6. 1 Класицистична естетика Корнелія на прикладі Сід і Горацій

Провідну роль відігравала драма, адже XVІІ ст. у Франції — це "століття театру". Трагедії П. Корнеля ("Сід", "Горацій") побудовані па типовому для класицизму конфлікті почуття й обов'язку. Урочистість та імпозантність постановок, пластичність рухів і жестикуляції, розмірена декламація, ідеальні гербі, високі моральні принципи — ознаки театру тієї доби.

6.2. Духовно естетичний пафос бароко

Внутрішній пафос барокової культури підпорядкований прагненню відродити поколебленную ренесансним антропоцентризмом теоцентрическим картину світу з її ціннісними і ноорматівнимі абсолютами і з властивою їй категоричністю непорушною високих моральних вимог до людини. В результаті ренесансних спроб вигнати Бога з центру Всесвіту і помістити на Його місце звичайної людини з безліччю властивих йому гріхів соціальний мир загрожував перетворитися в страшну подобу картин Іеронімуса Босха, тобто в щось на зразок темного вселенського "підпілля", де всіляка зла нечисть, перш страшившихся гніву Божого, тепер осміліла, повилазили зі своїх укриттів і заповнила все фізичне, соціальне і духовний простір світу. Барочне свідомість не могло прийняти ні такого миру, ні імморальность людини-раціоналіста, в чиїй душі не знаходилося місця для Бога.Важливим фактором, що зумовив багато в ладі і пафосі барокової культури, стало драматичне зіткнення двох західних напрямків християнства - католицизму і протестантизму. Протягом XVI - XVII ст. ці гілки єдиного стовбура принесли чудові культурні плоди. Обдаровані богослови, філософи, художники, поети, драматурги існували як серед католиків, так і серед протестантів. Своєю творчістю Бога славили з боку католиків Паскаль, Ель Греко, Рубенс, Кальдерон та інші, а з боку протестантів - Мільтон, Беме, Лейбніц, Рембрандт, Бах, Гендель та ін

6.3.Теорія природнох людини та її розкриття худ засобами у романі Нова Елоїза

«Юлія, або Нова Елоїза» — це лірико-філософський роман, наповнений величезним ідейним змістом. Руссо вперше систематично виклав теорію природного виховання, яке враховує особливості фізичного, розумового і морального розвитку дитини на різних етапах формування її особистості. Письменник запропонував три важливі принципи: про доцільність природного виховання, про відмінності між дорослими і дітьми, про внутрішні відмінності між етапами розвитку дітей.

Обґрунтовуючи першу думку, Руссо пише: «Виховання... нам дає або природа, або люди, або речі». Ці способи виховання повинні перебувати у єдності, інакше людину розриватимуть суперечності. Але виховання з боку природи від нас не залежить, а з боку речей — лише частково, і тільки третім способом виховання людина може керувати. Відтак Руссо стверджує: «Оскільки єдність трьох способів виховання необхідна для його досконалості, то два інші види потрібно спрямовувати у відповідності до того, на який ми не маємо жодного впливу», а отже, «виховання повинно бути природним», тобто заснованим на законах природи.

З орієнтації на природу випливає і третя теза — про різні етапи у формуванні людини. З огляду на це Руссо розділяє розповідь про виховання Еміля на чотири частини. Роман починається з книги, яка називається «Перший рік життя». У книзі другій — «Дитячий вік» — йдеться про Еміля від 2 до 12 років. Книга третя — «Отроцтво» — присвячена періоду від 12 до 15 років. Четверта книга роману називається «Юнацький вік» і охоплює життя Еміля від 15 років аж до його одруження.

Три головні тези визначають мету виховання, його зміст і методи здійснення. Мета виховання, за Руссо, полягає у якомога кращій підготовці вихованця до життя: «Жити — ось ремесло, секрети якого я хочу йому передавати. Після моєї науки він не буде — з цим я погоджуюся — ні суддею, ні солдатом, ні священиком: він передусім буде людиною...» Руссо наполягає на тому, щоби дитина вивчала дійсність, безпосередньо з нею контактуючи: «...Не треба іншої книги, ніж світ; не потрібно інших настанов, окрім фактів. Читаючи, дитина не думає, вона тільки те й робить, що читає; вона не вчиться, а вивчає слова».