Тема 5 психічні стани військовослужбовців та їхні вияви у військовій діяльності

На сучасному етапі реформування і розвитку Збройних сил України в процесі спілкування військовослужбовців та їх виховання на перший план виходить принцип гуманізації та демократизації міжособистісних взаємин як важлива умова підвищення людського фактора в бойовій та гуманітарній підготовці. Суттєвий вклад у розв'язання цієї актуальної проблеми — правильне розуміння командирами та вихователями про­блеми психічних станів воїнів, що виникають у процесі їхньої життє­діяльності та є безпосередньою формою актуалізації психіки. Органі­зація повсякденної та бойової діяльності особового складу із врахуван­ням психічних станів воїнів може суттєво допомогти командирам якіс­ніше виконувати службові обов'язки, підвищити рівень бойової та гу­манітарної підготовки й цілеспрямовано керувати розвитком особисто­сті підлеглого. Кінцевим результатом цієї цілеспрямованої та змістов­ної діяльності командира є постійна висока бойова й мобілізаційна го­товність підрозділу, справжня бойова майстерність військовослужбовця.

5.1. Проблема психічних етапів у військовій психології

5. /. /. Поняття «психічний стан»

Проблема психічних станів у вітчизняній психології досі вивчена мало, хоча всі науковці визначають психічний стан як один із компо­нентів психіки людини. На сучасному етапі розвитку вітчизняної пси­хологічної науки немає загальноусталеного визначення цього терміна, не визначені структура і функції, детермінанти, класифікації та методи його дослідження. Причина цього явища полягає в самій природі пси­хічних Станів, які посідають проміжне місце між психічними процесами та психічними властивостями особистості. Це — форма психічної ак­тивності людини, конкретна реакція всісї нашої психіки на конкретну си­туацію, що склалася навколо нас, а також момент єдності статики (психічні властивості) та динаміки (психічні процеси: пізнавальні, емо­ційні, вольові) функціонування психіки людини.

Але межі між цими явищами розмиті й відносні, що створює певні труднощі у вивченні психічних станів та в їх діагностиці. Психічний стан впливає на перебіг всіх психічних процесів, він може перетворю­ватися на властивість особистості, яка, у свою чергу, зумовлює виник­нення відповідного стану. Наприклад, якщо воїн дуже часто переживає стан тривоги, можливе формування негативної риси характеру — тривожності.

Психічний стан також тісно пов'язаний з індивідуально-исихічни-ми особливостями воїна, оскільки характеризує психічну діяльність не загалом, а індивідуально. Наприклад, стан страху в одного воїна може виявлятися в заціпенінні, гальмуванні цілеспрямованої діяльності, а в іншого — у психічному збудженні.

Визначальним для психічного стану є ставлення особистості до чо­гось. Через ставлення до дійсності й до себе як суб'єкта діяльності реа­лізується конкретний вияв психічного світу людини. Це не просто спо­лучна ланка між психічними процесами та психічними властивостями людини, це конкретне відображення її ставлення до власних різнома­нітних психічних явищ і виявів, ставлення як закріплення цілісності, сталості й водночас змін у психічному відображенні її зв'язків зі сві­том.

Про складність психічних станів свідчить той факт, що В. Джеймс і І.П. Павлов визначали психологію як науку про психічні стани лю­дини.

У вітчизняній психології цю проблему досліджували М.М. Ланґе (афективні вияви, мотиваційні стани, гіпнотичні стани), О.Ф. Лазур-ський (увага, емоційні стани та їх вияви). Фізіологічні механізми пси­хічних станів обґрунтовували І.М. Сеченов і І.П. Павлов. Як окре­мий науковий напрям необхідно виділити роботи В.М. Бехтерева та його учнів, в яких описується генеза психічних станів, особливо емо­ційних, що виявляються на тлі загальної психічної напруженості.

Вперше проблему психічних станів як загальнопсихологічну кате­горію, що погребує систематичного вивчення, порушив М.Д. Левитов [56]. Він проаналізував наукову літературу з цієї проблеми, розглянув механізми вияву психічних станів, виклав загальні завдання їх вивчення:

а) виділення психічних станів у особливу категорію психології та визначення її зв'язків з іншими психологічними категоріями;

б) розгляд механізмів виникнення й розвитку психічних станів та визначення їх зв'язків з індивідуально-психічними особливостями людини;

в) дослідження психічних станів у різних видах людської діяльності тощо.

У військовій психології цю проблему систематизовано і глибоко не вивчали, існує викладення окремих аспектів психічних станів за бойо­вих обставин [91, с. 242-267]. На початку XX ст. російський військо­вий психолог М.М. Головін у роботі «Исследование боя. Исследова­ние деятельности и свойств человека как бойца» (1907) визначив роль психічного фактора у війні [21].

