’я, яке на загал збігається з домінантою певного синонімічного ряду або з ядром певного лексико-семантичного поля [31, с. 139].

4. Концепт як культурне явище. Концепти – це самоорганізовані інтегративні функціонально-системні багатомірні ідеалізовані формотвори [31, с. 140-141]. Концепт – це начебто згусток культури у свідомості людини; те, у вигляді чого культура входить до матеріального світу людини. З іншого боку, концепт – це те, шляхом чого звичайна, проста людина, не творець культурних цінностей, сама входить до культури, а в деяких випадках і впливає на неї. Концепт – це основна комірка культури в ментальному світі людини.

5. Концепт як лінгвістичне явище. Концепт – це конструктор, який репрезентує понятійне поле імені, але не дорівнює йому. Концепт – це парадигматична модель імені, котра містить і логічну структуру його змісту, і сублогічну. Ці структури виводяться відповідно і з вільної сполучуваності імені, і зі зв’язаних, тобто із синтагматичних відношень імені, зафіксованих у тексті. Зміст концепту охоплює зміст наївного поняття, але не вичерпується ним, оскільки охоплює всю сукупність прагматичних елементів імені, які виявляються в його сполучуваності [31, с. 141]. Концепт – факт способу життя, суспільної свідомості, теорії, вираженої в мовній формі. Концепт народжується на базі слова в повному об’ємі його змісту, включаючи конотацію і конкретно-чуттєві асоціації. Концепт містить не лише поняття про клас явищ, але й об’ємне асоціативне соціокультурне уявлення про ці явища в узагальненому вигляді. Концепт виражається мовою і закріплений за окремими словами або словосполученнями, але не дорівнює мовній одиниці. Зміст концепту складається зі змісту багатьох слів, контекстів і текстів, у яких відкладається загальне розуміння деякого факту свідомості [31, с. 142].

Науковець Ю. Прохоров на основі багатьох підходів до з’ясування cуті концепту врешті зводить це поняття до декількох універсальних складників, які в повній мірі визначатимуть розуміння концепту:

1. Концепт є чимось, що нероздільно поєднує елементи свідомості й мовного знака;

2. Концепт є чимось, що об’єднує на різних рівнях людей із погляду їх ставлення до дійсності та способів спілкування з нею;

3. Концепт є чимось віртуальним і реальним водночас. Причому обидва його складники є і всезагальними, і національно та культурно детермінованими [38, с. 100].

А. Вежбицька, аналізуючи обсяг і характер знань про реалії, яких потребує пересічний носій мови, вводить опозицію характеристик „концепт-мінімум” vs „концепт-максимум” vs „енциклопедичний додаток”. Концепт-мінімум характеризує неповне володіння смислом слова, що притаманне звичному носію мови, якому відома сама реалія, але вона є начебто периферійною для його життєвої практики. Концепт-максимум охоплює „повне” володіння смислом слова, що притаманне звичайному носію мови, якому реалія відома в усьому її обсязі. Такий концепт включає енциклопедичну добавку, що розширює концепт-максимум за рахунок професійних знань [10, с. 54].

Сукупність концептів творить концептосферу. Когнітивна лінгвістика оперує категорією концептосфери людини – області знань, складеної з концептів як її одиниць.

Термін „концептосфера” був введений у вітчизняній науці академіком Д. С. Лихачовим. Концептосфера, за визначенням акад. Д. С. Лихачова – це сукупність концептів нації, вона утворена всіма потенціями концептів носіїв мови. Чим багатша культура нації, її фольклор, література, наука, образотворче мистецтво, історичний досвід, релігія, тим багатшою концептосфера народу [ 3, с. 126].

С. А. Кошарна також вважає, що концептосфера – це різні типи об’єднання концептів, що формують концептуальні поля. Об’єднання полів і становить концептосферу [33, с. 66].

З. Д. Попова та І. А. Стернин вважають, що джерелом формування концептів є пізнавальна діяльність людей. „Концептосфера – область розумових образів, одиниць УПК, що представляють собою структуроване знання людей”. Крім того, концептосфера носить досить упорядкований характер. Концепти, що утворюють концептосферу, за окремими своїми ознаками вступають у системні відносини подібності, відмінності та ієрархії з іншими концептами[3, с. 127].

О. Лук писав, що навіть між поняттями небо і чай існує смислова зв’язок, яка може бути встановлена, приміром, наступним чином: небо – земля, земля – вода, вода – пити, пити – чай.

Конкретний характер системних відносин концептів потребує дослідження, але загальний принцип системності, безсумнівно, на національну концептосферу поширюється, оскільки саме мислення передбачає категоризацію предметів думки, а категоризація передбачає впорядкування її об’єктів.

Можна говорити також про існування групових концептосфер (професійна, вікова, гендерна тощо). Всі ці концептосфери представляють інтерес для когнітивної лінгвістики, можна зіставляти групові та індивідуальні концептосфери з національної концептосфери, групові концептосфери з індивідуальними, групові та індивідуальні концептосфери один з одним і тощо [10, с. 61].

Отже, концепт – дискретне ментальне утворення, що є базовою одиницею розумового коду людини, що володіє щодо впорядкованої внутрішньою структурою, яка представляє собою результат пізнавальної (когнітивної) діяльності особистості і суспільства і несе комплексну, енциклопедичну інформацію про предмет або явище, про інтерпретацію даної інформації громадською свідомістю і відносно суспільної свідомості до цього явища чи предмета[10, с. 63]. А концептосфера – упорядкована сукупність концептів народу [2, с. 188].