2.3. Концепт ‘Час’
Час є універсальною категорією, невід’ємним компонентом розумової діяльності, що по-різному відбивається у свідомості людини. Як зазначає більшість дослідників, у художній мові концепт ‘Час’ репрезентується через образи руху, зміни, послідовності, тяглості, вічності тощо. Зокрема, Н. Арутюнова описує дві моделі часу: модель Традиційного шляху й модель Потоку часу, вирізняючи при цьому такі характеристики часу, як рух, плин. Шлях і потік показують, що життя людини протікає в часі, людина цілком підлегла долі й безпосередньо вимогам часу. „Фактор часу, таким чином, відіграє найважливішу роль у створенні моделі людини, а фактор людини – у моделюванні часу” [3, с. 226].
Концепт ‘Час’ є одним з найважливіших концептів всього людського буття як фундаментальна категорія філософії, соціології, культурології. Уявлення людини про час нерозривно пов’язане з буттям, з перебігом життя та його сенсом. Зокрема, як зазначає С. Філоненко, „письменниці звертаються до осмислення багатьох філософських питань: смисл життя, переживання людиною своєї конечності, взаємини людини з часом, неавтентичне буття, метафізика зла” [43, с. 241]. Час слугує найважливішим регулятором усієї практичної і ритуальної діяльності людей і є одним з головних інструментів упорядкування світу та регламентації людського існування. Реальна дійсність існує у часі, а час проявляє себе через матеріальну наповненість світу, без якої він не зміг би увійти в поле спостереження.
За класифікацією Н. К. Рябцевої, можна виділити чотири аксіологічні моделі часу: фізичний (природній), метафізичний (філософський, узагальнений), побутовий (життєвий, утилітарний, індивідуальний), духовний.[46, с. 133]
О. М. Задорожна зазначає, що „Час” – це всезагальна форма буття, що виражає протяжність і послідовність зміни усіх матеріальних систем і процесів у світі. До кількісних характеристик часової стихії відносять подільність, нескінченність, одномірність. До якісних – незворотність, впорядкованість, сталість / мінливість, безперервність, ритмічність, темп, наявність трьох часових сфер – минулого, теперішнього і майбутнього. Циклічна модель часу пояснює природничий аспект цієї категорії, а лінійна модель відображає історичний (суспільний) час”. Поділяє вербалізатори концепту на групи за вираженням певного типу часу (астрономічного, біологічного, історичного).
За твердженням Ю. О. Дем’янової концепт ‘Час’ розуміємо як ціннісно-смислову систему,яка відображає еволюцію цього феномена й вербалізується у вигляді „поняттєвого поля” в національній та індивідуальній свідомості.Виділяє дві моделі сприйняття часу:циклічну та лінійну [18, с. 257]
Е. В Бондаренко зауважує, що модель часу представляється як концептуальна мережа (КМ), система логічних зв’язків концепту час. Концептуальная мережа має таку структуру: предметний фрейм: слот Якість (Щось є Таке), спосіб (Щось існує Так) локатів (Щось існує Там), антецедент (Щось не існує Так); акціональний фрейм: слот Стимул (Щось діє через Щось), сірконстанта (Щось діє за допомогою), паціенс (Щось діє на);посесивний фрейм: слот вона володіє / Володар (Щось має щось); ідентифікаційний фрейм: слот Рід / Роль (Щось–вид є щось рід / роль); компаративний фрейм: слот корелят (Щось є (як би) щось) [7, с. 41].
На думку Ю. С. Бєлозьорової макроконцепт ‘Час’ вміщує в собі гіперконцепти метричний час і екзистенційний час, які ,відбиваючись у тій чи іншій лінгвокультурній свідомості, здатні набувати деяких національно – культурних рис [37, с. 72].
На основі цього, А. М. Приходько характеризує метричний час як макроконцепт, який здатний відображати кількість і сприйматися як одиниця виміру. Його когнітивно – семантична структура представлена гіперконцептами „короткочасність”, „тривалість”, „умовно-метричний час” [37, с. 99].
Поетична мова О. Забужко репрезентує філософське осмислення проблеми часу в постмодерній літературі. Мовознавчого розгляду концепту ‘Час’ у поезії аналізованого автора побіжно торкається О. Задорожна [17, с. 9]. Комплексне дослідження складників концепту ‘Час’ у мові поезії Оксани Забужко на сьогодні відсутнє. Тому метою нашого дослідження є аналіз словообразів на позначення руху, що моделюють концепт ‘Час’ в ідіостилі поетеси. Аналізована збірка вибраних поезій „Друга спроба” свідчить про синкретичність сприйняття часопростору, що виявляється в метафоричних паралелях час-місце, час-будинок, час-дорога: „коридори часу” [10, с. 45], „замуровано вихід в „учора” і „завтра”, „І, як довгий тунель, не кінчається вічне сьогодні” [10, с. 45].
