11. 3. Літературно-мистецький стиль роману «Сімпліцій Сімпліціссімус».

Сюжет роману заснований на пригодах головного героя – Сімпліція, сільського «простака». Його ім’я вигадане й означає «Простий з найпростіших». Автор проводить свого героя дорогами Тридцятирічної війни, відправляє його на шабаш відьом і до центра Землі. Всі пригоди Сімпліція дані з однією метою – довести читачам, що світ повний божевілля, головним з яких автор вважає війну. Зіштовхуючи героя з різними людьми, Гріммельсгаузен знайомить читача з жахами війни, для чого нерідко з натуралістичною точністю описує страти, катування, мародерство, насильство. Антивоєнні мотиви пронизують весь роман. У структурі роману переплелося багато традицій і тенденцій, характерні для німецької літератури бароко. Величезний шар становить фольклорна традиція – казки, фабліо, шванки, різні легенди й сказання, у тому числі про примар, про скарби. Особливе місце в романі займає алегорія. Вона виникає в романі як «сновидіння» або алегорізована притча й супроводжує розвиток сюжету на його переломних етапах. Алегорія відбивала не тільки події Тридцятирічної війни, але й була наповнена достовірними подробицями громадського життя Німеччини і Європи того часу. «Сімпліціссімус – умовний літературний образ, що виконує в романі сатирико-алегоричну функцію. Але разом з тим він залишається людиною з народу, що прошла по важких дорогах війни й миру. Він прагне знайти й відстояти свою особистість. Найважливішим структурним елементом роману є "новелістична випадковість": багато епізодів, персонажі з'являються в романі випадково, без попередньої підготовки. Жанр роману "Сімпліціссімус" не можна визначити однозначно. У першу чергу, це роман-виховання. "Сімпліціссімус" був першим німецьким романом, де зображено розвиток особистості героя від раннього дитинства до зрілості. По-друге, "Сімпліціссімус" є сатиричним романом. Описуючи пригоди героя, письменник критикує сучасну соціальну дійсність, зображуючи її у всій непривабливості і потворності. "Сімпліціссімус" містить риси алегоричного роману. За алегоризмом роману проглядається реальне життя Німеччини 17 століття. З цієї точки зору "Сімпліціссімус" - реалістичний роман. Роман "Сімпліціссімус" можна назвати філософським, оскільки в ньому ведеться пошук відповіді на "вічні" питання: у чому сенс людського буття, що таке добро і зло. У центрі оповідання - пригоди героя. Але, на відміну від "справжніх" шахрайський романів, Гріммельсгаузен зосередив свою увагу не на зовнішньому світі, що оточує героя, а на його долі, детально описуючи її.

БІЛЕТ № 12 1

Висока комедія Мольєра та її основні ознаки

Класицисти розділили всі літературні жа­нри на «високі» і «низькі». «Високими» вважали трагедію й оду, в них зображали людей «високого» звання — королів, вельмож, героїв, а сюжети брали з античних трагедій, Старого Заповіту або героїчного епосу. До «низьких» жанрів відносили байку і комедію,для якої придумували цілком життєві сюжети і показували людей «низького» звання — городян, селян, слуг, солдатів. Події у п'єсах мали відбуватися протягом одного дня і в одно­му приміщенні. Це називалося «єдністю часу» і «єдністю місця». Існувала ще вимога «єдності дії», але вона нерідко порушувалася.

У центрі кожної своєї п'єси Мольєр виводить персо­нажа (протагоніста),засліпленого комічною манією. Йому він протиставляє іншого героя (антагоніста),холодного і розсудливого інтригана, який встигає скористатися самозасліпленням протагоніста і мати від цього якийсь зиск. Напри­кінці комедії з очей протагоніста спадає полуда, і він починає бачити події у справжньому світлі. Антагоніста викрито, і він з ганьбою забирається геть. Неважко помітити, що в основу таких сюжетів покладено типову класицистичну колізію — зіткнення пристрасті й здорового глузду. У комедіях Мольєра ми бачимо водночас ніби два світи: один — очима протагоніста, а другий — справжній. Мольєр ставить перед собою і глядачем запитання: а чи правильно ми з вами сприймаємо довколишній світ? Чи не беремо ми якусь химеру за істину?

«Тартюф» ознаменував створення Мольєром жанру високої комедії.

Мольєр не просто майстерно вигадував смішні ситуації; він порушував серйозні суспільні проблеми. Чимало комічного знаходив він у бюргерському середовищі. Мольєр висміював жадобу до наживи, скнарість, егоїстичний «здоровий глузд», прагнення потрапити будь-що у «вищий світ». Висміював Мольєр і представників вищого світу, дворянства. Серед комічних персонажів Мольєра часто зустрічаємо лікарів. Вони любили оточувати свою професію ореолом таємничості й морочили хворих, наживаючись на їхніх стра­хах і легковірності. Існувало багато інших способів заробляти гроші, наприклад викладати граматику, філософію. Мольєр висміював неосвічених, але заповзятливих та корисливих лікарів і вчителів.