13.3)Дж. Мільтон «втрачений рай»

Сатана, як і раніше, зухвалий, він не розкаюється і впевнений, що «ще не все загинуло»: збережений запал неприборканої волі, поряд із безмірною ненавистю, жадобою помсти. «І мужністю — повік не поступатись». Вельзевул визнає мужність та відвагу Сатани і його здатність вести за собою полки сподвижників. Сатана вже у першій книзі виступає як нескорений, гордий, вольовий індивід, що прощається з блаженним краєм Раю та вітає лиховісний світ Пекла, який не тільки його не страшить, але й додає нових сил та впевненості у своїй перевазі. Характерно, що для надання переконливості силам Сатани Мільтон використовує історичні приклади древніх боїв і сутичок, у яких брали участь лицарі та богатирі з усього світу, — всі вони не можуть дорівнятися силою та могутністю до диявольської армії.

14. 1. Комедія Мольєра «Міщанин-шляхтич»: історія створення п’єси , її загальнолюдська проблематика.

У 1669 році король Людовік XIV приймав у своїй резиденції у Версалі турецьких послів на чолі з Солиманом-Агою. Турків змусили довго чекати, а потім прийняли їх у галереї Нового Палацу, що була прибрана надзвичайно розкішно. Король сидів на Роні, а на вбранні короля було діамантів не менше, ніж на чотирнадцять мільйонів ліврів. Однак Солиман — Ага ніяк не виказав свого захоплення. У нього був такий вираз обличчя, начебто в Турції всі носять костюми з діамантами. Поведінка турецької делегації не сподобалась королю, і він наказав придворному композитору і драматургу написати п'єсу, яка б висміяла турків. Так був створений "Міщанин — шляхтич".

Перед нами міщанин Журден — головний герой п’єси, що намагається з міщанина раптом перетворитися на дворянина, шляхтича. Йому здається, що для цього в нього є головне — гроші. Є гроші, але немає елементарної освіти, пристойних манер, і головне — немає розуму, він безпросвітно дурний. В немолодих вже літах Журден надумав вивчати філософію (тут він робить велике «відкриття»: виявляється, він розмовляє прозою!), займатися музикою, танцями, фехтуванням. Він усерйоз вважає, що, здобувши деякі знання та маючи гроші, можна посісти місце в колі знатних дворян. Він оточує себе слугами і вчителями, що вимагають високу платню за роботу, але не виконують і не думають виконувати її.

14. 2. 17 Ст. – «золотий вік» іспанської літератури

Золоте Століття іспанської культури охоплює XVI – першу половину XVII ст. За словами Еразма Роттердамського, «наука і вченість в Іспанії досягли дивовижного процвітання, слугуючи зразком для всіх учених Європи». Іспанська літературна мова до цього часу досягла високого рівня. При імператорові Карлі V вона стала мовою міжнародного спілкування, в сер. XVI ст. набула поширення в Німеччіні, Англії, Італії та Франції. У XVII столітті Іспанія — другорядна країна Західної Європи. її колишня могутність відійшла у минуле.

Дійсної влади король уже не мав.

Філософська думка Іспанії була перейнятою містикою та песимізмом.

Однак художня література Іспанії того періоду надзвичайно багата. Іспанський Ренесанс дещо запізнився. В той час, як в Італії, Франції краща пора Відродження вже минула, в Іспанії, яка накопичувала свої культурні сили, цей розквіт тільки розпочинався.

В іспанській літературі XVII століття можна виділити три художніх напрями: ренесансний реалізм, який очолював могутній геній Лопе де Вега, класицизм, представлений творчістю деяких вчених-поетів та підтримуваний університетами, і бароко, найвищим вираженням якого була творчість Педро Кальдерона. Слід зазначити, що класицизм в Іспанії не прижився.

Ренесансний реалізм, який поєднував у собі художній досвід античної культури із національними художніми традиціями іспанського народу, являв собою у першій половині XVII століття наймогутніший, глибоко народний художній напрям в Іспанії.

Найбільший розквіт національного генія в епоху Відродження проявився у творчості Сервантеса, у драмі Лопе де Веги і національному театрі "золотого віку".