2.4. Визначення Ніколу

Нікол визначають у солях, мінералах та сплавах. Мінерали розкладають дією HNO₃, залишок сплавляють з Na₂CO₃, після розчинення плаву у кислоті та наступного випарювання з кислотою осаджують H₂SiO₃. Сплави розчиняють у HCl, іони Феруму (II) окиснюють дією HNO₃ у Ферум (III). Якщо є іони Феруму (III), Алюмінію (III), Титану (IV), які заважають визначенню, то їх зв’язують у стійкі розчинні комплекси тартратною або цитратною кислотою.

Нікол (II) з розчину осаджують в аміачному середовищі спиртовим розчином диметилгліоксиму у формі легкого кристалічного осаду:

O^-...HO

CH₃—C==N—OH CH₃—C==N⁺ N==C—CH₃

2 + Ni²⁺+ 2 NH₃ Ni +2 NH₄⁺

CH₃—C==N—OH CH₃—C==N N⁺==C—CH₃

OH^...O-

Осад диметилгліоксимату Ніколу (Ni(HDm)₂) дуже мало розчинний у воді, осаджується чистим, легко відфільтровується. Заважають визначенню деякі катіони VIII групи періодичної системи: Fe²⁺ утворює забарвлену розчинну сполуку; іони Паладію і Платини  нерозчинні сполуки; Co²⁺ попередньо осад-жують у формі K₃[Co(NO₂)₆].

Осад диметилгліоксимату Ніколу фільтрують через фільтрувальний тигель (№ 3,4). Оскільки осаджувана і гравіметрична форма збігаються, то останню одержують шляхом висушування у сушильній шафі при 110-120С.

Можливе одержання гравіметричної форми NiO. У цьому випадку осад фільтрують через паперовий фільтр. Після його обзолення диметилгліоксимат Ніколу прожарюють при доброму доступі повітря та високій температурі. Недоліком є часткова сублімація ніколу диметилгліоксимату при 250С.

Реагенти: HCl (1:1) або 20% розчин; 2 М розчин;

HNO₃, концентрована;

тартратна або цитратна кислота;

NH₃, 10% розчин;

диметилгліоксим, 1% спиртовий розчин.

Методика визначення. Осад ніколу диметилгліоксимату займає великий об’єм, тому треба вважати масу його такою ж, як і аморфного осаду (табл. 2.1). Знаючи вміст Ніколу у зразку, обчислюють наважку зразка (формула (2.3)).

Визначення Ніколу у сталі. Розраховану наважку переносять у склянку та розчиняють у 1015 мл розчину HCl, нагрівають, закривши склянку годин-никовим склом, доти, доки припиниться виділення водню. До розчину додають 35 мл концентрованої HNO₃ для окиснення Феруму (II) та карбідів. Після закінчення виділення бурої пари NO₂ скло знімають, споліскують дистильо-ваною водою, а розчин розводять до 100120 мл водою. До розчину додають 57 г тартратної (цитратної) кислоти для зв’язування Fe³⁺. Після її розчинення додають розчин аміаку до появи запаху. Якщо з’явиться каламуть, то збіль-шують кількість тартратної кислоти. Після завершення цього етапу роботи додають у розчин розведену HCl до кислої реакції. Якщо з’явився невеликий осад, то його відфільтровують через нещільний фільтр та промивають гарячим розчином HCl, осаджують (див. осадження Ніколу).

Визначення Ніколу у розчинних зразках. Наважку зразка переносять у склянку, розчиняють у 100 мл води при наявності 10 мл HCl та осаджують.

Осадження Ніколу.До кислого розчину (містить 0,010,03 г Ni) додають 1518 мл спиртового розчину диметилгліоксиму та нагрівають до 7080С (внаслідок тривалого нагрівання диметилгдіоксим починає розкладатися). До розчину краплями, помішуючи, додають розчин аміаку до появи слабкого запаху. Фільтрування починають через годину після випадання осаду, поперед-ньо перевіривши повноту осадження. Фільтрувальний тигель вставляють у шийку колби Бунзена, приєднують колбу до насоса. Фільтрують осад методом декантації, кількісно переносять його на фільтр та промивають гарячою водою до від’ємної реакції на іони Cl^-. Осад просушують при 110120С.

За масою ніколу диметилгліоксимату обчислюють вміст Ніколу у зразку (Ni) за формулою (2.3), вважаючи, що

F(Ni) = = 0,2032.