Хімічний склад

У насінні арахісу виявлено 53% жирного масла, до складу якого входять гліцериди арахінової, лігпонеринової, стеаринової, пальмітинової, олеїнової та інших кислот, 37% білка, алкалоїди арахін і конарахін, глюкеніни, близько 21% крохмалю, цукор, сапоніни, амінокислоти, пурини, вітаміни В (особливо в шкірці насіння). Є пантотенова кислота, біотин.

У харчуванні

Смачне та поживне насіння їдять підсмаженим, використовують для приготування халви, шоколаду, тортів та інших кондитерських виробів. Арахісове масло за харчовими якостями перевершує багато рослинних олій. Воно застосовується для приготування різної їжі, в консервній промисловості ним замінюють оливкову олію.

Кунжутне насіння - одна з найстаріших приправ, відомих людині. Перші врожаї кунжуту вирощували задля їстівного масла. Жителі Вавилону готували кунжутні пироги, вино і бренді, також використовували масло для приготування їжі та косметичних засобів. Кунжут використовувався єгиптянами як ліки вже в 1500 р. до н.е.

"Сезам відкрийся" - чарівне слово, яке використовували Алі Баба і сорок розбійників для входу в печеру. Це можна пояснити тим фактом, що стиглі стручки кунжуту відкриваються з гучним клацанням при найменшому дотику. Ще у стародавніх предків сезам асоціювався з безсмертям. У цьому є певне перебільшення, однак насіння кунжуту дійсно багате вітамінами і мінеральними речовинами (особливо цинком), необхідними для нормального функціонування будь-якого людського організму.

Користь кунжуту полягає ще й у тому, що він містить багато вітаміну Е, який вважається омолоджуючим і кальцію. Так 100 г насіння кунжуту покривають добову потребу організму в кальції.

Вироблено в Китаї. Без ГМО.

Зберігати в сухому прохолодному місці.

Енергетична цінність (ккал)	565
Харчова цінність	на 100г
Білки, г	19
Жири, г	48
Вуглеводи, г	13

Насіння сої містить 35—45% білків, 17—25% жиру, 1—2% лецитину, 5—6% зольних речовин і вітамінів. З насіння виробляють борошно, олію, крупи, соєве молоко, сурогат кави тощо. З зелених бобів — різноманітні страви, консерви. Використовують також на корм худобі. Крім того жом використовується для виробництва біопалива. Ядро соняшнику.

Ядро соняшнику (чищене насіння) застосовуються у кулінарній, хлібопекарській, кондитерській промисловості. В харчовій індустрії відзначені наступні напрямки використання ядер кондитерського соняшнику:

• підсмажені в солоному вигляді

• в сирому вигляді

• основа для халви, казинаків

• інгредієнти салатів

• при випічці багатокомпонентного хлібаа

• інгредієнт в мюслі

• змішані композиції з медом, маслом і сіллю

• як горіхова основа для приготування кондитерських виробів

• як добавка до м’ясних, рибних та овочевих страв

• як начинка та посипка для морозива та пирогів

• попкорн з ядер соняшнику з цукром

• легка закуска до більшості напоїв

• виготовлення драже з шоколадом, цукром, патокою та т.п.

Поживна цінність ядер соняшнику така, що дозволяє віднести їх до категорії так званих «оздоровлюючих» продуктів. Цей «несерйозний» соняшник є справжньою коморою здоров’я.

Компанія ТОВ «ТВК «Капітал-Трейд» пропонує до продажу ядро соняшника вищого та першого ґатунку власного виробництва.

Ядро виготовлено з соняшнику кондитерських сортів, що збільшує термін його придатності.

Упаковка: поліпропіленові мішки 40 кг або бумажні мішки 25 кг.

Відвантаження продукції здійснюється автотранспортом, вагонами, контейнерами.

Ядро соняшнику вищого ґатунку використовують в основному для фасування в пакети для роздрібної торгівлі, для смаження, для виробництва козинаків.

Ядро соняшника першого ґатунку використовують для промислової переробки: в хлібопекарській промисловості, кондитерській промисловості (під час виготовлення халви, козинаків, грильяжу, ядра соняшника в шоколаді, при посипанні морозива, тортів і т.д.)

54 Шафра́н — пряність, що характеризується гіркуватим смаком і йодоформо- або сіноподібним ароматом, що викликаються речовинами пікрокроцин та сафранал в його складі. Також він містить каротиноїд кроцин, що надає йому помаранчевий або золотаво-жовтий відтінок і робить його харчовим барвником. Ці властивості роблять шафран поширеним харчовим інгредієнтом у багатьох країнах світу. Шафран також застосовують у медицині. Шафран протягом століть був найдорожчою спецією на одиницю ваги у світі: грам цієї спеції в усі часи був дорожчим за грам золота.

