1,5. Світ.ринок,тенденції розвитку Світовий ринок - це сукупність національних ринків, поєднаних між собою всесвітніми госп. зв'язками на підставі міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування, інтеграції в-ва і збуту товарів і послуг. Для другої половини 20 ст. характерною є інтенсифікація всіх форм зовнішньоекономічних зв'язків, в тому числі світової торгівлі. Різко активізувалась діяльність валютних ринків, що обслуговують міжнародну торгівлю. Відбувається поглиблення процесу інтернаціоналізації виробництва і продажу товарів. Близько 1/3 світового виробництва контролюється ТНК, їх вплив на світовий ринок стає все сильнішим. міжнародних монополій на світовий ринок приводить до звуження сфер вільного ринку, при якому виробленні товари виходять на світовий ринок на контрактній основі , тепер товари виробляються не просто на ринок, а на конкретного покупця. Монополії обробних галузей промисловості все в більшій мірі опираються на масове постачання сировини від визначених зарубіжних постачальників на основі довгострокових контрактів. Таким чином, виявивши основні характеристики сучасного світового ринку, можна сказати, що він охоплює що він охоплює інтернаціональну сферу обміну країн світового співтовариства, базується на їх участі в міжнародному поділі праці. Ступінь його розвитку визначається рівнем розвитку економічних систем країн учасниць. Світовий ринок є однією із структурних ланок світового господарства, його розвиток характеризується зміною світового товарообігу, географії основних товаропотоків диверсифікацією товарних ринків. На початку XX ст. в структурі світової торгівлі значно переважала частка сировинно-аграрної продукції товарів масового вжитку. Відповідно товаропотоки проходили між країнами, що розвиваються і розвинутими ринковими державами

2.Інвестиційний мультиплікатор. Мультиплікатор – це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі виробництва. Економічна сутність мультиплікатора в теорії Кейнса полягає в тому, що він показує залежність змін доходу від початкової зміни запланованих інвестицій: МІ = DВВП / DВІп, де МІ - мультиплікатор інвестицій, DВВП - зміна ВВП, DВІп – початкова зміна запланованих інвестицій, яка викликає приріст ВВП.

В плив інвестиційних змін на рівноважний ВВП можна показати за допомогою графіків (рис.1 і 2).

Початкові зміни інвестиційних витрат породжують нескінченних ланцюг вторинних споживчих витрат, які зменшуються з кожним наступним циклом витрат, але у підсумку багаторазово змінюють ВВП.

Отже, чим менша частка доходу, яка заощаджується, тим більші чергові витрати в кожному діловому циклі і більший мультиплікатор.

3.Валютий ринок,режими валютних курсів. ВР — ринок, на якому гроші однієї країни використовують для купівлі валюти іншої країни.Сучасний валютний ринок — система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.Центральні банки застосовують такі види режимів валютних курсів: фіксований валютний курс;"вільно плаваючий " курс; "регульований плаваючий " валютний курс; систему множинних валютних курсів; подвійний валютний курс. Фіксований валютний курс-це офіційно встановлене ЦБ фіксоване співвідношення між національною грошовою одиницею та валютою іншої країни. Фіксований курс встановлюється на основі таких показників, як співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних торговельних партнерів, рівень валютних резервів, стан торговельного балансу тощо.Вільно плаваючий курс—це співвідношення між національною грошовою одиницею та валютами інших країн, яке складається залежно від попиту і пропозиції валют на валютному ринку країни. Режими множинних курсів виникають тоді, коли для купівлі та продажу валюти існує більше як один курс або коли курси купівлі та продажу різняться більше як на 2 % (менша різниця між курсами купівлі та продажу слугує для покриття вартості здійснення операцій з іноземною валютою і не передбачає присутності множинних курсів).

