Рекомендована література

1.Оливова В. Люди и игры: у истоков современного спорта/Пер. с чешек. -М.: Физкультура и спорт, 1985. - 240 с.

2.Столбов В.В. История физической культуры. -М.: Просвещение, 1989. - 288 с.

3.Тягур P.C. Історія фізичної культури і спорту: Курс лекцій. - Івано-Франківськ.: Лік, 1999. - 276 с.

4.Кравець В.П. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва. - Тернопіль, 1996.

5.Кун Л. Всеобщая история физической культуры и спорта - М.: Радуга, 1982.-399 с.

6.Мешко О. І, Янкович О. I, Мешко Г. М. Історія зарубіжної школи і педагогіки. - Тернопіль, 1996.

7.Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. -К:"Академія" 2000 - 544 с.

8.Бычков В. Малая история Византийской эстетики. -К: 1991.

Контрольні запитання

1.Дайте загальну характеристику епохи середньовіччя.

2.Розкрийте зміст педагогічних ідей та думок в епоху Відродження.

3.У чому полягала суть протистояння між християнською релігією та фізичним вихованням?

4.Охарактеризуйте ступені лицарської системи фізичного виховання.

5.Розкрийте внутрішню суть лицарських ігрищ-турнірів.

6.У чому полягають педагогічні ідеї та світоглядні позиції Я. А. Коменського

Завданя для самостійного опрацювання

1.Особливості фізичної культури європейських країн у середні віки.

2. Фізичне виховання та змагання у житі селян у середні віки.

3. Особливості фізичного виховання у середні віки в країнах Сходу.

ЛЕКЦІЯ № 4

ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ В ПЕРІОД НОВОГО ЧАСУ

ПЛАН

1. Передумови створення національних систем фізичного виховання Німецька система фізичного виховання.

2. Гімнастичний рух в скандинавських країнах. Шведська система фізичного виховання.

3. Становлення та розвиток французької системи фізичного виховання.

4. Початки слов'янського сокільського руху. Сокільська система фізичного виховання.

1. Передумови створення національної системи фізичного виховання

У кінці XVIII ст. європейська наукова думка все прихильніше ставилася до проблеми виховання майбутнього покоління. Педагогічні погляди спрямовуються до системи військово-фізичної підготовки людини. Цьому сприяв і суспільний розвиток - посилений ріст промисловості, бурхливий розвиток військової справи, розвиток науки, підсилення національних рухів. Революційні війни епохи французької революції і наступні за ними загарбницькі війни Наполеона призвели до створення масових армій. Регулярні кадрові війська уже не могли захищати суверенітет і цілісність держави. Успіх нападу і оборони залежав від здатності держави швидко створити і навчити масову армію. Це зумовило необхідність у військовій і фізичній підготовці населення

Перспективи неминучої війни в майбутньому заставили буржуазні держави звернути увагу на необхідність організованого фізичного виховання підростаючого покоління, прийняти активну участь в створені національних гімнастичних систем фізичного виховання, направлених на підготовку повноцінних резервів для своїх кадрових армій.

Гімнастична направленість створюваних систем фізичного виховання обумовлювалась особливостями фізичної підготовки буржуазних армій і їх бойовими діями в період війни. В кожній із армій вимагалось: 1. Точне виконання команд на стройове рівняння в рядах; 2. Узгодження рухів під час виконання бойових прийомів із зброєю; 3. Швидкість пересування по місцевості; 4. Узгодженість дій солдат у навчанні, у бойових операціях, на фронті. Цим вимогам армії і повинні були відповідати створювані національні системи фізичного виховання, які залишились в історії з відповідними назвами: шведська система гімнастики, німецький, французькі напрямки в гімнастиці. Серед слов’янських народів найбільше поширився сокільський рух.

Слід мати на увазі, що поняття «гімнастика» в перший період нової історії об’єднувала не тільки вправи на приладах і без приладів, а також інші види вправ (біг, стрибки, боротьбу, їзда на лижах, прийоми захисту і нападу). Тільки в кінці цього періоду спостерігалась тенденція до розвитку різних видів гімнастичних вправ, спорту, ігор, туризму.

Широкий розвиток прусської системи фізичного виховання почався з початку XIX ст. У 1810 році був створений перший клуб любителів гімнастики , який і є початком німецького гімнастичного руху. Активну роль у ньому відіграв Фрідріх Ян (1778-1852). У 1811 році він почав проводити воєнізовані ігри молоді на гімнастичній площадці в Хазенхайде (сьогодні парк імені Яна). На цій площадці були встановлені гімнастичні снаряди (перекладина, кінь, паралельні бруси тощо). З того часу гімнастичний рух почав поширюватися, охоплюючи, в основному, студентську молодь. З учасниками руху проводилася ідеологічна робота – формувався розвиток у них німецького націоналізму та ненависті до прусського короля. Число послідовників Яна швидко зростало і вже весною 1812 року складало 500 чоловік. Під його керівництвом молодь займалася гімнастичними вправами, військовими іграми та приймала участь напіввійськових туристичних походах.

