3. Політика валютного курсу
Валютна політика – це насамперед політика валютного курсу.
Два основних види політики валютного курсу: І – фіксований і ІІ – плаваючий, та їхні різновиди.
І. Фіксований валютний курс встановлюється державою. Уряд встановлює постійні фіксовані пропорції обміну національної валюти на іноземну і навпаки. Це забезпечує вільну купівлю і продаж національної валюти за ціною незалежно від того, хто здійснює валютно-платіжні операції. Даний режим передбачає, що уряд спроможний забезпечити продаж іноземної валюти у кількостях, потрібних для підтримання встановленого ним курсу. Для цього уряд повинен мати необхідні запаси іноземної валюти.
Способи фіксації валютного курсу:
Фіксація курсу до однієї валюти – прив’язка курсу національної валюти до курсу однієї з резервних валют (долара США, євро тощо).
Використання валюти іншої країни як закордонного платіжного засобу. У цьому випадку економія на трансакційних витратах з конвертації валют і сеньйоражу – витратах на друкування грошей – вважається більш важливою, ніж відсутність незалежної грошової політики.
Валютне правління – фіксація курсу національної валюти до іноземної, причому випуск національної валюти цілком забезпечений запасами іноземної (резервної) валюти.
Фіксація курсу спільної валюти до однієї іноземної валюти.
Фіксація курсу національної валюти до валют країн – головних торгових партнерів. У цьому випадку країни звичайно підтримують запаси іноземних валют, до яких зафіксовано їхній курс, на повну суму емітованої національної валюти, що іноді дозволяє вважати цей тип фіксації курсу різновидом валютного правління.
Фіксація курсу до валютного композиту – прив’язка курсу національної валюти до курсів колективних грошових одиниць, таких як СДР, або до кошиків валют країн – головних торгових партнерів.
Фіксація курсу носить односторонній характер: факт фіксації малою країною курсу своєї валюти до валюти великої країни означає тільки те, що уряд малої країни засобами грошової політики зобов’язується захищати і підтримувати курс, але ніяким чином не означає, що його буде також підтримувати велика країна.
Обмежено гнучкий валютний курс – офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, що допускає невеликі коливання валютного курсу відповідно до встановлених правил. Встановлюється такими способами:
Обмежено гнучкий курс до однієї валюти - підтримка коливань валютного курсу у визначених межах від офіційно зафіксованого паритету до якоїсь однієї іноземної валюти.
Обмежено гнучкий курс у рамках спільної політики – спільне плавання національних валют у межах 2,25% від центрального розрахункового курсу.
ІІ. Плаваючий валютний курс – курс, що вільно змінюється під впливом попиту і пропозиції, на який держава може за певних умов впливати шляхом валютних інтервенцій.
Незалежно плаваючий валютний курс - курс, що визначається на підставі співвідношення попиту і пропозиції на валюту на валютному ринку за умови невтручання держави в цей процес;
Механізми курсоутворення при плаваючому режимі валютного курсу:
«чисте» плавання – курсоутворення без втручання центрального банку у валютний ринок;
«брудне» плавання – курсоутворення за активних інтервенцій на валютному ринку центрального банку.
Різновиди плаваючих валютних курсів:
незалежне плавання – курс валюти формується на девізних ринках при помірних інтервенціях центральних банків;
кероване плавання – подібне до незалежного плавання, але за більшого втручання центральних банків;
спільне плавання – використовувалось валютним угрупованням ЄС, причому з двома валютними режимами: один – для валютних операцій серед членів Союзу, інший – для третіх країн.
Проблеми курсоутворення є результатом валютної політики, тобто реакції на дефіцит платіжного балансу та динаміку курсу національної валюти.
П’ять основних варіантів валютної стратегії:
постійно фіксований валютний курс, на підтримку якого має бути зорієнтована вся внутрішня економіка;
валютний контроль у поєднанні з фіксованим валютним курсом;
фінансування тимчасового платіжного дисбалансу шляхом змін у рівнях резервування і грошових зобов’язань перед іншими країнами;
вільно плаваючий валютний курс;
регульоване плавання курсу валюти.
Проблема вибору одного з зазначених варіантів валютної стратегії полягає в тому, що фіксований курс може бути оптимальним варіантом для взаємовідносин країн з приблизно однаковими рівнями економічного розвитку і темпами інфляції, які жорстко координують грошову та фіскальну політику, але є абсолютно невигідним для відносин з іншими країнами. Як засіб розв’язання цієї проблеми виникла концепція оптимального валютного простору.
Оптимальний валютний простір – підтримка фіксованого валютного курсу між обмеженою групою країн і плаваючого валютного курсу з іншими країнами.