4.Евол.грош.систем. Нова сутн.грошей. Гроші — специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента (всезагальної обмінюваності), завдяки чому в ньому виражається вартість усіх інших товарів і встановлюються економічні відносини між суб'єктами господарської діяльності. Гроші виникають з появою та розвитком товарно-грошових відносин. З часом роль загального еквівалента закріпилася за золотом. Гроші виникли у IV—III тисячолітті до н. е., а грошові системи—лише із зародженням капіталістичного способу виробництва. Грошова система—форма організації грошового обігу, що історично сформувалася у країні й закріплена в національному законодавстві. Сформувалася грошова система в XVI—XVII ст., хоч окремі її елементи (наприклад, види державних грошових знаків) існували й раніше. Існують грошові системи двох типів: металевого грошового обігу, за якого такий грошовий товар виконує всі функції грошей; паперово-кредитного грошового обігу, в основі якого лежать кредитні гроші. Існують такі основні види грошей: повноцінні (золоті або срібні монети) і неповноцінні (білонні) монети; паперові (білети державної скарбниці) та кредитні гроші (вексель, чек, банкнота).Усе більшого поширення набувають у сучасних умовах електронні гроші. Особливістю таких грошей у формі смарт-карток є те, що в них носієм інформації слугує мікросхема з великим обсягом пам'яті. Характерними рисами сучасних грошових систем є такі:1) утрата зв'язку із золотом унаслідок витіснення його з внутрішнього та зовнішнього обороту;2) випуск грошей в обіг не тільки для кредитування господарства, а й для кредитування держави;3) широкий розвиток безготівкового обігу та зменшення готівкового;4) хронічна інфляція;5) державне регулювання грошового обігу;6) відміна офіційного золотого вмісту банкнот, їх забезпечення та розміну на золото;7) розвиток інтеграційних процесів у сфері грошово-кредитних відносин.У розвинутих країнах з еволюцією кредитних відносин купівля обладнання, сировини одним капіталістом в іншого здійснюється переважно за допомогою кредиту.

6. Структура капіталу. Осн.і оборотний капітал. Капітал — за визначенням класичної економіки один із факторів виробництва, усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому (за винятком повільної амортизації). На відміну від іншого фактора виробництва, землі й природних ресурсів, капітал складається з раніше виробленого продукту. Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером обороту традиційно поділяють на основний і оборотний.Основний капітал — частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами (у міру зношення). До основного капіталу відносять ту частину авансованого капіталу, яка втілюється в засобах праці (споруди, машини, устаткування, інструмент). Перенесена частина вартості основного капіталу створює амортизаційний фонд. Фізичний знос є наслідком виробничих навантажень, впливу атмосферних умов, змін у будові матеріалу, з якого виготовлено знаряддя праці, тощо. У результаті фізичного зносу засоби праці втрачають частину своєї вартості. Моральний знос основного капіталу — це передчасна втрата основним капіталом їхньої вартості або зменшення її. Оборотний капітал — частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять предмети праці (сировина, матеріали, енергія, паливо), а також капітал, витрачений на робочу силу.

7. Сучасна інтеграція. У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів у кожній з національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий розвитку МЕВ. Як процес інтеграція виявляється в стиранні відмінностей між економічними суб єктами - представниками різних держав.Першою віхою на шляху до європейської інтеграції було утворення в 1951 р. Європейського об'єднання вугілля і сталі, членами якого стали Італія, Франція, ФРН та країни Бенілюксу. Перехід від конфронтації до співробітництва держав світу (друга половина 80-х- 90-ті роки), поглиблення міжнародного поділу праці та економічної взаємозалежності країн поставили питання про зміцнення їх інтеграції. Найінтенсивніше інтеграційні процеси відбуваються в Європі. Прикладом інтеграції є діяльність Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), від якого бере свій родовід нинішній Європейський Союз. Безпосередня й активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об’єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також потребою подолати штучну відокремленість нашої держави від світового господарства, до якої призвели односторонній її розвиток у межах високо спеціалізованих СРСР і РЕВ, деформовані зовнішньоекономічна політика та механізми зовнішньоекономічної діяльності, нерозвинені товарно-грошові відносини і національні ринки товарів, послуг, праці та капіталу. Основні політико-правові передумови інтеграції: політичне визначення України; забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки; безумовне виконання міжнародних зобов’язань, особливо в сфері прав людини; запровадження прийнятної форми громадянства; перегляд існуючої практики політичних зв’язків із державами колишнього СРСР;пряма участь у регіональних і глобальних політичних процесах; формування відповідного законодавства і вироблення ефективних механізмів та інструментарію його виконання.