Будучи обмеженим у знаннях з педагогіки, гімнастики та методики Ян допустив серйозні помилки у фізичному вихованні молоді. Він був прихильником і стимулював проведення змагань за принципом «хто більше». Ян схвально відзивався про гімнаста, який виконав на перекладині 132 оберти без зупинки. На таких змаганнях першість присуджувалася не за якість виконання вправ,а за кількість безупинних рухів.

Ф. Ян вніс свою лепту і у зміну гімнастичної термінології. Назву «гімнастика», що слалася історично, він замінив новим німецьким «турнуст» (від слова – турнік). Місця, де проводилися заняття назвав «турнплаци», тих, хто займався спортом, - «турнери».

З допомогою своїх соратників Фрізена, Ейзелена та інших, Ян розробив техніку вправ на гімнастичних приладах і намагався вдосконалити гімнастичну підготовку німецького населення. За взірцем площадки у Хазенхайді були створені такі ж площадки в інших містах. Заняття на них проводили учні Яна. Велике поширення турнерського (фізкультурного) руху в Німеччині стало можливим завдяки підтримці багатих прошарків населення.

Під час занять з гімнастики обговорювались шляхи об’єднання німецьких країн, проводились демонстрації протесту проти феодальних напрямків. Такі виступи викликали занепокоєння пруського уряду і у 1819 р. турнерський рух був ліквідований.

Відродження турнерського руху припадає на 40-і роки,коли розпочалося зростання промисловості у Німеччині. З цього часу гімнастичний рух використовують в боротьбі за об’єднання Німеччини.

У 50-ті роки почалося запровадження фізичного виховання (гімнастики) у навчальні заклади. Найвідомішим діячем шкільної гімнастики був Адольф Шпісс (1810-1853 роки). Протягом тривалого часу він працював у Швейцарії і там підготував до друку свою працю в чотирьох частинах «Учіння про гімнастичне мистецтво» (1840-1846 роки). Шпісс пристосував німецьку гімнастику до умов шкільного життя, зосередився на організації шкільних занять та розробив структуру уроку. Урок починався, головним чином, стройовими вправами. Потім використовувалися вільні вправи, які називалися вправи «без приладів».

Для того, щоб забезпечити щільність уроку, А. Шпісс використовував груповий метод організації діяльності учнів на уроці. Це дозволялося займатися великій кількості учнів одночасно. В заключній частині уроку проводилися ігри.

З плином часу питання фізичного виховання постає на найвищому державному рівні. Прусський уряд створив спеціальну комісію для визначення доцільності вправ на приладах для школи. Серед членів комісії виникли суперечки, але все ж у 1862 році більшістю голосів німецька гімнастика була визнана необхідною для школи. При цьому особливо підкреслювалося значення національних традицій. Що ж стосується відсутності у німецькій шкільній гімнастиці будь-якої наукової основи, то це не засмучувало більшості членів комісії. Відомий німецький фізіолог Дюбуа Раймонд заявив, що наука для гімнастики не потрібна.

Ідея Шпісса, стосовно німецької шкільної гімнастики, цілком відповідала інтересам німецького дворянства. За її допомогою із юнаків готували сильних, дисциплінованих людей, які без вагань виконували накази старших. Така гімнастика задовольняла і юнкерський уряд Пруссії.

У 1860-1862 роках у країні проводились свята турнерів, в яких брали участь близько 4500 чоловік. У 1868 році всі турнери були об’єднані в Загальний німецький гімнастичний союз (Дойчёетуршафт). Його члени займались гімнастикою, велику увагу приділяли туризму та екскурсіям, військово-ігровим вправам, розвитку волі, фізичної сили і витривалості, дисципліні.

Методика проведення занять і класифікація вправ німецької гімнастики не мали наукового обґрунтування. В основу класифікації вправ була покладена зовнішня форма рухів. З точки зору анатомії, фізіології та педагогіки німецька система не мала відповідного науково-методичного рівня розвитку. В методиці не було розробок, пов’язаних з питанням фізичного навантаження, педагогічного і методичного контролю. Відомий діяч Росії в галузі фізичного виховання професор П. Ф. Лесгафт піддавав різкій критиці німецьку гімнастику. Прусський уряд взяв під свою опіку турнерський рух і у 70-х роках перетворило його в одну з форм військової підготовки резерву своєї армії.