Психологія і філософія

Зв’язки психології з філософією є ще більш органічними, ніж з історією. Обидві науки зародилися і почали розвиватися майже одночасно, і протягом ряду століть психологія виступала як частина філософії.

Багато питань психології з великими труднощами піддаються експериментальному аналізу і вивченню за допомогою природничо-наукових методів. Багато в чому вони вирішуються філософсько-умоглядно. Та й сама людина не є повністю біологічна істота, вона одночасно належить до природи і суспільства, і в своєму пізнанні не може бути повністю охоплена тільки методами будь-якої однієї науки.

Багато проблем психології сучасної людини виступають як загальні і для психології, і для філософії (це – особистісний сенс і мета життя, світогляд, політичні пристрасті, моральні цінності). При зіткненні з такими проблемами психологи змушені звертатися до філософії і користуватися тими висновками, які їм пропонують представники суміжної науки.

До числа традиційних філософсько-психологічних проблем можна віднести проблему сутності та походження людської свідомості, природи вищих форм людського мислення, вплив суспільства на особистість і особистості на суспільство (світоглядний аспект), методологічні проблеми психології та ряд інших.

Довгий час існував поділ філософії на матеріалістичну та ідеалістичну і науково не виправданий поділ психології на «радянську» і «буржуазну» (так звана марксистсько-ленінська філософія, яка бездоказово видавалася за єдину істинно наукову основу психології). Такий штучно створений філософсько-психологічний союз не міг бути міцним і плідним. Він привів до застою в багатьох областях психології, особливо психології особистості та соціальної психології – там, де порушувалися проблеми взаємодії суспільства і особистості.

З іншого боку, частіше стали обговорюватися складні філософсько-психологічні проблеми людини – відповідальність, совість, сенс життя, духовність – те, що психологи без допомоги філософів не в змозі самостійно вирішити. Та й самі філософи не зможуть в них глибоко розібратися без співпраці з психологами, не беручи до уваги живу особистість, досить вивчену в психологічній науці.

Є такі проблеми, при вирішенні яких співпраця психологів і філософів є найбільш плідним. Це перш за все проблеми епістемології – науки про пізнання навколишнього світу. Завдяки багаторічним дослідженням, проведеним в Міжнародному епістемологічному центрі (Швейцарія, м. Женева), вдалося багато чого дізнатися про природу людського інтелекту і його розвитку у дітей. Над цією проблемою в центрі спільно працюють філософи, логіки і психологи.

До цієї ж категорії робіт, що займають проміжне положення між філософією і психологією, можна віднести дослідження, присвячені пошуку і втрати людиною сенсу життя (К.Роджерс, В.Франкл та ін), проблемам самотності, щастя (М.Аргайл, В.Франкл).

Психологія і соціологія

Соціологія і психологія знаходять чимало спільних інтересів у розробці проблем, пов’язаних із суспільством і особистістю, соціальними групами і міжгруповими відносинами. У певному сенсі союз цих наук нагадує союз психології та історії (взаємозбагачення методами і фактами), але він також схожий на альянс філософії і психології (інтеграція знань на теоретико-методологічному рівні). Соціологія запозичує із соціальної психології методи вивчення особистості і людських відносин. У свою чергу психологи широко користуються традиційними соціологічними прийомами збору первинних наукових даних: анкетування і опитування.

Розроблена переважно соціологами концепція соціального навчання прийнята у соціальній та віковій психології. Навпаки, запропоновані психологами теорії особистості і малої групи знаходять застосування в соціологічних дослідженнях. Соціологи користуються психологічними даними при вирішенні проблем, що стосуються суспільства в цілому; психологи звертаються до соціологічних теорій і фактів тоді, коли їм необхідно глибше зрозуміти механізми впливу суспільства на особистість, а також загальні закономірності поведінки людини в суспільстві. Проблеми, над якими працюють представники соціальної психології – це національна психологія, психологія економіки, політики, міждержавних відносин та ін.

Найбільш відомою з теорій, що допомагає нам зрозуміти, яким чином людиною здобуваються, підтримуються і зберігаються певні форми соціальної поведінки, є теорія соціального навчання. Вона виступає як частина соціології.

