Загальна будова центральної нервової системи людини.

Вил в розрізі по поздовжній щілині між двома півкулями.

(Вил в разрезе по продольной щели между двумя полушариями)

Спинний мозок показаний не повністю

Ділянка нервової структури головного мозку.

Великий нейрон з безліччю дендритів. Він отримує інформацію через синаптичний контакт з іншим нейроном (у лівому верхньому куті). За допомогою іншого, міелінізірованого аксона утворюється синаптичний контакт з третім нейроном (знизу). Поверхні нейронів зображені без клітин глії, які оточують відросток, спрямований до капіляру (справа вгорі)

Практично всі відділи центральної і периферичної НС беруть участь у переробці інформації, що надходить через зовнішні і внутрішні рецептори. З вищими психічними функціями, з мисленням і свідомістю людини пов’язана робота кори головного мозку (КГМ.) і підкіркових структур, що входять до переднього мозку.

З усіма органами і тканинами організму ЦНС пов’язана через нерви, що виходять з головного і спинного мозку. Вони несуть в собі інформацію, що надходить у мозок із зовнішнього середовища, і проводять її до окремих частин і органів тіла. Нервові волокна, що надходять в мозок з периферії, називаються аферентні, а ті, які проводять імпульси від центру до периферії, – еферентних.

ЦНС являє собою скупчення нервових клітин – нейронів. Нервова клітина складається з тіла нейрона (на мал. тіла нервових клітин називаються «сенсорний нейрон», «нейрон локальної мережі» та «руховий нейрон»).

Деревоподібні відростки, що відходять від тіл нервових клітин, наз. дендрити. Один з таких відростків є подовженим і з’єднує тіла одних нейронів з тілами або дендритами інших нейронів. Він наз. аксоном. На мал. показано кілька аксонів, що відходять від різних клітин. Частина аксонів покрита спеціальною мієліновою оболонкою, яка сприяє більш швидкому проведенню імпульсу по нерву.

Місця контактів нервових клітин один з одним називаються синапсами. Через них нервові імпульси передаються з однієї клітини на іншу. Механізм синаптичної передачі імпульсу, що працює на основі біохімічних обмінних процесів, може полегшувати або ускладнювати проходження нервових імпульсів по ЦНС і тим самим брати участь у регулюванні багатьох психічних процесів і станів організму.

В більшості своїй нейрони є спеціалізованими, тобто виконують в роботі ЦНС специфічні функції. Три типи нейронів, представлені на мал., вирішують такі завдання: проведення нервових імпульсів від рецепторів до ЦНС («сенсорний нейрон»), проведення нервових імпульсів від ЦНС до органів руху («руховий нейрон ») і проведення нервових імпульсів від однієї ділянки ЦНС до іншої («нейрон локальної мережі»). На цьому ж малюнку показані інші елементи структури мозку, які зазвичай знаходяться поруч з нейронами і беруть участь в роботі ЦНС: клітини глії, що служать обміну речовин в ЦНС і капіляри кровоносної системи, що виконують спеціальні обмінні функції.

На периферії тіла людини, у внутрішніх органах і тканинах, клітини своїми аксонами підходять до рецепторів – мініатюрних органічних пристроїв, призначених для сприйняття енергії різних видів (механічної, електромагнітної, хімічної) і перетворення її в енергію нервових імпульсів. Всі структури організму – зовнішні і внутрішні – пронизані рецепторами. Особливо багато спеціалізованих рецепторів в органах почуттів: в очах, вухах, в найбільш чутливих місцях поверхні шкіри, в язиці, у внутрішній порожнині носа.

Тіло людини складається з відносно автономних частин – сегментів: голови, тулуба, кінцівок, їх складових. Деякі сегменти тіла в процесі пересування та орієнтування в навколишньому світі виступають як ведучі, причому їх рецептори є спеціалізованими, здатними сприйняти джерело енергії, що знаходяться на деякій відстані від тіла (дистантні рецептори). Такі частини тіла мають панівне (господствующее) становище і розвиті більше за інших. У людини голова виступає ведучою частиною тіла, найбільш складною і найбільше насиченою різноманітними рецепторами.

Наступні після ведучих (автономних сегментів) утворюють систему рухової активності, служать переміщенню тіла в просторі, його орієнтації на вплив середовища. Головний мозок являє собою частину нервової системи, основою якої є робота дистантних рецепторних органів.

Особливу роль у головному мозку грають права і ліва великі півкулі, а також їх основні частки (доли): лобова, тім’яна, потилична і скронева (лобная, теменная, затылочная и височная).

Скронева частка (височная доля)