5. 1 Фуенте Овехун Лопа де Вега

1) Гостра антифеодальна спрямованість і захист народних прав-аж до права на відкриту боротьбу з деспотизмом - характеризують кращі історичні і соціально-політичні п'єси Лопе де Вега такі, як "Зірка Севільї "," Періваньес і командор Окан "," Саламейскій Чилі ». Проте ні в одній з них ці риси не досягають такої сили і розмаху, як в "Фуенте Овехуна", п'єсі, створеної в 1612-1613 роках у пору розквіту творчості драматурга і по праву вважається вершиною іспанської національної драматургії, гідним пам'ятником, спорудженим поетом мужності і доблесті рідного народу. У конфлікті між населенням Фуенте Овехуна і командором поява короля ні дозволяє цього конфлікту, а тільки санкціонує вже готове його дозвіл. Лопе залишає питання, відкритим: що було б, якщо винуватець смерті командора був виявлений? Що було б, якщо б командорові вдалося втекти? Милосердя, яке король проявляє до повсталого проти нього магістра, також ставить під деякий сумнів реальність альянсу між народом і короною. Те, що в наступні століття п'єса Лопе де Вега сприймалася як абсолютно революційна, змушує сильно сумніватися в тому, що формула "король і народ" була для Лопе де Вега вже так безумовною. Адже справа не в перекручуванні п'єси зі боку майбутніх постановників, справа в тому, що сам текст дає підстави для такого її прочитання. Але навіть при самому "смирний" прочитанні далі скептичної формули "на короля сподівайся, але сам не плошай" піти було важко. У ще більшою мірою змушує засумніватися в непорушності Лопе віри в утопію народної монархії його авторське емоційне ставлення до своїх персонажів. Що може бути умовно, бліді, немічні, ніж змалювання короля Фердинанда? І що може бути тепліше і яскравіше, ніж фігури навіть другорядних персонажів із народу, виписаних у цій п'єсі? Таких прикладів можна навести у творчості Лопе де Вега велика кількість. Демократизм Лопе де Вега, його чуття і відчуття реальності неминуче повинні були привести до серйозних сумнівів.

5.2 Естетична сутність бароко

2) Варто помітити й те, що диференціація ідейно-стильових плинів барочної літератури в Іспанії приводить до напруженого эстетической боротьбі усередині барокко, до гострих ідейних зіткнень (простежите, наприклад, як розвиваються взаємини Гонгори й Кеведо). Необхідно познайомитися з поезією Луїса де Гонгори – "іспанського Гомера", як його називали сучасники. Важливо зрозуміти, що порівняння з Гомером означає в цьому випадку не подібність поетичної мови іспанського лірика барокко з античною епічною поезією, а якийсь найвищий ступінь майстерності. У віршах Гонгори немає простоти і ясності (сучасні вчені визнали штучним поділ поезії Гонгори на "ясний" і "темний" стилі), їх відрізняє згущений метафоризм і словесно-образна багатозначність, вони сполучать у собі мальовничість і интеллектуализм. Корисно познайомитися для кращого розуміння лірики Гонгори з лекцією Ф. Гарсиа Лорки "Поетичний образ у Гонгори" [14]. Ставши родоначальником поетичної школи "культизма" (або культеранизма), Гонгора дав підставу фахівцям використати його ім’я як синонім цього плину (гонгоризм). Гонгоризму в іспанській поезії протистояв так званий "консептизм" (етимологічне значення всіх цих термінів студенти знайдуть у навчальній літературі), що відомий іспанський літературознавець Р. Менендес Пидаль називає "важким стилем": консепсисти жадали розшифровки складних змістів дійсності за допомогою слова, але це приводило не до спрощення їхньої мови, а до особливої ущільненості змістів, словесній грі, насиченості каламбурами й т.д. Консептизм був також і стилем барочної прози в Іспанії. Аналізуючи творчість Ф. Кеведо, познайомимося з поетичним, і із прозаїчним варіантами консептизма. Слід зазначити тяжіння Кеведо до сатири, бурлеску, що закономірно приводить письменника до створення не тільки сатиричних віршів, памфлетів, але й шахрайського роману