1.2. Типологiя й структура концепту

Питання про типологію концептів – один з перших теоретичних питань, поставлений когнітивною лінгвістикою у процесі її становлення. Пошуки визначення концепту, його ментальної специфіки були тісно пов’язані з проблемою класифікації концептів, якій дослідники приділяли велику увагу.

Інтенсивний розвиток когнітивної лінгвістики, теоретичне осмислення поняття концепту і його типології привело дослідників до розуміння того, що концепт – парасольковий термін, представлений різними видами ментальних явищ, функцією яких є структурація знань у свідомості людини. Вченими доказано, що концепти – це одиниці мислення, які за своїм змістом і організацією можуть бути досить різні при збереженні своїх основних функцій – структурувати знання і виступати одиницями розумового процесу.

Концепти можна класифікувати за рівнями, кожен з яких буде відбивати „когнітивну реальність”. Дуже важливо розрізняти концепти з того типу знання, відбитті дійсності яке вони закріплюють, оскільки саме від цього залежать методи виділення та опису концептів.

Дослідження в цій області дозволяють запропонувати таку типологію концептів [20, с. 215].

За ознакою стандартизації, концепти поділяються на індивідуальні, групові (статеві, вікові, соціальні) і загальнонаціональні. Групові концепти стандартизовані в межах групи, національні – в межах концептосфери народу, індивідуальні концепти не стандартизовані взагалі [16, с. 177].

За змістом концепти поділяються на такі типи:

Уявлення – узагальнені чуттєво-наочні образи предметів чи явищ. Такі концепти об’єктивуються в мові переважно за лексичними одиницями конкретної семантики. Про те, що смислова сторона подібних одиниць репрезентує саме уявлення, свідчать їхні словникові дефініції, більшість з яких ,переважно, складаються з перерахування: тремтіння – часте судорожне здригання тіла, клен – листяні дерева з широким різьбленим листям, ластівка – перелітний птах з вузькими, гострими крилами, в’юнка і швидка в польоті. Уявлення статичні і характеризуються відображенням сукупності найбільш яскравих зовнішніх ознак окремого предмета або явища.

Схема – концепт, представлений у деякій узагальнено просторово-графічній або контурній схемі; це гіперонім з ослабленим станом – дерево (наочний образ дерева взагалі – стовбур і крона), образ ріки як протяжності стрічки, схематичний образ людини – голова, тулуб, руки і ноги. Схеми можна намалювати, саме це свідчить про реальність існування даної форми структурації знань. Схема – проміжний тип концепту між уявленням і поняттям, певний етап розвитку абстракції [2, с. 143].

Поняття – концепт, який складається із загальних, суттєвих ознак предмета або явища, результат їх раціонального відображення й осмислення. Наприклад, квадрат – прямокутник з рівними сторонами, баобаб – широколистяна рослина з сімейства парасолькових, літак – апарат, що літає. А. П. Бабушкін визначає поняття логічного конструювання концепту без образності – наприклад, фрукт, іграшка тощо, але всі такі концепти мають подібний рівень, про що свідчить наявність так званих прототипів. Прототип – це образ типового представника класу, який категоризується за концептом. Наприклад, квітка – ромашка, троянда, пустеля – Сахара, птиця – голуб, домашня тварина – корова, домашня птиця – курка. Фактично це образне ядро концепту, тобто одиниця КПК, що кодує відповідний клас предметів [16, с. 179].

Поняття вербалізуються, як правило, термінологічною та виробничою лексикою, а також лексемами раціональної семантики типу житель, клієнт, позивач, відповідач, суддя.

З’єднуватися можуть як ознаки, що відображають реально існуючі елементи дійсності (літак, автомобіль тощо), так і ознаки, що відбивають елементи дійсності, існуючі окремо, але не існують в тому чи іншому конкретному поєднанні (русалка, кентавр). В останньому випадку концепт є, але немає в природі самих предметів, немає референтів у відповідних слів, хоча чуттєві образи, що відображають реально існуючі ознаки, в наявності – русалку і кентавра, як і Бога можна намалювати; це свідчення того, що, по-перше, фантазія – це незвичайне поєднання звичайних елементів, а, по-друге, що концепт – це продукт відображення дійсності, але продукт, оброблений в результаті розумової діяльності [2, с. 155].

Фрейм – мислимий в цілісності його складових частин багатокомпонентний концепт, об’ємне уявлення, деяка сукупність стандартних знань про предмет чи явище. Наприклад, магазин (компоненти – купувати, продавати, товари, коштувати, ціна тощо), стадіон (пристрій, зовнішній вигляд, поле для гри на ньому та ін.) Приклади фреймів: ресторан, кіно, поліклініка, лікарня.

Сценарій (скрипт) – послідовність декількох епізодів у часі; це стереотипні епізоди з ознакою руху, розвитку. Фактично фрейми розгортаються в часі і просторі як послідовність окремих епізодів, етапів, елементів: поїздка в інше місто, відвідування ресторану, поліклініки, бійка, гра, екскурсія. Стадіон – це фрейм, а відвідування стадіону, виступ на стадіоні, реконструкція стадіону – сценарій.