Джерелом цієї спеції є приймочки шафрана посівного (Crocus sativus), рослини роду шафран родини півникових (Iridaceae). Квітка шафрана посівного має три приймочки, які є периферичними закінченнями плодолистків рослини. Разом з маточкою вони збираються вручну, сушаться і використовуються в кулінарії в якості приправи і харчового барвника. З 200 квіток збирають 1 грам тичинок, 450 тис. тичинок важать лише 1 кг. Ця рослина походить з Південно-Західної Азії та вперше почала культивуватися на Криті та в Греції.

Маючи своєрідний аромат та гіркуватий присмак, приймочки шафрана є цінною пряністю, котру застосовують у кулінарії як приправу, а також як природний фарбник до супів, страв із м'яса та рису. В харчовій промисловості шафран застосовують для підфарбовування різноманітних продуктів: вершкового масла, сиру, булочних та кондитерських виробів, кремів, цукерок, напоїв тощо.

У харчовій промисловості застосовується велика група речовин, що об'єднується загальним терміном харчові добавки. Цей термін не має єдиного тлумачення. У більшості випадків під цим поняттям об'єднують групу речовин природного походження або одержаних штучним шляхом, використання яких необхідне для удосконалення технології, отримання продуктів спеціалізованого призначення (дієтичних, лікувальних та ін.), збереження необхідних або додання нових властивостей, підвищення стабільності і поліпшення органолептичних властивостей харчових продуктів. Зазвичай до харчових добавок не відносять сполуки, які підвищують харчову цінність продуктів харчування: вітаміни, мікроелементи, амінокислоти.

Застосування харчових добавок допустиме тільки в тому випадку, якщо вони, навіть при тривалому використанні, не загрожують здоров'ю людини. Зазвичай харчові добавки поділяють на кілька груп: харчові добавки, що поліпшують зовнішній вигляд продуктів; харчові добавки, що змінюють консистенцію, іноді в цю групу включають і харчові поверхнево-активні речовини (ПАР); ароматизатори; підсолоджуючі речовини і смакові добавки; харчові добавки, що підвищують збереження продуктів харчування та збільшують терміни їх зберігання.

Харчові добавки використовуються людиною багато століть – сіль, спеції – перець, гвоздика, мускатний горіх, кориця, мед в якості підсолоджувальних речовини та ін. Однак широке використання харчових добавок почалося в кінці XIX ст., воно пов'язане із зростанням населення, концентрацією його в містах, необхідністю вдосконалення традиційних харчових технологій, досягненнями хімії, створенням продуктів спеціального призначення. Незважаючи на існуюче в багатьох індивідуальних споживачів упередження, харчові добавки за гостротою, частотою і тяжкістю можливих захворювань слід віднести до розряду речовин мінімального ризику.

Не можна обійти увагою таке важливе питання, як токсичність хімічних речовин. Зазвичай під токсичністю розуміється здатність речовин завдавати шкоди живому організму. Слід зазначити, що будь-яка хімічна сполука при певних умовах може бути токсичною, тому, на думку фахівців, більш правильно говорити про нешкідливість речовини при пропонованому способі її застосування. Вирішальну роль тут відіграє доза (кількість речовини, що надходить в організм за добу), тривалість споживання, режим, шляхи її надходження в організм і т. д. Ефекти впливу на організм можуть бути також різними (гострі, підгострі, хронічні, віддалені наслідки і т. д.). З метою гігієнічної регламентації експериментально обґрунтовують гранично допустимі концентрації (ГДК), тобто концентрації, які не викликають при щоденному впливі на організм протягом як завгодно тривалого часу відхилень у здоров'ї. При встановленні величини ГДК враховується дуже велика кількість факторів. Дослідження проводяться спеціальними організаціями і регламентуються певними правилами.

Курку́ма — рід багаторічних рослин, схожих на очерет, сягають метрової висоти. Відносяться до родини Імбирних (Zingiberaceae). Найбільш відома та розповсюджена куркума домашня (Curcuma domestica) або індійський шафран. Використання

Зібрані і промиті кореневища обдають окропом, а потім поволі сушать на сонці; фарбник з ефіроолійних клітин проникає в навколишню рослинну тканину; вся вона набуває бажаного кольору, який надалі визначить ринкову ціну спеції, а кореневище настільки затвердіє, що його можна молоти, перетворюючи на дрібний порошок. Кореневища сортують, розділяючи на коротші і товщі осьові частки (Curcuma rotunda) і побічні паростки (Curcuma longa), досягаючі 8 см в довжину і що мають пальцевидну форму.

Спеції готують з її ароматного кореневища, що містить в своїх ефіроносних клітинах інтенсивний оранжево-жовтий фарбник, за який цю рослину також називають «індійським шафраном». Проте на відміну від шафрану фарбувальна речовина, що міститься в куркумі, розчинна в жирах. Вона повністю нешкідливо і використовується для підфарбовування масла, маргарину, сирів і гірчиці^{[Джерело?]}. Куркума входить до складу суміші «карі», ворчестерського соусу і багатьох інших сумішей як завдяки своєму фарбнику, так і сильному пряному смаку.

Индигокармин получают сульфированием индиго.