Англійський військовий психолог Норман Коупленд у праці «Пси­хологія і солдат» чітко визначає сутність і роль морального фактора в сучасній війні, його детермінанти, вказує основні напрями роботи ко­мандирів щодо формування високого морального духу військ.

Понятгя (.(.моральний дух» і «психічний стан» Коупленд ототожнює і висловлюється так: «Про його існування було відомо тисячі років тому, але тільки талановиті керівники були спроможні оцінити й використати його. Наполеон, певно, найкраще з усіх видатних полководців розумів значення морального стану військ. Він говорив, що один солдат, який володіє висо­ким духом, дорівнює трьом, які не мають цієї зброї» [48, с. 12].

Моральний або психічний стан є, на його думку, таємницею лише на­стільки, наскільки він невидимий та невідчутний. Це наймогутніша зброя, яка відома людині; могутніша, ніж найтяжчий танк, ніж найпотужніша ар­тилерійська гармата, ніж найруйнівніша зброя. Високий психічний стан військ — цс засіб, здатний перетворити поразку на перемогу. Армію не роз­бито, доки вона не пройнялась усвідомленням поразки, бо поразка — це висновок розуму, а не фізичний стан.

Таким чином, глибоке розуміння і знання змісту психічного стану командирами забезпечує їм успіх у роботі з особовим складом підроз­ділів і частин.

Розглянемо більш конкретно поняття «психічний стан». В. Даль під станом розуміє «положення, в якому хтось або щось перебуває» [26, с. 279]. М.Д. Левитов визначає психічні стани так: «Цілісна характе­ристика психічної діяльності за певний період часу, що визначає своє­рідність психічних процесів залежно від відображення речей і явищ дійсності та психічних властивостей особистості» [56, с. 20]. Перева­гою цієї дефініції є те, що вона виділяє психічні стани із системи пси­хічних явищ, підкреслюючи, що вони є щось цілісне й на певному від­тинку часу характеризують своєрідність психічної діяльності. Таким чи­ном, вони, з одного боку, пов'язані з психічними процесами (але, на відміну від них, більш цілісно), з_#іншого — з психічними властивостя­ми особистості.

Існують і інші дефініції, пов'язані з вивченням функціональних ста­нів, що виникають у різних видах діяльності. Наприклад, Є.П. Ільїн психофізіологічний стан визначає так: «Це цілісна реакція особистості на зовнішні та внутрішні стимули, спрямовані на досягнення позитив­ного результату» [37, с. 329].

В.М. М'ясишсв визначає психічний стан як загальний функціональ­ний рівень, на тлі якого розвиваються психічні процеси [50].

У психологічних словниках також немає чіткого визначення цього поняття, а викладено тільки окремі категоріальні показники явища. На­приклад, у словнику за редакцією К.К. Платонова вказано його про­міжне місце між психічними процесами та психічними властивостями особистості [85, с. 174]. У словнику за редакцією А.В. Петровського і М.Г. Ярошевського психічний стан розглядається як поняття, що ви­користовується для відокремлення в психіці індивіда одночасно ста­тичного моменту, порівняно з психічними процесами та стійкими ви­явами психічних властивостей [96, с. 267].

Отже, на основі цих дефініцій можна дати таке визначення.

Психіч­ний стан як психічне явище характеризується цілісністю, є конкрет­ною реакцією особистості на зовнішні та внутрішні стимули, служить проміжною ланкою між її психічними процесами та психічними влас­тивостями, безпосередньо пов'язаний з ними й на певному відтинку часу відображає ставлення до власних психічних явищ, характеризує своєрідність психічної діяльності, має певні часові межі.

Але в цих характеристиках відсутні два важливі моменти, що мають суттєве значення для характеристики й уточнення поняття «психічний стан». Це:

1. розуміння поведінки, що особливо яскраво виявляється за екстремальної ситуації, у тому числі й у бойовій обстанов­ці (від відваги до паніки);

1. розгляд ситуації як основної причини, що викликає психіч­ний стан. Отже, будь-який психічний стан є як переживан­ням (емоційна сфера психіки), так і діяльністю (пізнаваль­на і вольова сфери психіки).

Психічний стан можна визначити як певну єдність переживання й зовнішньої діяльності воїна, його дій, хоча тут зв'язок між поведінкою та станом не завжди безпосередній. Необхідно наголосити на такому моменті: на виникнення будь-якого психічного стану безпосередньо впливає конкретна ситуація, тобто психічні стани детермінуються зо­внішніми впливами, зовнішніми обставинами, попереднім настроєм тощо.

Правильне розуміння цих аспектів виникнення та розвитку відпо­відних психічних станів допомагає офіцерові цілеспрямованіше органі­зувати власну роботу та життєдіяльність особового складу. Ситуація — це система умов, що спонукають воїна до активної діяльності або су­купність обставин, створених у підрозділі для творчої, змістовної, ці­леспрямованої життєдіяльності. І останній аспект цієї проблеми: у ви­никненні будь-якого психічного стану суттєву роль відіграє особистіс-ний фактор, тобто індивідуально-психічні особливості кожного окре­мого воїна (природно-біологічні причини, особливості мотивації, по­чуттів, досвід, світогляд, вихованість тощо).