8. Поняття перех.Ек.Сис-ми

Перехідна економічна система - це така нац. екон. сис-ма, яка перебуває на перехідному етапі від одного свого якісного стану до іншого. За своїм характером ці економічні системи слід трактувати як змішані , оскільки вони у своїй внутрішній структурі ще зберігають значний вміст механізмів та інституцій старої економічної сис-ми, але поступово набирають рис та ознак тієї нової сис-ми, до повної трансформації у яку просувається дана перехідна екон. сис-ма.Перехідним екон. сис-м притаманні певні визначальні особливості: а) нестійкість існуючої сис-ми в поступовому її переході до іншої сис-ми, спричинена нестійкістю самих змін; б) альтернативний характер розвитку, що передбачає декількаваріантний шлях до кінцевого рез-ту; в) поява і функц-ня перехідних екон. форм, що поєднують у собі елементи старої і нової екон. систем, вказуючи напрям переходу. За своїми масштабами перех. екон. сис-ми под-ся на локальні та глобальні. Перші харак-ть перехідний стан у певному регіоні або окремій країні, а другі пов’язані зі змінами у межах цивілізації чи, навіть усього світового госп-ва. Щодо характеру перехідних екон. сис-м, то вони можуть бути природно-еволюційними або реформаторсько-еволюційними. При перехідній ек. сис-мі зміни відбуваються в соціальній структурі, соціальних стосунках та політ. сис-мі країни.

9. Податки. Податкова система.

Податки – це обов’язкові платежі, які зд-ть фіз. та юр. ос. у центральний та місцевий бюджети відпов до чинного законод-ва. Ф-ції податків: фіскальна, соціально-економічна (соціальна,регулююча,розподільна,контрольна). Податки виступ-ть основою под. сис-ми, яка є сукупністю всіх видів податків, механізмів та установ по їх стягуванню. Принципи под. сис-ми: 1)загальність(охопленя податками всіх екон-х агентів); 2)стабільність (гарантії того, що ставки под-в не будуь змінені протягом періоду); 3)обов’язковість (примусовість податку, неминучість його сплати); 4)рівнонапруженість (встановлення таких под. ставок і под. пільг, які ставлять усіх суб’єктів екон-ки у рівні умови). Розрізняють дві групи податків: 1)прямі податки – це под. на доходи і багатство. Їх сплач безпосередньо власники багатства і доходів. (прибутковий податок з громадян, под. на доходи підпр-в і орг-й, под. на капітал, платежі на пенсійні та соц. заходи); 2)непрямі под. – це под. на споживання. Вони сплач залежно від обсягів придбаних товарів та послуг; та є частиною ціни реалізованих товарів,їх збільшення безпосередньо збільш ціну (ПДВ, акциз, мито).

10. Акціонерна вл-сть і кооперативна вл-сть. Коопер. вл-сть виникає на поч ХІХ ст. в Англії. Першим проявом були спільні крамниці – споживча кооперація. Потім виникла кредитна та виробнича кооперація. Кооперація базується на паях (внесок окремої людини до спільної справи). Кооперативи керуються колективно і прибутки розпод-ся відносно величини паїв. Коопер. вл-сть не дуже поширена у світі, але в Україні вона є достатньо помітною. Акціон. вл-сть – є більш поширеною і перспективною, базується на акціях. Це означає, що внесок окремого акціонера визначається кількістю придбаних ним акцій. Акція – цінний папір, який :- свідчить про частку в сукупному капіталі фірми, про те, що ви є співвласником; - дає право на участь в управлінні п-вом; - дає право на отримання частини прибутку у вигляді дивіденду. Достоїнства акціон.вл-сті : - дозволяє створювати великі під-ва; - створює можливість швидкої акумуляції коштів; - створює можливість включення у під-ва будь-якої людини; - передбачає обмежену відповідальність акціонерів.