3. Порядок формування фінансових результатів діяльності. Розподіл і використання прибутку підприємства.
Фінансові результати господарської діяльності формуються поступово протягом звітного періоду. Розмір і характер прибутків і збитків за кожний період діяльності підприємства є найважливішими підсумковими показниками його роботи.
Визначення фінансових результатів полягає у визначенні чистого прибутку (збитку) звітного періоду. Так, згідно з П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати": прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати; збитки - перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснені ці витрати. Отже, для визначення фінансових результатів у бухгалтерському обліку передбачається послідовне зіставлення доходів і витрат, здійснених для отримання цих доходів від усіх видів діяльності.
Під видом діяльності розуміють сукупність подібних за економічним змістом господарських операцій. Розрізняють наступні види діяльності (рис. 2).
Рис.2. Класифікація видів діяльності
У розрізі таких видів діяльності досліджуються показники фінансових результатів:
фінансовий результат від основної діяльності;
фінансовий результат від іншої операційної діяльності;
фінансовий результат від іншої звичайної діяльності;
фінансовий результат від звичайної діяльності;
фінансовий результат від надзвичайної діяльності.
Порядок формування чистого прибутку (збитку) згідно П(С)БО З наведено на рис. 3.
Розглянемо детальніше виділені на рис. 3 показники:
чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) податку на додану вартість, акцизного збору, інших зборів, знижок, вирахувань;
валовий прибуток (збиток) - це різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг);
фінансовий результат від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат;
фінансовий результат від іншої звичайної діяльності визначається як алгебраїчна сума доходів від участі в капіталі, інших фінансових доходів, інших доходів, втрат від участі в капіталі, фінансових витрат і інших витрат;
Рис. 3. Модель формування фінансових результатів
фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів і витрат;
фінансовий результат від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування і сумою податку на прибуток.
Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються невідшкодовані витрати та доходи від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).
Остаточний фінансовий результат – чистий прибуток (збиток) – визначається як різниця між різними видами доходів і витрат підприємства за звітний період.
Така методика формування показників фінансових результатів здійснює визначальний вплив на проведення їх аналізу, зокрема факторного.
На зміну показників прибутків (збитків) впливають як внутрішні так і зовнішні фактори (рис. 4).
Рис. 4. Факторна модель фінансових результатів
Наведена схема підтверджує багатогранність такого показника як фінансові результати. Кожен фактор по-своєму впливає на результативний показник, окремі фактори розкладаються на ряд факторів нижчих рівнів. Зокрема, це стосується показників фінансових результатів від основної, іншої операційної діяльності тощо.
Внутрішні фактори є суб'єктивними. їх особливістю є те, що вони можуть певним чином регулювати вплив зовнішніх. Зокрема, такий фактор як облікова політика дає можливість підприємству обирати методи обліку, які спричиняють істотний вплив на фінансові результати (методи оцінки запасів, амортизації, розподіл витрат і доходів між звітними періодами, порядок регулювання сумнівної заборгованості тощо), тим самим регулюючи і розмір прибутку до оподаткування.
Система оподаткування, як найважливіший зовнішній фактор, відіграє вирішальну роль у формуванні фінансових результатів. Так, якщо прибутки оподатковуються високими ставками податків, це не стимулює розвитку господарської діяльності. Тобто, скорочуються обсяги виробництва, вивільнюється робоча сила, зменшуються внутрішні накопичення. У майбутньому це призводить до старіння необоротних активів, скорочення оборотного капіталу, зниження життєвого рівня працівників, а отже, й надходжень до бюджету. Тому, в оптимальному оподаткуванні прибутків зацікавлені підприємства, держава та суспільство в цілому. У результаті зменшення суми податку збільшується чистий прибуток підприємства, залучаються до обороту додаткові кошти, зростає ймовірність залучення інвестицій.
Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів.
Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності. Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу.
У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап — це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного розв'язання якого залежить розвиток економіки в цілому. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в кількості податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставок оподаткування, у порядку надання податкових пільг.