Іншим варіантом валютного курсу є його штучна підтримка в рамках цільових зон, визначених урядом.
Цільові зони – параметри валютного курсу, до яких країна вважає за необхідне прагнути. Для стимулювання окремих сфер економіки уряд може вважати за доцільне підтримувати занижений курс національної валюти. Окремим випадком цільової зони є обмеження коливань валютного курсу визначеними межами в рамках валютного коридору.
Валютний коридор – це визначені межі коливання валютного курсу, які держава зобов’язується підтримувати.
Способи встановлення валютного коридору:
підтримка коливань курсу валюти у визначених межах її паритетної вартості – зафіксованого співвідношення між валютами;
встановлення меж коливання курсу національної валюти в номінальних межах без визначення центральної паритетної вартості (визначаються межі в національній валюті);
введення меж коливання національної валюти та правил їхньої зміни (розширення або звуження коридору на певну дату, зміна параметрів меж за певних умов);
визначення механізмів підтримки та захисту валютного коридору методами державного регулювання економічної політики ( введення неофіційного внутрішнього коридору коливань національної валюти, при досягненні меж якого центральний банк починає валютні інтервенції для вирівнювання курсу та умови, за яких підтримка коридору припиняється).
Макроекономічною метою введення валютного коридору є або скорочення темпів інфляції, або стабілізація реального валютного курсу і усунення платіжних дисбалансів. Введення валютного коридору є доцільним у тих випадках, коли у країні досягнуто стабілізації основних макроекономічних показників, але рівень інфляції продовжує залишатися відносно високим.
Повзуча фіксація – механізм встановлення валютного курсу як відсотка коливань навколо центрального паритету, що передбачає регулярну його зміну на визначений розмір. Момент, коли необхідно переглядати рівень центрального паритету, може або задаватися формулою і тимчасовими параметрами (раз в місяць, раз у квартал тощо), або визначатися політичним рішенням держави, що звичайно пов’язано з виснаженням або, навпаки, накопиченням валютних резервів.
Навіть відносно вільне плавання курсів більшості валют не означає повного державного невтручання у валютний курс. В результаті валютний курс визначається не тільки співвідношенням попиту і пропозиції на валюту, а й рішеннями державної влади.
Кероване плавання – політика керування валютним курсом за допомогою валютних інтервенцій, що передбачають скупку або продаж іноземної валюти.
Перевага керованого плавання в тому, що уряд не пов’язаний ніякими зобов’язаннями щодо підтримки курсу і може проводити ту політику в цій сфері, яка є найбільш оптимальною для існуючої в економіці ситуації. Недоліки: країни – торговельні партнери можуть переслідувати різні цілі у своїй валютній політиці.
Форми поточної валютної політики:
1.Облікова, або дисконтна, політика означає зміну облікової ставки центрального банку для регулювання валютного курсу за допомогою впливу на рух короткострокових капіталів.
При пасивному платіжному балансі центральний банк підвищує облікову ставку, стимулюючи приплив іноземного капіталу із країн, де цей рівень нижчий. Цей приплив короткострокових капіталів поліпшує стан платіжного балансу, створює додатковий попит на національну валюту, а отже, підвищує її курс.
При значному активному сальдо платіжного балансу, що буває досить рідко, центральні банки відповідних країн вдаються до протилежних дій – знижують облікову ставку, стимулюючи відплив іноземного та національного капіталів, аби зменшити активне платіжне сальдо. За цих умов зростає попит на іноземну валюту, її курс зростає, а курс національної валюти відповідно падає.
2.Девізна політика спрямована на регулювання валютного курсу шляхом купівлі та продажу іноземної валюти (девіза). У сучасних умовах девізна політика набуває форми валютної інтервенції – прямого втручання центрального банку в операції з іноземною валютою на валютних ринках при одночасному введенні обмежень у сфері валютних операцій на внутрішньому ринку.
При використанні девізної валютної політики у разі падіння курсу національної валюти центральний банк країни продає на валютних ринках великі суми іноземної валюти, що призводить до зростання курсу національної валюти до іноземної, і, навпаки, скуповування іноземної валюти спричиняє падіння курсу національної.
Валютна інтервенція використовується для підтримання курсу валюти на заниженому рівні за допомогою валютного демпінгу – знецінювання національної валюти для масового експорту товарів за цінами, нижчими, ніж світові. Валютний демпінг використовується для експорту товарів шляхом застосування спеціальних занижених валютних курсів, які відображають зовнішнє знецінення валюти в розмірах, що перевищують знецінення грошей на внутрішньому ринку країни-експортера.