23 Білет 3) Світове значення Мольєра

Мольєр підніс жанр комедії, розроблений Шекспіром та іншими поетами

Відродження, на нову висоту. Він показує вже не дивовижні пригоди та

неймовірні випадки із втручанням долі чи випадковості, як це робив

Шекспір. На відміну від Шекспіра Мольєрові комедія сатирична. У Мольєра

мотиви поведінки обумовлені певним становищем людини в суспільстві.

Дехто прагне якнайкраще влаштуватися в суспільстві, збагатитися

найчастіше за рахунок іншої людини і, як правило, нечесними методами.

Викриваючи таких спритних людців, Мольєр весело сміється одночасно і з

тих, хто дає себе піддурити.

Мольєр обстоює в комедіях не лише вільнодумство (“Тартюф”), а й

терпимість до людини. За незначними винятками, його персонажі викликають

у глядача не гнів, а веселий сміх. Мольєр вірив у високу шляхетність

людини. За його переконаннями, здоровий глузд і щирість завжди

перемагають.

Російський драматург Олександр Грибоєдов частково використовував сюжет

Мольєрової комедії “Мізантроп” для п’єси “Горе з розуму”. Українські

корифеї театру на рубежі ХІХ-ХХ ст. охоче зверталися до сюжетів Мольєра.

На основі п’єси “Міщанин-шляхтич” був створений сюжет “Мартина Борулі”

Івана Карпенка-Карого.

24Білет 1) Барокові школи

Бароко

Напрям у мистецтві та літературі XVII—XVIII ст., який прийшов на зміну Відродженню, але не був його запереченням. Бароко синтезувало мистецтво готики й ренесансу.

Визначальні риси бароко:

- посилення ролі церкви і держави, поєднання релігійних і світських мотивів, образів;

- мінливість, поліфонічність, ускладнена форма;

- тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності, алегоризму;

- прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору;

- трагічна напруженість і трагічне світосприймання;

- настрої песимізму, скепсису, розчарування.

Література бароко не обмежувалася змалюванням складності і суперечливості життя, вона створювала праобраз "раю на землі", щоб через красу наблизити людину до Всевишнього. Архітектура бароко виявлялася у хвилястих лініях, масштабних будівлях. Прикладами архітектурного бароко в Україні є Покровська церква (1766 р.), церква св. Андрія Первозванного (1747 1753 рр.), церкви Печорської лаври, Софіївський собор. Із творів видатних художників бароко (Караваджо — Італія, Рубенс — Фландрія, Рембрандт — Голландія) дивляться герої, охоплені пристрастями і суперечностями. Для музики бароко, зокрема творів Г.Ф. Генделя, Й.С. Баха, характерні сильні образи, драматизм почуттів, такі засоби виразності, які надають декоративності, величності, емоційності.

Письменники бароко уникали міметичних засобів письма, вони прагнули не стільки відтворювати дійсність, скільки перетворювати її за допомогою фантазії.

Митці бароко нерідко вдаються до естетизації потворного, натуралістичних описів, поєднують "високе" і "низьке", трагічне і комічне, сумне і смішне. Італійський поет Дж. Маріно вважав, що завдання поета — дивувати і вражати. Він став основоположником барокової форми "кончетто". Суть її у поєднанні неочікуваних мовних зворотів, парадоксальних епітетів і оксюморонів. У ліриці Дж. Маріно стрічаємо образи "німого промовця", "багатого жебрака", "радісного болю". А в іспанського поета Гонгори-і-Арготе — "блаженної муки", "найсолодшої отрути".

Для літератури бароко характерна підкреслена метафоричність і символічність. Талант письменника виявлявся у тонкощах тлумачення символів. І. Іваньо відзначає, що "естетика бароко вимагала поваги до традицій, певного трафарету думки, почуттів, ситуацій. Однак ця традиційність і регламентованість дивовижно співіснує з безмежними пориваннями фантазії"1. За спостереженнями І. Іваньо, "митців бароко цікавить не стільки зрима, зовнішня, реальна сторона речей, скільки духовна сутність, використання їх з повчальною дидактичною метою". Дидактизм бароко втілювався у вишуканих формах — параболах, гіперболах, парадоксах, антитезах, притчах, у напруженому метафоризмові.