Соціалізація особистості – це процес засвоєння та відтворення індивідом суспільного досвіду, в результаті якого він стає особистістю і набуває необхідних для життя психологічних якостей, знання, уміння і навичок..

Соціалізація включає в себе засвоєння норм моралі, культури людських стосунків, правил поведінки серед людей, пізнання людиною навколишнього, оволодіння навичками колективної роботи, розвиток комунікативних здібностей.

Поняття соціалізації стосується до придбання людиною життєвого досвіду.

В якості основних джерел соціалізації людини, що несуть в собі необхідний досвід, виступають громадські об’єднання, члени його власної сім’ї, система освіти, література, мистецтво, преса, радіо, телебачення.

Поведінка людини є результат його спілкування, взаємодії та спільної діяльності з різними людьми в різних соціальних ситуаціях, є результат наслідування, спостереження за іншими людьми, навчання та виховання на їх прикладах. Ця теорія заперечує виняткову залежність поведінки людини від генотипу, біології організму і його дозрівання і вважає, що розвиток не менше залежить від світу, зовнішнього для людини, тобто від суспільства.

Іншим важливим положенням теорії соціального навчання є твердження про те, що будь-які форми суспільної поведінки утворюються в результаті застосування до людини системи різноманітних соціально-культурних заохочень (поощрений) і покарань. Такі заохочення (похвала, нагорода, схвалення) стимулюють і закріплюють ті чи інші реакції у людини. Покарання ж, навпаки, пригнічують, перешкоджають розвитку і виключають їх зі сфери індивідуального досвіду.

Нові види соціальної поведінки можуть набуватися людиною не тільки в результаті заохочень і покарань, а й при спостереженні за поведінкою інших людей завдяки тому, що людина, як і багато інші вищі живі істоти, має здатність навчатися через пряме наслідування.

Не менш важливий механізм соціалізації - ідентифікація. Діти засвоюють велике число різноманітних норм і форм поведінки, людських відносин, характерних для їх батьків, однолітків, оточуючих людей. Дитина в процесі соціалізації ідентифікує себе з іншими людьми, переймаючи їх погляди і накопичений життєвий досвід. За допомогою ідентифікації він набуває різні види соціальної і статеворольової поведінки.

Основним джерелом ідентифікації для дітей раннього віку є батьки. В подальшому до них приєднуються однолітки, діти більш старшого віку, дорослі. Дія ідентифікації як механізму соціального навчання не припиняється протягом всього життя людини.

Одним з найважливіших ідентифікаційних процесів, завдяки якому ми дізнаємося, як формується особистість людини певної статі (чоловіка чи жінки) - статеворольова типізація. Під нею розуміється процес і результат придбання дитиною психології та поведінки, характерних для людей одного з ним статі.

Основну функцію в статеворольовій типізації виконують батьки. Через батьків дітям передаються їх статеворольові установки, відповідні вимоги та зразки поведінки, які формують у дітей необхідні психологічні якості через систему заохочень і покарань, через іграшки і відповідний статі дитини одяг, через розподіл між дітьми різної статі обов’язків по дому, через виховання у хлопчиків чоловічих, а у дівчаток жіночих форм поведінки. Батькам зазвичай доручається виховувати відповідні особистісні якості у синів, вони відповідають за поведінку і психічний розвиток хлопчиків. За виховання дочок в сім’ї найчастіше відповідає мати.

Аналогічні статеворольові вимоги підтримуються друг у друга самими дітьми (звернення до хлопчика: «Ведеш себе як дівчисько» - або до дівчинки: «Ведеш себе як хлопчисько»). У цей процес активно включаються засоби масової інформації, друк, радіо, телебачення. Таким чином, до 2-3 років у дитини вже виразно проявляються властиві його статі психологічні та поведінкові риси, оцінки та погляди.

Показано, що об’єктом ідентифікації для дитини часто стають дорослі, які чуйні та добрі по відношенню до дітей. Їм наслідують найбільше.

Коли в родині домінує мати, дівчатка частіше ідентифікують себе з нею, а у хлопчиків в такій сім’ї можуть виникнути певні труднощі психологічного розвитку, що перешкоджають придбанню ними чоловічих рис характеру і відповідних форм поведінки.