Другий етап — це розподіл і використання чистого прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.
На рис. 5. зображено схему розподілу загального прибутку підприємства. З неї можна зробити висновок, що на обсяг прибутку, який залишається в розпорядженні підприємств, впливають: абсолютна сума отриманого прибутку; платежі в бюджет, здійснювані за рахунок прибутку (рентні платежі , плата за землю, податок із власників транспортних засобів, податок на прибуток, податок на нерухомість - після його запровадження).
Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, не слід ототожнювати з чистим прибутком. Чинні нормативні акти визначають, що за рахунок прибутку підприємства повинні сплачувати ще і штрафи.
Рис. 5. Структурно-логічна схема розподілу балансового прибутку і формування чистого прибутку підприємства
Отже, чистий прибуток - це частина прибутку, що залишається у підприємстві після сплати податків та можливих штрафів (фінансових санкцій). Тоді підприємство відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.
На рис. 6 зображено структурно-логічну схему використання чистого прибутку підприємства. Головні принципи розподілу чистого прибутку закріплені статутом підприємства. Фактично розподіл здійснюється відповідно до поточної та стратегічної політики, що визначається підприємством
Одна частина чистого прибутку використовується на виплату дивідендів, а друга - на створення та поповнення резервного фонду підприємства, розширення та оновлення виробництва, фінансові інвестиції, придбання нерухомості, соціальні програми.
Рис. 6. Структурно-логічна схема використання чистого
прибутку підприємства
Нерозподілений прибуток є однією з найважливіших частин власного капіталу. Нерозподілений прибуток - це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби. Нерозподілений прибуток поділяється на: асигновану частину - має певне цільове призначення (наприклад, для фінансування розвитку підприємства, проведення цільових програм тощо); та неасигновану частину — не має конкретного призначення.
Резервний капітал створюється з метою усунення можливих тимчасових фінансових ускладнень і забезпечення нормальної роботи підприємства. Величина резервного капіталу визначається засновницькими документами як максимальний відсоток від розміру статутного капіталу. Так, в акціонерних підприємствах резервний капітал повинен становити не менше 25 % величини статутного капіталу. Він створюється за рахунок щорічних відрахувань від прибутку в передбачених засновницькими документами відсотках, але не менше 5 % чистого прибутку.
Кошти резервного капіталу використовуються на додаткові витрати виробничого і соціального розвитку підприємства, на поповнення його оборотних коштів, покриття збитків, на виплату гарантованих дивідендів за привілейованими акціями (у випадку недостатності прибутку) та інші заходи, передбачені засновницькими документами.
Основним джерелом виплати дивідендів за акціями є чистий прибуток товариства. Дивіденди, оголошені у звітному періоді також можуть виплачуватися за рахунок нерозподіленого прибутку. У тому разі, коли чистий прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів може провадитися за рахунок резервного капіталу.
Дивіденди за акціями виплачуються один раз на рік за підсумками звітного року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету. Здебільшого дивіденди виплачуються у грошовій формі. Також дивіденди можуть виплачуватися й у вигляді акцій, і тоді вони мають назву акції-дивіденди.
За браком необхідної суми наявних грошових коштів акціонерні товариства вирішують проблему виплати дивідендів запозиченням грошей, які мають бути повернені за рахунок нерозподіленого прибутку.
Дивіденди встановлюються у певній грошовій сумі на акцію або як процент від ЇЇ номінальної вартості. Повідомлення про розмір дивідендів і порядок їх виплати товариство має довести до відома акціонерів. Сума дивідендів одного акціонера визначається множенням суми дивідендів, що припадають на одну акцію, на кількість належних йому і цілком оплачених акцій.
Дивіденди нараховуються на акції, що випущені і перебувають в обігу, за винятком власних акцій, викуплених товариством. Товариство зобов'язане продати або анулювати такі акції не пізніше одного року з моменту їх придбання. Протягом цього часу розподіл прибутку, а також голосування та визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадяться без урахування власних акцій, придбаних товариством.