Таким чином, психічний стан — це відображення особистістю си­туації в динаміці психічної діяльності, що виражається в єдності пове­дінки та переживання на певному проміжку часу.

Основні ознаки психічного стану (рис. 5-І): цілісність, ситуативність, сталість у часі, єдність поведінки та переживання, зв'язок з особистіс-ними якостями й психічними процесами.

Динаміка психічного стану складається з таких етапів: становлення; виникнення; перебіг; кульмінація; спад; зникнення.

Перебіг цих етапів залежить від динамічності нервової системи вої­на, тобто різна динамічність зумовлює різний характер перебігу пси­хічних станів. Також слід мати на увазі основні характеристики дина­міки — періодичність, циклічність, повторення психічного стану (у зв'язку з біоритмами).

Цілеспрямованій роботі командира в управлінні психічними стана­ми особового складу допомагає знання основних виявів психічних про­цесів:

• стани емоційні: настрої, афекти, тривога тощо;

• стани вольові: рішучість, розгубленість тощо;

• стани пізнавальні: зосередженість, замисленість тощо (рис. 5-2).

Психічні стани можна класифікувати за такими показниками:

1. Діяльність — стани, які поліпшують або погіршують діяль­ність.

1. Взаємини та спілкування — стани, які поліпшують (погір­шують) взаємини та спілкування.

2. Особистість (характер, система ставлення до дійсності): стани, зумовлені позитивним або негативним ставленням до дійсності.

3. Біологічні структури особистості — позитивні й негатив­ні психофізіологічні стани.

4. Емоційні компоненти характеру — позитивний та негатив­ний емоціональний стан.

5. Вольові риси характеру — позитивний та негативний во­льовий стан.

6. Інтелектуальні риси характеру — позитивний та негатив­ний інтелектуальний стан.

5.1.2. Функції психічних станів

Психічний стан — це особлива психологічна категорія, яка об'єд­нує різні психічні явища. Виділення психічних станів як феномена пси­хічного життя людини допомагає, по-перше, заповнити прогалину між психічними процесами та психічними властивостями, по-друге, більш обгрунтовано охарактеризувати поведінку особистості в різних ситуа­ціях.

Основне призначення функцій психічних станів — збереження ди­наміки та взаємодія підсистем соми (тіло організму) і психіки (за панів­ної ролі психіки) у проміжку часу між двома послідовними, значущими для суб'єкта змінами середовища. Психічні стани так чи інакше характе­ризують психіку людини, визначають своєрідність різних психічних вия­вів і є ніби тембром психічної діяльності. Щодо психічних процесів психічний стан виступає засобом їх організації в певний період часу.

Гэловна функція психічних станів — врівноваження людини як щодо замкненої системи із зовнішнім середовищем, що постійно змінюєть­ся, погодження з конкретними об'єктивними умовами, активна органі­зація цієї взаємодії. Така взаємодія та злагодженість забезпечуються здатністю психіки людини набувати необхідного на певний момент ста­ну. У цьому випадку панівними тимчасово стають ті компоненти, які необхідні для збереження рівноваги та взаємодії у певній ситуації, і за­гальмовують ті функції, діяльність яких не має бути активною на пев­ний момент.

Остання, інтегрувальна функція — функція регуляції всіх інших пси­хічних явищ (процесів, властивостей і утворень). Щодо психічних про­цесів вона виступає як засіб їх організації, відрізняється від них віднос­ною тривалістю при збереженні однорідності. Що стосується психіч­них властивостей, то, з одного боку, вона певною мірою виражає ці вла­стивості, а з іншого — утворення і формування таких здійснюється че­рез етап психічного стану. Врешті-решт, кінцевим результатом психіч­них станів є психічні утворення: знання, навички та вміння, які, у свою чергу, мають безпосередній вплив на виникнення, перебіг і спад пси­хічних процесів.

Отже, між процесами, властивостями та утвореннями існують зв'язки і взаємопереходи. У цьому виявляється цілісність психіки людини, а її психічний стан — це єдине ціле щодо інших компонентів психіки. Ко­жен компонент психіки є складовою психічного стану, має в ньому кон­кретне вираження. Цей взаємозв'язок не односторонній, а існує безпо­середня взаємозалежність одного компонента від іншого. Знання цих закономірностей та їх врахування командиром у роботі з особовим скла­дом допомагає йому якісніше розв'язувати завдання, що стоять перед підрозділом.

Таким чином, психічний стан являє собою цілісну характеристику психічної діяльності особистості, що фіксує момент стійкості та специ­фічності в перебігу різноманітних психічних процесів, це форма реагу­вання, що відображає ставлення бсобистості до власних психічних явищ у визначений час за конкретних умов.