Гештальт – комплексна, цілісна функціональна розумова структура, впорядковує різноманіття окремих явищ у свідомості. Гештальт (термін Х. Еренфельса, австрійського мистецтвознавця кінця XIX століття) репрезентується цілісним образом, який поєднує чуттєві та статичні аспекти відображуваного об’єкта або явища [32, с. 45].

Типовими гештальта є концепти, об’єктивовані такими лексемами як черга, гра, катування, любов, доля тощо. Такі основні типи концептів за характером концептуалізованої інформації.

Також є можливість розподілити концепти за ступенем стійкості на стійкі (регулярно вербалізовані в стандартній мовній формі) і нестійкі (нерегулярно або зовсім не вербалізовані концепти). І ще одне важливе розмежування: за спостереженням, концепти можна розподілити на вербалізовані – для яких є в системі регулярні мовні засоби вираження, і приховані – не вербалізовані або вербалізовані штучно, тільки в умовах примусово поставленого завдання (наприклад, в умовах експерименту).

За ступенем абстрактності змісту концепти поділяються на абстрактні і конкретні [2, с. 57].

Отже, концепт – це комплексна одиниця, яка в процесі розумової діяльності (відповідно до голографічної гіпотези зчитування інформації А. А. Залевської) повертається різними сторонами, актуалізуючи в процесі розумової діяльності або свій понятійний рівень, або фреймовий, або схематичний, або уявний, або різні комбінації цих концептуальних сутностей. Уявлення, схеми, фрейми, поняття, гештальти тісно переплітаються як у розумовій діяльності людини, так і в її комунікативній практиці [16, с. 180].

Структурація концепту, його неоднорідність стали очевидними ще з початку когнітивних досліджень. Існують різні думки про основні компоненти концептів.

Досвід досліджень дозволяє говорити про три базові структурні компоненти (елементи) концепту – образ, інформаційний зміст і інтерпретаційне поле.

Образ

Наявність в концепті образного компонента визначається самим нейролінгвістичним характером універсального предметного коду: чуттєвий образ кодує концепт, формуючи одиницю універсального предметного коду.

Найбільш яскраві наочні образи у носіїв російської мови пов’язані з назвами астрономічних тіл, транспортних засобів, предметів побуту, місяців, часу доби, найменувань частин тіла людини і тварин, назв осіб за родинними показниками, найменувань рослин, приладів і апаратів, друкованих видань, частин ландшафту. Максимально яскраві образи були виявлені для таких одиниць, як: сонце, місяць, кров, автобус, стіл, ніч, зуб тощо.

Цікаво, що ті чи інші образи виявлені і для абстрактної лексики – вони теж мають чуттєвий характер, але більш суб’єктивні: релігія – церква, ченці, що моляться люди, ікони, Біблія, свічки; мовчання – люди зі стиснутими губами і виразними очима, порожня кімната, тиша; побут – мити посуд на кухні, телевізор в будинку, прибирання квартири; математика – цифри, формули, графіки, приклади у підручнику, у зошиті або на дошці, списана формулами дошка тощо.

Чуттєвий образ у структурі концепту неоднорідний. Він утворений за:

1. Перцептивними когнітивними ознаками, які формуються у свідомості носія мови в результаті відображення ним навколишньої дійсності за допомогою органів чуття (перцептивний образ);

2. Образними ознаками, які формувались метафоричним осмисленням відповідного предмета чи явища (за когнітивною чи концептуальною метафорою). Цей образ можна назвати метафоричним або когнітивним (оскільки подібна метафора називається когнітивною).

Перцептивний образ включає зорові, тактильні, смакові, звукові і нюхові образи (троянда червона, мова гучна, церква з куполами, ніж гострий, лимон кислий, апельсин помаранчевий, кошеня тепле, ведмідь бурий, білий тощо).

Когнітивний образ відсилає абстрактний концепт до матеріального світу. Так, у працях М. В. Піменової вичерпно продемонстрована роль концептуальних метафор у формуванні змісту абстрактних концептів внутрішнього світу людини – душа, дух і їх англійських відповідників. Показано на прикладі художнього тексту, що російський концепт душа концептуалізується через метафору будинок: душу можна замкнути на замок, в чужу душу можна проникнути з чужого дому – влізти в душу, але душу можна і зігріти, в душі може згаснути світло тощо.

Отже, образний компонент у структурі концепту складається з двох складових – перцептивного образу та когнітивного (метафоричного) образу, в однаковій мірі відображають образні характеристики концептуального предмета чи явища.

Інформаційний зміст

Інформаційний зміст концепту включає мінімум когнітивних ознак, які визначають основні, найбільш важливі відмінні риси концептуалізації предмета чи явища.

Ці ознаки найбільш істотні для самого предмета чи його використання, що характеризують його найважливіші диференціальні риси, обов’язкові складові частини, основну функцію.