До інших механізмів соціалізації відносять наслідування (подражание), навіювання (внушение), соціальну фацілітацію (професійна організація процесу групової роботи), конформність (залежність людини від громадської думки) і проходження (следование) нормам.

Наслідування – це свідоме чи несвідоме відтворення досвіду інших людей (манер, вчинків) – дуже важливий механізм набуття досвіду. У своїй основі є вродженим. Майже весь людський досвід дитина до трирічного віку набуває в спілкуванні з оточуючими людьми через наслідування.

Навіювання – процес, в результаті якого відбувається неусвідомлене відтворення думок, почуттів, психічних властивостей і станів інших людей, з якими він спілкується.

Соціальна фацілітація («полегшення») – це позитивний стимулюючий вплив поведінки одних людей на діяльність інших, що здійснюються в їх присутності або при їх участі. В результаті соціальної фацілітаціі дії людини стають більш розкутими, а розумові процеси протікають вільніше і активніше. Найбільшою мірою соціальна фацілітація у людини проявляється в колі близьких людей. У суспільстві чужих людей, які породжують почуття занепокоєння, спостерігається явище протилежного характеру, що виражається в гальмуванні поведінки і психічних процесів. Це - соціальна інгібіція («гальмування»).

Конформність – поведінка людини, при якій вона погоджується з думками оточуючих людей, усвідомлено розходячись з ними в своїх думках, виходячи з міркувань особистої вигоди. Слідування за чужою думкою свідомо розраховане на те, щоб не створювати собі зайвих труднощів у спілкуванні з людьми, добитися поставлених цілей, погрішив проти істини. Конформність відрізняється від інших соціально-психологічних механізмів соціалізації наявністю більш-менш вираженого конфлікту між тим, що людина думає, і тим, що він робить насправді, між тим, що вона говорить, і як чинить.

Лінії різної довжини, використані в експерименті САша при вивченні конформної поведінки

Розглянемо відомий, класичний приклад конформної поведінки. В одному з перших досліджень конформності (вони були розпочаті САшем в 50-і роки в США) для створення необхідної експериментальної ситуації були використані прості зорові стимули - лінії різної довжини, розташовані вертикально поруч один з одним. В експерименті брали участь від 7 до 9 осіб, з яких тільки один був справжнім випробуваним, а решта виступали як помічники експериментатора, з якими він заздалегідь домовився про те, що вони будуть давати завідомо неправдиву відповідь на поставлене питання. При цьому справжній випробуваний не підозрював, що решта членів групи є підставними особами, які домовилися з дослідником про однакові формі поведінки.

Кожен з дійсних випробовуваних проходив через три серії дослідження. У 1 серії він повинен був один на один з експериментатором відповідати на запитання: «Якій з трьох ліній на правому малюнку дорівнює по довжині лінія, представлена на лівому малюнку?» Всі інші давали правильну відповідь.

У 2 серії на те ж саме питання вони повинні були відповідати в присутності підставної групи, яка давала одностайно помилкову відповідь. У складі підставної групи випробовуваний повинен був відповідати останнім.

У 3 серії справжні випробовувані, які пройшли через перші дві, знову відповідали один на один з експериментатором на те ж саме питання.

Результати дослідження виявилися наступними: зі 100 % піддослідних, які дали правильні відповіді в 1 і 3 серіях експерименту, у 2 його серії близько 30 %, незважаючи на очевидність правильної відповіді, слідом за всіма вголос повторювали помилкову відповідь, тобто вели себе конформно.

Згодом учені прийшли до висновку, що конформна поведінка відіграє негативну роль у соціалізації. Вона перешкоджає становленню самостійної особистості, здатною мати і відстоювати свою думку.

Від конформної поведінки слід відрізняти таке, при якому індивід, не маючи власної думки або сумніваючись у її правильності, несвідомо і мимоволі стає на точку зору більшості оточуючих людей. Така поведінка може відігравати позитивну роль у соціалізації – вона сприяє становленню індивідуальної позиції та виправленню помилок, бо часто виявляється, що істина знаходиться на боці більшості людей.