У поетичній мові Оксани Забужко оновлюється загальномовна метафора „час – дорога”: „Час – скручений-в-безвість-маршрут” [10, с. 116], „Захопили молодші / Твою стометрівку / кав’ярень, вітрин і кіно!” [10, с. 187].
Поетеса звертається до позаперсонного уподібнення „час-поїзд” через використання лексем електричка, вокзал, станція: „Час вгорі стугонить, як у тьмі електричка по насипу”. Хронотоп дороги, як зазначає М. Бахтін, „найчастіше пов’язаний із хронотопом зустрічі… звідси й така багата метафоризація шляху – дороги: життєвий шлях, ступити на нову дорогу, історичний шлях” [5, с. 301].
Розглядаючи поезії Г. Крук, Я. Шекери, М. Макухи, Л. Демидюк та А. Олійник,слід зупинитися на тому, что автори характеризують концепт ‘Час’ як макроконцепт,який вміщує у собі гіперконцепти метричний час і екзистенційний час. Метричний час ,як зазначає А. М. Приходько, представлений гіперконцептами „короткочасність” і „тривалість” [37, с. 218].
Темпоральні концепти зі значенням „тривалості” представлені такими когнітивними ознаками:
Час може проходити як вічність: Кажуть, проходить вічне (Г. Крук);
У часа може бути омана, яка стікає: І стікає з облич на долівку омана часу (Г. Крук);
Час може надягати перуку: Час вдягне перуку (А. Олійник);
Час і простір можна прощупати: прощупавши, як ясновидець час і простір (Я. Шекера);
У часопростора є погляд: погляд часопростору (Я. Шекера);
У часопростора може бути пилюка: пилюку часопростору(Я. Шекера);
Епоха може бути переламною: переламна епоха (М. Макуха);
У вічність можна цілитися: цілиться у Вічність (М. Макуха).
Темпоральні концепти, які характеризують „короткочасність”:
Час, як фрагмент вічності: Моє життя – як вічності фрагмент;
Час, як мить, яка може тривати: Мить триває й досі (А. Олійник);
Час, як мить, яка може тремтіти: Краплею воску над нами тремтить мить;
Час, як мить, яка може захлиснутися: Мить захлиснулась у горлі твоєму;
Час, як мить, яку можна подарувати: Нам подаровано мить(Л. Демидюк).
До представлених гіперконцептів екзистенційного часу можемо віднести такі як „визначеність” і „невизначеність”, що не окреслюють конкретного терміну.
Темпоральні концепти, що характеризують „визначеність”:
Час можна повернути: Аж забув, що час вертати (Я. Шекера);
У часа може бути дзеркало: Стоїш перед дзеркалом часу;
Час може бути подорожнім сном: Час – подорожній сон;
Час може бути порожнім обрієм: Час – порожній обрій (Л. Демидюк ).
Темпоральні концепти, які характеризують „невизначеність”:
Час може бути невблаганним,може стежити за нами: Бо невблаганний час стежить (Г. Крук);
У часі можна почуватися птахом: Стільки часу,аж чуєшся птахом (Г. Крук);
Час може асоціюватися з дощем: Той дощ називається час (Г. Крук);
Час порівнюється з вітром: Час, як вітер,що в небі свище (А. Олійник);
Час може бути розхристаним вітром: Час – розхристаний вітер (Л. Демидюк);
Час може бути подорожнім вітром: Час – подорожній вітер (Л. Демидюк);
Час може зганьбити спогади: Доки час не зганьбив спогади (Л. Демидюк);
Час може бути минулим: Минулого віку (Я. Шекера);
Час може бути шаленим вітром: Шаленого вітру часу (М. Макуха).
Кількість вживань концепту підрахувати не можна в принципі, оскільки осмислити концепт одній людській свідомості не під силу. Як показують результати нашого дослідження, концепти метричного часу представлені більшою кількістю лексичних одиниць – 20, (55%) ; концепти екзистенційного часу – 14,(45%).
Мал. 2.2.
Вони також виражаються лексичними засобами. Будучи феноменом мультидисциплінарного порядку,категорія часу виявляє широкий спектр властивостей,у яких втілюються уявлення про об’єктивний світ та духовні настанови людства.