4.2 «Простодушний» Вольтер

Проблема добра і зла, їхньої природи й сутності — одне з одвічних питань, що здавна змушувало сперечатися філософів, хвилювало багатьох митців і поетів, серед яких і Вольтер — видатний французький мислитель і майстер слова.

Комедія «Простодушний» — один із найдраматичніших творів письменника, в якому він розглядає конфлікт між «сином природи» й «цивілізованим суспільством» і одночасно вирішує питання про те, хто є носієм добра у цьому світі, чи можливе «мале зло» в ім'я «великого блага». Молодий європеєць, який виріс серед індіанського племені гуронів, повертається до Франції. Наївний, але чесний і прямий у своїх думках та бажаннях, простодушний герой стикається з несправедливістю, цинізмом і розпустою «цивілізованого» світу. Він хоче любити, а «доброчесні» родичі коханої відсилають її у монастир. Гурон не може зрозуміти, чому любов сприймається як гріх. Для нього, варвара, — це ніжне, благородне й чисте почуття, що є джерелом добра і возвеличення людини. Далі він стикається зі ще більшим злом суспільства. Відбивши напад ворожої ескадри на французький берег, герой поспішає до Парижа, щоб отримати справедливу винагороду за свій подвиг. Та замість очікуваної подяки за мужність і самовіддане служіння королю гурона чекає ув'язнення, бо наклепи й безпідставні арешти — ще одна ознака «доброчесних» порядків «цивілізованої» держави. Гурон не може збагнути, чому людину позбавляють свободи — найвищого блага, наданого їй Богом. Простодушний згадує країну свого дитинства й знову доходить висновку, що носіями добра в цьому світі є люди природи — суворі, але щирі: «їх називають варварами, тому що вони мстять ворогам, зате вони ніколи не пригноблюють друзів».

Зло стало неминучим супутником державного устрою. Ось що каже один урядовець: «Я не маю права робити добро; вся моя влада зводиться до того, що час від часу я мушу робити зло». Кульмінацією конфлікту добра і зла стає рішення Сент-Ів визволити Простодушного із в'язниці ціною свого безчестя. Нещасна дівчина змушена віддатися розпусному вельможі, щоб урятувати коханого. Вона вагається, але всі запевняють, що її вчинок не буде зрадою, а навпаки — священним обов'язком перед своїм майбутнім чоловіком. Вчинок Сент-Ів — мале зло заради великого блага. Та чи може гріх, навіть вимушений, принести добро і щастя?

4.3 Аналіз байки Лафонтена

"Зачумлені звірі"

Видатний французький байкар Лафонтен, який жив майже через дві з половиною тисячі років після Езопа, назвав свої перші збірки байок «Езопові байки, розказані віршами Лафонтена». Однак його байки, здавалося, були абсолютною протилежністю Езоповим: проза поступилася віршам, стислість — розгорнутим описам і навіть елементам драматизації, повчання — підкресленій відмові від моралізаторства. Тоді звідки ця дивна назва? Не віриться, що самолюбивий француз, який з дитинства вирізнявся непокірністю, через що навіть не став придворним короля Луї XIV, вирішив просто скористатися ім'ям Езопа задля «реклами» власних творів.

А пояснення просте. Передовсім, здавна авторитет Езопа поміж байкарів був настільки великим, що будь-чия байка часто називалась «Езоповою байкою». До того ж хоча сам Лафонтен, начебто, відмовився від традиційної для байки моралі, заявивши, що «байка повинна виховувати лише тим, що знайомить читача зі світом», по суті, робив те саме, що й Езоп. Так, в одній із найвідоміших своїх байок «Зачумлені звірі» француз створив широку панораму суспільства: перелякані звірі відкрито сповідаються у своїх гріхах, аби вибрати найвинуватішого і принести його в спокутну жертву богам. Лев, тигр, ведмідь та інші хижаки зізнаються в кровопролитті, насильстві, підступності, але покараним виявився віслюк, що вкрав пучок трави з чужого поля. Чим не звірі з байок Езопа?