2.4. Концепт ‘Душа’
Одним із ключових концептів української культури, який представляє багатомірну логіко-смислову сутність, що поєднує у собі сакральну та несакральну ознаки, є концепт ‘Душа’. Тому предметом нашого дослідження став концепт душа, що належить до основних концептів української ментальності, культури та є невід’ємним компонентом художнього мислення українських митців. Душа стала об`єктом наукового дослідження як у філософії, так і в релігієзнавстві, мовознавстві, фольклористиці, літературознавстві. Сакральний зміст душі вказує на її нематеріальну сутність, протиставляючи тілу та пов`язуючи з Богом. Філософія акцентує увагу передусім на духовній субстанції, первинному началі в людині. Лінгвістика витлумачує зміст слова „душа” і як внутрішній психічний світ людини, і як сукупність рис та якостей особи, і як заглибину в нижній передній частині шиї, і як синонім до слова „людина”. Аналіз концепту ‘Душа’ здійснила дослідниця М. Скаб у роботі „Закономірності концептуалізації та мовної категоризації сакральної сфери”: „Визначальною в концепті ‘Душа’ була його сакральна частина, на основі якої витворилися концептуальні ознаки, що пізніше сформують несакральну частину концепту. Несакральна частина концепту починає активно розвиватися в епоху Відродження, коли суспільство спрямовує увагу на людину, її проблеми й потреби. Основним у літературі стає значення „внутрішній світ людини”, що спостерігаємо і у відображенні семантичної структури слова душа в словниках”. Наведена в „Словнику української мови” семантична структура слова душа може бути представлена так:
Безсмертна нематеріальна основа в людині, що становить суть її життя і є джерелом психічних явищ.
Внутрішній психічний світ людини, з її настроями, переживаннями та почуттями. // Психологічні особливості конкретного народу чи народу взагалі.
Сукупність рис, якостей, властивих певній особі. // Людина як носій тих чи тих рис, якостей. // Про людину з прекрасними рисами характеру.
розм. Про людину (найчастіше при визначенні кількості).
Основне в чому-небудь, суть чогось; // Центральна фігура чого-небудь.
розм. Заглибина в нижній передній частині шиї.
бібл. Життя. // Почуття, натхнення, енергія [24, с. 11].
У науковій праці „Концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмі лінгвістики” А. Приходько, подаючи огляд ціннісних орієнтирів і концептуальних домінант у лінгвокультурі, апелює до національно специфічного ставлення росіян до об`єктивного світу. Автор наводить для прикладу дослідження А. Вежбицької та М. Піменової, які серед основних концептуальних домінант російського менталітету виділяють концепт душа. „Справа не тільки в тому, що він викликає безліч асоціацій та інтерпретацій як у національних літературах, так і в розмовному дискурсі, але й, підкреслює А. Бєлова, ще і в тому, що через опис душі народу нерідко здійснюється пошук національної ідеї, яка сприяє його самоідентифікації (…)” [37, с. 7].
Серед концептуальних домінант творчості В. Герасим’юка, Г. Крук, М. Макухи, А. Олійник, Я. Шекери, М. Бойко та Л. Костенко чільне місце посідає концепт ‘Душа’. За нашими спостереженнями, означений концепт у поезії митців поєднує у собі сакральну та несакральну частини. Душа є одним із основних понять сакрального.
Сакральний фрагмент концепту ‘Душа’ у ліриці Л. Костенко виступає конкретизованим, пов`язаним із релігією, з Біблією, що засвідчують вирази: „І недарма у сотнях вір сподівалось – душа воскресне”, „дев`ять день душа ще пручається, а тепер вже десь призвичається”, „коліна преклонивши, як Почаїв, стоїть душа перед усім святим”;
„Душу Бог боронить” (М. Бойко);
„Крилатою душею одержима” (М. Макуха);
„На струнах її душі” (Я. Шекера);
„Безбожна душа”; „Віруюча душа” (В. Герасим’юк) тощо.
Концептуальні компоненти несакральної частини концепту душа у поезії В. Герасим’юка, Г. Крук, М. Макухи, А. Олійник, Я. Шекери, М. Бойко та Л. Костенко характеризуються нетрадиційним підходом, а його наповнення переважно стосується змін психічного стану людини.
Лексема „душа” у поетичній творчості В. Герасим’юка у різних контекстуальних проявах набуває розмаїтих функціонально-стилістичних ознак. Наприклад, „покалічені душі (Душі можуть бути покаліченими); душа зла (Душа може бути злою); розхристана душа (Душа може бути розхристаною); осквернена душа (Душа може бути оскверненою); душа безродна (Дужа може бути безродною); гола душа (Душа може бути голою); чорна душа (Душа може бути чорною); душа бездомна” (Душа може бути бездомною);
„Душа у п’ятах його не билася (Душа може не битися); перелітня пташка душа проситься у теплі краї (Душа може бути пташкою); душі бажання (У душі можуть бути бажання); несеш над собою ці душі, втонулі стократ” (Душі можна нести) (Г. Крук);
„Моя душа – безмежний океан (Душа може бути океаном); Моя душа – берег кохання” (Душа може бути берегом кохання) (А. Олійник);
„Ховається твоя душа (Душа може ховатися); виткана з душі” (З душі можна щось виткати) (Я. Шекера);
„Душа відлітає (Душа може відлітати); душу порозкидаю” (душа можна порозкидти) (М. Макуха);
У М. Бойко: „У душах простих, відкривати душу,що розквітає”.
Порівняння душі з морем та сонячним променем знаходимо у Л. Костенко: „Душа в словах – як море в перископі, І спомин той – як відсвіт на чолі…”; „Моя душа у цьому літі – як скалка сонця в хризоліті”.
Ці порівняння вказують на щирість та відкритість людини. Негативний полюс концепту душа репрезентований порівнянням Л. Костенко: „Бувають душі – наче пні старі, що пишуть стежку почерком гадюки”.
Мал 2.3.
Отже, у поезії В. Герасим’юка, Г. Крук, М. Макухи, А. Олійник, Я. Шекери, М. Бойко та Л. Костенко когнітивна ознака „душа” виступає передусім із значенням „внутрішній психічний світ людини, переживаннями та почуттями”(79%), що підтверджує екзистенційне світобачення митців. Загальнонаціональний концепт ‘Душа’ відбиває ментально-психологічну специфіку та ціннісні орієнтири українського народу.