Інформаційних когнітивних визначень зазвичай небагато, це дефініційний мінімум ознак, які визначають сутність концепту. Інформаційний зміст багатьох концептів близький до змісту словникової дефініції ключового слова концепту (якщо воно є), але в нього входять тільки диференційний денотат концепту ознаки і виключаються випадкові, необов’язкові, оцінні. Приклади інформаційних компонентів концептів:

• Квадрат – прямокутник, рівні сторони;

• Зірка – світлове тіло, розпечене;

• Москва – місто, столиця Росії;

• Літак – аппарат, що літає, важчий за повітря, з крилами;

• Собака – тварина;

• Вікно – отвір в стіні, для світла, для повітря.

Визначати інформаційний зміст концептів, що відбивають артефакти та наукові поняття, легше, ніж визначати інформаційний мінімум концептів, які відбивають натурфакти (найменування тварин, явищ природи) або концептуалізуються за абстрактною сутностю. Численні приватні, енциклопедичні, оцінні ознаки не входять в інформаційний зміст концепту, вони належать вже інтерпретаційному полю, хоча не завжди можна провести чітку лінію між інформаційним та інтерпретаційним змістом концепту.

Інтерпретаційне поле

Інтерпретаційне поле концепту включає когнітивні ознаки, які в тому чи іншому аспекті інтерпретують основний інформаційний зміст концепту.

Інтерпретаційне поле неоднорідне, в ньому досить чітко вичленовуються кілька зон – таких учасників інтерпретаційного поля, які володіють певною внутрішньою змістовною єдністю і об’єднують близькі за змістом когнітивні ознаки.

На цьому етапі дослідження представляється можливим виділити принаймні такі зони:

• Оціночна зона об’єднує когнітивні ознаки, що виражають загальну оцінку (хороший / поганий), естетичну (красивий / негарний), емоційну (приємний / неприємний), інтелектуальну (розумний / дурний), моральну (добрий / злий, законний / незаконний, справедливий / несправедливий);

• Енциклопедична зона об’єднує когнітивні ознаки, що характеризують ознаки концепту, що вимагають знайомства з ними на базі досвіду, навчання, взаємодії з денотатом концепту тощо. Наприклад, для концепту гроза – це такі ознаки, як небезпечна для людини, найбільш небезпечна блискавка, буває зазвичай влітку, губить літаки, перешкоджає польотам, порушує роботу електроприладів, не можна ховатися під високими деревами, викликає страх у дітей тощо. Концепт вода: у воді можна потонути, вода буває блакитна, води часто не буває, без води і ні туди і ні сюди, за воду дорого платити, у воді приємно купатися, взимку вода холодна тощо;

• Утилітарна зона – об’єднує когнітивні ознаки, що виражають утилітарне, прагматичне ставлення людей до денотату концепту, знання, пов’язані з можливістю та особливостями його використання для будь-яких практичних цілей. Наприклад: автомобіль – багато клопоту, дорого експлуатувати, зручно їздити влітку на дачу, взимку не потрібний; російська мова – складна, потрібна, необхідна, важко вивчити, англійська мова – зараз без неї нікуди; собака – дорого обходиться утримання, від неї шерсть скрізь валяється, з великим собакою вдома спокійніше тощо;

• Регулятивна зона – об’єднує когнітивні ознаки, розпорядчі, що треба, а що не треба робити в сфері, „покривається” концептом: російська мова – треба вчити, треба говорити культурно; закон – треба охороняти, треба дотримуватися, карати порушників, не можна порушувати; побут – треба підтримувати, повинен бути зручним; зуб – треба вчасно лікувати тощо;

• Соціально-культурна зона – об’єднує когнітивні ознаки, що відображають зв’язок концепту з побутом і культурою народу: традиціями, звичаями, конкретними діячами літератури і мистецтва, певними художніми творами тощо. Наприклад, концепт гроза – Іван Грозний, Островський, п’єса „Гроза”, Катерина, люблю грозу на початку травня;

• Пареміологічна зона – сукупність когнітивних ознак концепту, об’єктивованих прислів’ями, приказками та афоризмами, тобто сукупність тверджень і уявлень про явище, що відображає концептом, в національних пареміях (наприклад: досягнення результату в праці передбачає значні зусилля – без праці не витягнеш і рибку із ставка, не слід довіряти зовнішньому вираженню – зовнішність оманлива). Пареміологічна зона – особлива зона в структурі концепту, оскільки вона відображає не сучасні, а переважно історичні уявлення про ставлення народу до концепту і розуміння народом різних сторін цього концепту.

Образ і інформаційний зміст концепту предтавляють його інформаційний каркас, який має відносно структурований характер.

Інтерпретаційне поле, як повітря, пронизує концепт, наповнює його, заповнює „місце” між його структурними компонентами – це найменш структурована частина концепту, вона може бути описана як перерахування ознак.

Структура того чи іншого концепту може бути описана лише після того, як встановлено і описано його зміст, тобто виявлені когнітивні ознаки утворюють зміст концепту[20, с. 311].